Навіщо Лукашенко "перетряхнув" уряд Білорусі та хто очолить український напрям у Мінську

Середа, 22 серпня 2018, 13:35 — , Українська призма
Фото: "Коммерсант"

Александр Лукашенко часом може конкурувати з Дональдом Трампом у вмінні привертати увагу.

Принаймні, в серпні офіційний Мінськ не раз змушував дивуватись подіям у цій країні. Не встигли всі оговтатись від масового пресингу незалежних інформаційних агенцій та ЗМІ і затримання журналістів, як білоруський президент публічно влаштував шмагання міністрів, які виявили, цитуємо, "пофігістське ставлення" до виконання президентських доручень.

А наслідком цього стала зміна уряду Білорусі.

Причиною масштабних кадрових перестановок білоруський лідер назвав неуспішну роботу з відновлення Оршанського району Вітебської області (півтора роки тому тут відбулися масові соціальні протести на тлі повного промислового занепаду). Свої посади втратили прем’єр Андрєй Кобяков, чотири з п’яти віце-прем’єрів (включаючи першого віце-прем’єра) та чотири міністри.

Чи можна вірити офіційним поясненням Лукашенка про причини майже повної заміни урядового керівництва? Питання риторичне.

Та можна точно говорити, що на новий білоруський уряд чекають непрості часи. А ще варто розібратися, що ця ротація означає для України.

Хто всі ці люди?

Від білорусів доводилося чути жарт: "Якщо ти вважаєш, що на роботі тебе не помічають, згадай, що у Білорусі є прем'єр".

Цей жартівливий опис добре пасував до колишнього прем’єра Андрєя Кобякова, прізвище якого пам’ятали навіть не всі міжнародники. Непомітність, відсутність власної ініціативи та виконання всіх примх Александра Лукашенка – навіть на тлі того, що його попередники також не відрізнялися яскравістю, – дозволили йому просидіти у прем'єрському кріслі без малого чотири роки.

Проте час змінився. Новим очільником білоруського уряду став 48-річний банкір Сергєй Румас.

Його першим заступником став Александр Турчин, який до цього керував апаратом Ради міністрів. Крісла віце-прем’єрів отримали керівник концерну "Белнефтехим" Ігор Ляшенко (ПЕК), посол РБ в Росії Ігор Петришенко (освіта, культура, спорт), а також заступник голови Комітету державного контролю Владімір Кухарєв (будівництво, ЖКГ, транспорт).

Призначені також нові очільники Міністерства архітектури та будівництва, Міністерства промисловості, Міністерства зв’язку та інформатизації та Міністерства економіки.

Білоруські оглядачі вже підмітили: нова Рада міністрів омолодилася майже на десять років.

Втім, молоді – не означає "новачки".

Переважна більшість із них працювала на високих посадах у держслужбі, в тому числі в Радміні. Та й новий прем’єр Румас вже був віце-прем’єром в уряді Михаїла Мясниковича в 2010-2012 роках.

Найбільше оновився економічно-промисловий блок уряду. Схоже, у Лукашенка хотіли створити враження, що першопричина лежить у проблемах внутрішньої політики. Саме таке враження і мала сформувати публічна вистава за участі президента.

За формою, але не за змістом

Якщо не знати про те, що відбувається у сусідній країні, можна було б навіть повірити у поступову лібералізацію в Білорусі. Адже Сергєй Румас має сформований імідж ліберала та готовий боротися за ідеї відкритості ринку.

Втім, більшість експертів одностайні в думці, що кардинальних змін чекати не слід. І ось чому.

Перш за все, необхідно брати до уваги той факт, що Александр Лукашенко керує урядом майже в ручному режимі й не планує відмовлятися від такої звички. Під час представлення оновленого складу уряду він сам зазначив, що не може бути різночитання між ним та міністрами у виконанні програми, з якою президент ішов на вибори.

Тож неважливо, які ідеї реформ має новий ліберальний голова уряду – важливо, наскільки це відповідатиме ідеям Лукашенка.

А ліберала в політичній постаті Александра Григоровича розгледіти важко.

Примітно, що під час ротації втратив свою посаду інший ліберал, перший віце-прем’єр Василій Матюшевський, який позитивно виділявся на тлі інших колег-урядовців сміливими поглядами та пропозиціями про спрощення ведення бізнесу в Білорусі (не в останню чергу, завдяки його енергії та наполегливості в 2017 році був схвалений пакет нормативних актів лібералізації підприємницької діяльності).

Попри всі відмінності між країнами, призначення Румаса дещо нагадує нещодавнє призначення прем’єром Матеуша Моравецького в Польщі. І там, і там прем’єром став освічений та ліберальний фінансист без яскравого політичного обличчя та персонального проекту, свідомий того, що на цій посаді залишиться в тіні консервативного лідера.

Та й команди в уряді у Румаса немає.

Нові люди, які зайшли в Раду міністрів, не є прибічниками одних поглядів. Три якості, яких від них вимагатиме Лукашенко – це персональна лояльність, аполітичність та управлінські здібності з виконання поставлених завдань. До п’ятірки затребуваних якостей навряд чи увійдуть навіть таланти в економіці.

Не виключена і можливість повторення гіркого досвіду роботи Румаса в уряді, коли його конфлікти з "колегами по цеху" щодо напрямів проведення економічної та фінансової політики змусили його піти у відставку – точніше, у почесне заслання до Банку розвитку.

Вистава Лукашенка: експромт з натяжкою

Навряд чи можна сприймати за чисту монету офіційні причини зміні уряду – мовляв, в усьому винний провал виконання президентських настанов в Оршанському районі.

Низька дисципліна реалізації президентських рішень урядом – проблема не нова. По-друге, при всій повазі до артистичності президента РБ, певну награність у "розборі польотів" у Орші відчували всі, хто знав про його давній задум попрощатися з кількома обличчями в уряді. З кимось через корупційні скандали, а з кимось – через втому і пошук "цапа-відбувайла", який міг би потягнути весь негатив від провалу низки економічних і соціальних проектів президента (а їх було чимало – чого лише вартує ідея середньої зарплати розміром у $500).

Можна, звичайно, списати урядові трансформації на любов Александра Лукашенка до періодичних змін керівництва владних інституцій. Так, у 2017 році пройшло значне кадрове оновлення адміністрації президента, а в червні 2018-го – велика ротація у керівництві білоруських спецслужб.

Але корінь проблеми треба шукати не в минулому, а в прийдешніх роках.

Попри публічні відмовки Лукашенка, що вибори тут ні до чого, насправді наближення виборів президента та нижньої палати парламенту, що відбудуться в 2019-2020 роках, мають непересічне значення.

Причому 2019 рік обіцяє бути дуже проблемним і з точки зору економічної стабільності, особливо зважаючи на зміну взаємовідносин з Росією.

На тлі необхідності виплат Мінськом значних сум з погашення державного боргу у 2019-му, Росія наразі затягує рішення про виділення Білорусі $1 млрд держкредиту. Навіть більше, бажання Росії переглянути умови поставок нафти в Білорусь може суттєво скоротити прибутки Мінська від торгівлі російською нафтою та виробленими з неї нафтопродуктами.

Тож якщо уряд Румаса і не буде командою камікадзе, які прикриватимуть імідж білоруського президента в часи кризи, то принаймні матиме надсерйозне завдання утримати макрофінансову стабільність в країні.

В тому числі – за рахунок відновлення діалогу з МВФ.

Український трек нового уряду

Одним із тих, хто зберіг свою посаду в уряді, є міністр закордонних справ Білорусі Владімір Макєй. Можна очікувати, що й основні вектори зовнішньополітичного руху Білорусі не зміняться – із застереженнями щодо Росії.

Збережеться і білоруський дуалізм щодо України: як і раніше, Мінськ підтримуватиме росіян на міжнародних майданчиках, та водночас спробує максимально отримати вигоди від торгово-економічної кооперації з Україною.

Україна звиклася з таким підходом.

Єдина деталь – персональні відносини. Останніми роками між нашими державами вибудувалася тісна міжурядова робота та налагодилися міжміністерські консультації.

І саме ті, з ким ми спілкувалися, втратили посади.

Це і віце-прем'єр Владімір Семашко, урядовий довгожитель, який протримався на керівній посаді майже 15 років. Саме він опікувався кооперацією з Україною та був співголовою Міжурядової білорусько-української змішаної комісії з питань торгово-економічної співпраці.

Тому зараз багато залежатиме від того, наскільки сильним був особистий фактор Семашка у координації зусиль білоруської сторони. Висновки можна буде робити вже цього року, коли побачимо, чи вплине заміна на запланований графік двосторонніх консультацій.

Наразі незрозуміло, хто саме буде опікуватись Україною з числа нових віце-прем’єрів. Було б логічно, щоби за це взявся Ігор Ляшенко, колишній керівник "Белнефтехим", що змінив Семашка на посаді профільного заступника керівника уряду з питань ПЕК.

Втім, Семашко також вів в уряді і питання співпраці з Росією. Можна було б чекати, що і надалі український та російський треки вестиме один віце-прем’єр... але ж в уряді Румаса є окрема людина, "заточена" на співпрацю з РФ. Це - Ігор Петришенко, який з 2012 року і донині був послом Білорусі в Росії, а також виконував функції постпреда в Економічній раді СНД та ОДКБ. Але чи віддадуть йому також кооперацію з Україною?

25-26 жовтня 2018 року в Гомелі планується проведення Білорусько-українського регіонального форуму - головного цьогорічного заходу у двосторонніх відносинах, а напередодні можливе проведення чергового засідання міжурядової комісії.

Саме це засідання комісії і може стати тим лакмусовим папірцем, який розставить всі крапки над "і" щодо персоналій і подальшої динаміки двосторонніх відносин між урядами наших держав.

Автор: Геннадій Максак,

голова правління Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua