Українська дипломатія: чи будуть зміни після року "розбитих надій"?

Вівторок, 30 грудня 2014, 14:10 — Вадим Трюхан, для Європейської правди

Протягом минулого року українській МЗС працював - без перебільшення - на вістрі українсько-російського конфлікту. А офіційно взятий курс на проведення європейських реформ лише посилює важливість зовнішньополітичного відомства у наступні роки.

Та чи можна назвати безумовно успішною його діяльність? Якими є системні проблеми відомства?

"Європейська правда" підсумовує рік публікацією статті, що присвячена реформі МЗС та проблемам дипломатичної системи. Ми готові надати представникам міністерства право на виступ у відповідь.

* * * * *

Одним з очікувань Революції гідності - принаймні, у колах, причетних до зовнішньої політики - було перетворення Дипломатичної служби України на ефективний інструмент держави.

Він мав бути задіяний для відновлення репутації України як прогнозованої дієздатної держави, зіпсованої за часів Ющенка та більшою мірою Януковича; відновлення курсу на вступ до ЄС та інтеграцію до НАТО.

Водночас неочікувана динаміка подій, пов’язаних з відкритою агресією Росії проти України, внесла суттєві корективи у дипломатичний порядок денний.

Починаючи від появи 27 лютого ц.р. перших "зелених чоловічків" у Криму і до сьогодні перед МЗС стоять безпрецедентні за складністю завдання, які практично неможливо виконати без докорінного реформування міністерства та перетворення його на ефективне зовнішньополітичне відомство європейського зразка.

У лютому-березні здавалося, що тодішній виконувач обов’язків міністра закордонних справ України Андрій Дещиця оперативно і професійно закладе підвалини для створення сучасного й ефективного зовнішньополітичного відомства України. Передумови для таких сподівань були.

Адже він мав, окрім тривалого досвіду роботи в системі МЗС, в тому числі у двох європейських країнах – Польщі та Фінляндії – ще й величезний кредит довіри від прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка.

Проте він спромігся лише на "реорганізацію" центрального апарату МЗС під себе, викликану скороченням працівників міністерства з 667 до 600 штатних одиниць, під час якої було звільнено або відсунуто на задній план низку незручних або нелояльних дипломатів.

Серед найневдаліших елементів реорганізації - ліквідація департаменту економічного співробітництва,

який мав координувати діяльність економічних відділів посольств, спрямовану inter alia на пошук нових ринків збуту для українських товарів в той час, коли набирали обертів тенденції до закриття найбільш ємного для України російського ринку.

Очікуваного ж повернення в систему МЗС дипломатів-важковаговиків теж не сталося.

Натомість на більшість посад його заступників були призначені колишні дипломати, які раніше не очолювали навіть департаментів, не кажучи вже про відсутність успішного досвіду роботи на керівних посадах за кордоном та жодних здобутків перед суспільством під час Революції гідності.

Призначення Павла Клімкіна авансом було сприйняте його колегами-дипломатами з оптимізмом.

Адже технократ, аналітик, вміє говорити й достойно поводитися на публіці.

Його перші заяви про наміри реформувати МЗС та генерувати зовнішньополітичні ініціативи вселяли надії.

Початок був непоганий - чергова реорганізація міністерства, внаслідок якої відновлено економічний підрозділ, хоча й в статусі управління, а не департаменту, публічні обіцянки запровадити електронний документообіг, а саме міністерство перетворити в зовнішньополітичне відомство європейського типу.

Проте за шість місяців каденції - жодного натяку на мало-мальськи значимі зміни в МЗС.

І то все - на фоні катастрофічного зубожіння працівників центрального апарату та переведення, по суті, в стан консервації закордонних дипломатичних установ, в яких кадровий склад зменшено на 25-50%, а деінде й більше. Коштів не стало навіть на дзвінки по країні, не говорячи про будь-які видатки на інформаційну роботу, контакти зі своїми візаві, відрядження по країні перебування тощо.

А крім того, в посольствах понад двадцяти країн світу досі залишаються вакантними посади послів України, в більшості ж інших сидять (роботою то не назвеш) малоефективні керівники дипломатичних установ.

Чимало послів отримали призначення в "дипломати" для обслуговування інтересів "сім’ї" Януковича або за якісь перед ним заслуги.

Найбільшим же знущанням останніх днів для Дипломатичної служби стала цифра видатків на забезпечення її діяльність, визначена першим проектом Закону про державний бюджет на 2015 рік

Вона фактично збігається з минулорічною. І це - на тлі девальвації іноземної валюти більше ніж вдвічі. В той час як понад 70% видатків МЗС йде на забезпечення потреб закордонних дипломатичних представництв за кордоном та сплату членських внесків міжнародним організаціям.

