У четвер ввечері Палата представників парламенту Нідерландів проголосувала за ратифікацію Угоди про асоціацію з Україною.

Ця подія не є приводом для пафосу, але однозначно позитивна – на тлі тяганини тривалістю понад півтора року. Адже Нідерланди у 2015 році вже ратифікували нашу угоду, але тоді процес зупинив референдум євроскептиків, перший подібний в історії країни та Євросоюзу загалом. 6 квітня 2016 року трохи більше за 20% виборців – але 61% від тих, хто прийшов на дільниці – проголосували проти угоди з Україною.

Той референдум і події після нього перетворилися на  історію виснажливу, але з добрими уроками. Для Нідерландів, Євросоюзу та України.

Втім, попереду ще голосування в Сенаті, небезпеку якого не варто недооцінювати.

У цій статті "Європейська правда" пояснює, що Києву лишилося здолати, та нагадує основні круті повороти історії, що минула.

Урок для Нідерландів:
брехня досягає мети

Впливова американська газета The New York Times присвятила нідерландському референдуму 2016 року нещодавнє розслідування з промовистою назвою: "Фейкові новини, фейкові українці: як група росіян розгойдала голосування в Нідерландах".  

Зокрема, газета дослідила, як нідерландський депутат, соціаліст Гаррі ван Боммель разом із так званою "українською командою" агітували торік проти Угоди про асоціацію. "Вони відвідували громадські зібрання, виступали на телебаченні й використовували соціальні медіа, змальовуючи владу України як "кровожерну клептократію, не гідну голландської підтримки", – пише The New York Times.

Розслідування свідчить, що агітатори не гребували ані маніпуляціями, ані банальною брехнею.

Починаючи з того, що видавали себе за українців – тоді як принаймні ключові фігури були росіянами.

Ван Боммель у спілкуванні з NYT не став виключати наявність росіян в його "українській команді", пояснивши, що "перевіряти паспорти – не його робота".

"Я насправді досить шокований цим, – каже у статті один із голландських парламентаріїв, який симпатизує Україні. – Люди представлялися українцями, хоча насправді були росіянами".

Успіх цих маніпуляцій – головний урок для Нідерландів.

Досі важко було уявити, як у країні зрілої демократії досить незначна група людей змогла досягти політичного результату завдяки відвертій брехні та брудним технологіям. Адже аргументи прибічників референдуму не мали нічого спільного з реаліями – наприклад, голландців переконували, що асоціація надає громадянам України право працевлаштування в ЄС. Або що угода гарантує Україні перспективу членства в Євросоюзі.

Голландська операція була щонайменше підтримана, а найреальніше – інспірована ззовні. І політики, вдосконалені століттями інституції громадянського суспільства, а також медіа не змогли або не захотіли нічого із цим вдіяти.

Але не варто бачити в цій історії тільки антиукраїнське пояснення. Адже референдум нашкодив не лише і не стільки нам.

Другим ключовим "постраждалим" виявився сам Євросоюз.

Досі не лише в Нідерландах, але й у жодній іншій країні ЄС не було референдумів, схожих на минулорічний.

Вперше в історії Союзу незначна частина виборців лише в одній із 28 держав-членів змогла зупинити загальноєвропейську угоду, ратифікація якої вже завершилася. Угоду, яка не передбачала референдуми в окремих державах.  Яка маже повністю стосується компетенції Брюсселя, а не Гааги.

Тож не дивно, що референдум 6 квітня відкрив своєрідний парад євроскептиків, наступним досягненням яких став Brexit.

Уроки для Євросоюзу:
російський вплив та власна вразливість

Російське втручання у голландське голосування стало також уроком для всього ЄС. Хтось навіть вважає, що кампанія в Нідерландах була тренувальним плацдармом перед американськими виборами восени 2016 року.

І для Євросоюзу вкрай важливо винести висновки з цього уроку – враховуючи низку важливих виборів, які відбудуться там цього року – знову в Нідерландах, а також у Франції, Німеччині та, можливо, в Італії. Жодних сумнівів, що Кремль з усіх сил намагатиметься не втратити шансів розвалити ЄС або принаймні завдати йому значної шкоди.

Для цього потрібно, аби дедалі більшу владу в країнах ЄС отримували політики на кшталт Марін Ле Пен. До слова, в Нідерландах є її "аналог" – ультраправа "Партія свободи" Герта Вілдерса, що була одним із ключових агітаторів проти асоціації.

Кілька місяців поспіль партія Вілдерса лишається лідером передвиборчих рейтингів. Однак на тлі останніх скандалів навколо фейкового референдуму та спроб росіян зламати IT-інфраструктуру нідерландських органів влади популярність радикалів дещо знизилася.

Іншим великим уроком нідерландської історії стала вразливість ЄС перед нестандартними ситуаціями, створеними однією з держав-членів.

Договори ЄС передбачають чимало сценаріїв, але, звісно ж, не всі.

Варіантів відповіді на нідерландський референдум там не знайшлося, а тому довелося довго і в муках винаходити інші. Вихід, який задовольняв і Брюссель, і Гаагу, був знайдений аж наприкінці 2016 року.

У грудні Європейська рада ухвалила політичний документ, не передбачений жодними правилами Євросоюзу – "рішення глав держав та урядів", що складається з шести пунктів. У ньому, зокрема, підтверджено, що угода не означає:

• надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС;
• зобов’язань ЄС щодо безпеки України або військової допомоги їй, а також щодо збільшення фінансової допомоги;
• права українців вільно проживати і працювати на території країн ЄС.

Ці пункти є переліком претензій до угоди, які лунали під час кампанії.

Та ми детально проаналізували цю європейську ухвалу, і в ній не виявилося жодної тези поза тим, що вже передбачено текстом Угоди про асоціацію (див. статтю "Що пообіцяли Нідерландам за асоціацію? Аналіз ризиків та змісту угоди").

Отже, на референдумі голландці проголосували проти того, чого і так немає в угоді.

А рішення Європейської ради просто повторило норми угоди, лише в інший спосіб. Було би смішно, якби не було так сумно.

У кожному разі для Євросоюзу ця історія є поштовхом замислитися над зміною правил ухвалення рішень і алгоритмом дій на майбутнє - якщо ситуація в одній з країн-членів здатна зруйнувати процес ухвалення рішень. А можливо -  і Євросоюз в цілому.

Урок для України:
цінувати, а не саботувати

Для нас ситуація з асоціацією та Нідерландами – один із багатьох сигналів, що свідчать про загрозливу непередбачуваність сучасного світу. Навіть тих його частин, які ще вчора здавалися стабільними, зразковими, непорушними.

Це не лише добрий урок для України, але також причина ще більше цінувати Угоду про асоціацію з ЄС, яка проходить уже друге випробування. Першим стала відмова Януковича підписати документ у листопаді 2013 року.

В четвер не бракувало радісних, часом пафосних коментарів від депутатів і урядовців. Та добре було б, якби позитивне голосування в Нідерландах нагадало їм про незадовільний стан виконання Угоди про асоціацію в Україні.

А ще краще – спонукало до продуктивнішої роботи.

Україна має можливість виконувати Угоду про асоціацію – включно з її вимогами, які чітко прив’язані до часових рамок – з 1 листопада 2014 року, тобто від першого дня тимчасового застосування угоди. Та за оцінками експертів, Україна нині виконує лише незначну частину своїх зобов’язань.

Серед проблем – повільна робота парламенту, забюрократизовані процедури в уряді та кадрові проблеми держорганів.

Та надто часто просто бракує політичної волі або переважають інтереси окремих осіб чи груп.

Одним із символів нехтування асоціацією стала історія з провалом двох важливих екологічних законів, передбачених угодою: "Про оцінку впливу на довкілля" та "Про стратегічну екологічну оцінку", без яких ускладнений експорт низки українських товарів. ВР схвалила ці закони в жовтні 2016-го, однак президент Порошенко незабаром заветував їх.

Як кажуть, завдяки зусиллям лобістів від великого бізнесу.  

І ця проблемна історія – не єдина на шляху до ефективного виконання асоціації.

Завдання для всіх: 
як завершити ратифікацію

Голосування нижньої палати було важливим етапом. І справді добре, що воно завершилося до виборів – інакше ратифікацію довелося би відкласти щонайменше на місяці, а можливо, й на роки (адже хто знає, яким буде склад парламенту та уряду країни після виборів).

Та було б великою помилкою зупинити всі зусилля у цій точці.  Щоб довести ратифікацію до фіналу, треба пройти ще три кроки. Перший і головний – голосування в Сенаті Нідерландів. Далі лишатимуться два менших і радше формальних – підпис короля і передача ратифікаційних грамот у Брюссель.

"Європейська правда" поспілкувалася з причетними до процесу дипломатами і політиками. Висновок такий:

прогнози щодо Сенату обережно позитивні. Нині є домовленість щодо підтримки. Та впевненості, що вона збережеться після виборів, немає.

Виборча система в Нідерландах, де працює двопалатний парламент, суттєво відрізняється від української. На виборах, які призначені на 15 березня, буде змінений лише склад нижньої палати, верхня лишатиметься незмінною. Однак результати виборів, а саме перемога проєвропейських або антиєвропейських партій, цілком можуть вплинути на настрої депутатів.

Річ у тім, що в Сенаті, де працює 75 депутатів, уряд Марка Рютте вже давно втратив більшість. Формально проурядові партії зберігають лише 21 голос із 75. Ще 10 голосів на підтримку асоціації напевно дасть проєвропейська партія D66, яка була одним із головних "друзів України" на минулорічному референдумі.

Та до більшості все одно не вистачає семи штиків. І набрати їх у верхній палаті парламенту, де представлено аж 12 партій – не надто просто.

Численні джерела свідчать, що уряд Марка Рютте робить ставку на особисті домовленості із сімома депутатами від "Християнсько-демократичного призову" (CDA) - правоцентристської партії, яка колись була ключовою політичною силою країни, але за останнє десятиріччя суттєво втратила популярність і нині шукає своє місце у нових політичних реаліях.

В CDA є кілька депутатів, які не приховують, що готові підтримати Україну,та ще декілька, які зберігають мовчання з цього приводу.

Річ у тім, що більшість їхніх однопартійців, які беруть участь у березневих виборах, є публічними опонентами асоціації з Україною

23 лютого у нижній палаті фракція CDA майже одностайно проголосувала проти ратифікації Угоди.

Тож виносити "на люди" цю партійну суперечку до моменту, доки відбудуться вибори, ніхто не бажає. Водночас після виборів цієї перепони вже не буде – саме тому голосування в Сенаті відклали на період після виборів.

Нині Україні лишається сподіватися, що домовленостей буде дотримано. Точніше, не просто сподіватися, а працювати над їх дотриманням – зустрічатися та вкотре переконувати колег. Адже автоматичності в цьому голосуванні точно немає. Навіть за існуючими домовленостями прихильники України мають перевагу лише в один голос.

Та попри це, нині є всі підстави для обережного, але все ж оптимізму.

Завершення виборчої кампанії має знизити градус популізму серед нідерландських політиків. А новини про фейки, що супроводжували референдум, а також про втручання Росії в національну політику здатні додати нам кілька голосів.

Тому – продовжуємо працювати у Нідерландах. Підстави сподіватися на успіх є. 

Автори: Анатолій Марциновський, Сергій Сидоренко,

"Європейська правда"