Враховуючи заплановане збільшення фінансування Генеральної прокуратури, МВС та інших правоохоронних органів, це рішення, якщо воно залишиться без змін, виглядає як мінімум дивно. Адже йдеться не про якісь захмарні цифри, а про нестачу близько 1 млрд грн, яких додатково до прогнозованих 1,3 млрд грн потребує зовнішньополітичне відомство.

То що ж робити, аби нарешті замість імітації реформи МЗС почалися реальні системні зміни?

Задля того, щоб Дипломатична служба України перетворилася з Попелюшки на дієвий інструмент просування інтересів України на міжнародній арені, слід невідкладно вжити низку першочергових заходів, спрямованих на виведення її з крутого піке.

Перш за все,

в МЗС України слід провести системні реформи з тим, щоб воно перетворилося на зовнішньополітичну службу європейського зразка. Ключові питання, які потребують врегулювання:

  • запровадження лінійної схеми управління, яка передбачає делегування повноважень ухвалювати рішення на низовий та середній рівні. Деск-офісер має стати ключовою ланкою спілкування з іноземними партнерами;
  • розподіл рівня управління на політичний (міністр та два-три заступники) і адміністративний (державний секретар та його заступники і директори департаментів). У тому числі потрібне скасування довготривалих і нікому не потрібних погоджень кадрових призначень з президентом (по суті - з його адміністрацією), окрім політичних посад та керівників закордонних дипломатичних установ;
  • запровадження внутрішнього електронного документообігу, в тому числі щодо погодження зовнішньої кореспонденції;
  • введення обов’язкової практики регулярного підвищення кваліфікації кадрів;
  • запровадження середньострокового (2-3 роки) планування ротації кадрів між центральним апаратом та закордонними дипломатичними установами тощо.

По-друге,

необхідно провести атестацію кадрів.

Ті, хто прийшли за часів Януковича й показали свою неефективність та обслуговували інтереси попереднього режиму, мають бути звільнені.

Замість них мають повернутися професійні дипломати, які були витіснені з системи протягом останніх 3-4 років, а також фахівці у сфері міжнародних відносин з інших сфер (громадянське суспільство, бізнес, наука).

При цьому слід негайно припинити будь-які скорочення кадрів, закриття дипломатичних представництв та імітацію реорганізацій задля звільнення нелояльних кожному черговому очільнику МЗС фахових патріотичних дипломатів.

По-третє,

потребує невідкладного посилення фінансування та матеріально-технічне забезпечення Дипломатичної служби. В тому числі - через створення нормативно-правових передумов для залучення допомоги донорів, як іноземних, так і вітчизняних.

При заробітній платі на рівні трьох тисяч гривень у дипломатів з 15-річним стажем та за відсутності коштів для технічного переобладнання та ротації працівників ефективності не досягнеш.

По-четверте,

слід осучаснити закон про Дипломатичну службу України, привести його у відповідність до кращих європейських практик законодавчого забезпечення діяльності зовнішньополітичних відомств.

Без авторитету в державі й достатніх повноважень дипломати не спроможні виконувати свою місію своєрідного "інтелектуального спецназу".

По-п’яте,

МЗС України має налагодити ефективну взаємодію з експертним середовищем.

Воно має стати генератором і головним виконавцем зовнішньополітичних ініціатив, спрямованих на відновлення авторитету України у світі; на відкриття для країни широкомасштабних програм типу плану Маршалла та ленд-лізу; на повернення Криму, Севастополя та відновлення державності і встановлення конституційного ладу на тимчасово окупованих Росією територіях Донецької та Луганської областей; на створення нової ефективної глобальної системи міжнародної безпеки тощо.

І наостанок.

Будь-яка мало-мальськи значима країна світу пишається своєю дипломатією, адже вона є її обличчям і провідником в хитросплетіннях геополітичних пасьянсів.

Крім того, одне із завдань дипломата – захист національних інтересів своєї держави, а також бізнесу та кожного громадянина за кордоном.

Щоб українська дипломатія гідно справлялася з такими непростими завданнями, влада має нарешті подбати про своїх дипломатів.

На перший погляд, на фоні відсутності системних реформ в Україні, послаблення дипломатичної служби України виглядає як другорядний епізод, на який суспільство мало звертає увагу.

Проте наслідки для країни від помилок і відвертих провалів у зовнішньополітичній сфері в умовах воєнного часу більш ніж очевидні.

Лише провівши системні реформи у Дипломатичній службі України, а також значно її посиливши, зможемо запропонувати новий порядок денний міжнародних відносин і стати їх повноцінним суб’єктом.

Інакше будемо приречені на статус об’єкта міжнародної політики, периферійної держави та пішака в чужій геополітичній грі.

 

Автор: Вадим Трюхан,

юрист-міжнародник, дипломат у 1997-2013 роках

в 2008-2011 роках - директор Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua