"Заява Меркель стала спусковим гачком": глава турецької агенції про причини міграційної кризи в ЄС

Вівторок, 13 листопада 2018, 10:00 — , Європейська правда
Табір сирійських біженців у Туреччині. Фото abc.es

Європейська міграційна криза від 2015 року стала топ-темою на континенті і лишається нею досі. Понад мільйон біженців – переважно сирійців – які за кілька місяців нелегально потрапили до Європи, надовго змінили політичний порядок денний. Стратегія щодо біженців перетворилася на питання, здатне змістити уряди чи визначити результати виборів у багатьох країнах.

Між тим і досі в ЄС не дійшли спільної думки, що стало ключовою причиною того, що сотні тисяч сирійців, які ще від 2011 року перебували в Туреччині, одночасно взялися "штурмувати" європейські кордони.

У цьому тексті "Європейська правда" публікує позицію гравця, який мав у цьому процесі ключову роль, але не надто активно коментує події 2015 року в українському публічному просторі – а саме Туреччини.

Мехмет Гюлюльоглу в Києві
Мехмет Гюлюльоглу в Києві
фото агентства "Кримські новини"

У жовтні Україну відвідав Мехмет Гюлюльоглу, голова турецької агенції AFAD. Ця структура є аналогом нашого МНС, і її керівник приїздив знайомитися з українськими колегами (наразі – без конкретних домовленостей). Але окрім суто МНСних функцій AFAD відповідає за розміщення та забезпечення 4 мільйонів біженців, що знайшли притулок у Туреччині, переважно сирійців. І саме про це його розпитала ЄвроПравда під час зустрічі в Києві.

Окремі заяви посадовця – доволі контроверсійні і категорично суперечать позиції європейських гравців, а також журналістським матеріалам, приміром, розслідуванню німецької газети die Zeit. Але саме такою є позиція Туреччини, яку ми подаємо без редакційних коментарів. Далі – пряма мова Мехмета Гюлюльоглу, яку записав редактор ЄП Сергій Сидоренко.

Як повернути біженців додому

В Євросоюзі кажуть, що міграційна криза розпочалася у 2015 році. Для нас вона почалася із початком сирійської війни, у 2011 році.

В Туреччині і зараз перебуває 4 мільйони біженців, з яких 3,5 мільйонів – сирійці.

Та в останні роки приплив нових біженців до Туреччини припинився, їхня кількість лишається практично незмінною – і цьому є пояснення.

Спитайте біженців, чому вони вирішили покинути все і втекти світ за очі, і більшість скаже, що втекли від авіаударів урядових військ. Авіабомби не мають інтелекту, їх можуть скинути з літаків, з гелікоптерів, їх удари було неможливо передбачити – вони руйнують все. Тому головним кошмаром для сирійців були саме авіаудари. Так от, Туреччина, розпочавши військову операцію на півночі Сирії, створила там територію, де ця загроза відсутня – а отже, зупинила приплив нових біженців.

Звичайно, ми би хотіли, щоби біженці повернулися до Сирії – але для цього потрібно створити умови.

Туреччина нікого не виштовхує.

Вони самі мають вирішити поїхати додому. Для цього щонайменше сирійці повинні мати куди повертатися. Потрібна хоча б мінімальна інфраструктура.

Тому зараз ми будуємо лікарні, відновлюємо школи у північній частині Сирії, яку Туреччина звільнила від терористичних груп. Там потрібно забезпечити доступ до питної води, електропостачання тощо.

Кажете, що результату немає? Не погоджуся. Понад 250 тисяч біженців все ж повернулися, залишили Туреччину. Та "безпечні зони" на півночі не здатні прийняти всіх. Хтось втік до нас із Алеппо, хтось – із околиць Дамаска. Про їхнє повернення можна буде говорити лише після того, як у Сирії відновиться стабільність.

Міграційна криза в ЄС? Туреччина в тому не винна

Європейці звинувачують Туреччину у тому, що ми не зупинили міграційну кризу – але ж це не є відповідальністю однієї країни!

Навпаки, треба питати Євросоюз: чому вони були бездіяльними аж до 2015? Чому не переймалися проблемою, хоча ми просили їх про це від перших місяців? Причому я не кажу про допомогу Туреччині, ми зрештою гідно впоралися з викликом. А от інші країни ще більше потребували допомоги. Неможливо порівняти умови, в яких живуть біженці в Туреччині, з тими, які є в Лівані, де у таборах і близько немає відповідного рівня медицини, освіти, часто у людей немає навіть даху над головою.

Захист нашого кордону з Грецією?

Слухайте, як можна всерйоз говорити про закриття кордону, якщо у нас є місця, де ви вплав можете перетнути кордон і опинитися в Греції?

А до західного узбережжя Туреччини мігранти приїздили цілком легально. Туреччина не обмежує свободу пересування для сирійських біженців. Табори біженців – це не концентраційні табори, вони не зобов’язані там залишатися. Ті, хто отримав притулок у Туреччині, можуть вільно пересуватися країною, і єдина вимога до них – зареєструватися на новому місці.

Ангела Меркель сама вивела на пік міграційну кризу

Європейці просто не розуміли, що відбувається.

Я добре пам’ятаю одну з промов Меркель 2015 року: вона тоді сказала, що Німеччина готова прийняти 400 тисяч біженців, але жодним чином не уточнила, як це має відбутися. Її слова були дуже добре почуті. Це звучало, мовляв, "хто приїде першим і опиниться серед цих 400 тисяч – той і отримає притулок у Німеччині". І саме після цього потік біженців моментально виріс.

Звичайно, я не кажу, що саме Меркель несе провину за міграційну кризу в ЄС, але й Туреччина також не несе за це провини.

Так, я розумію, що в той час усі країни ЄС визначали свою спроможність прийняти біженців. Хтось взагалі казав, що може прийняти лише 300 людей, а Німеччина – найзаможніша країна – назвала найвищу цифру. Але те, як це прозвучало – було визначальним.

Тому ця заява стала спусковим гачком.

Як можна було так сказати? Невже ви думаєте, що сирійці живуть у інформаційному вакуумі? У них є інтернет навіть у таборах.

У багатьох із них є родичі в ЄС. Сирійська діаспора, сирійська міграція до Європи взагалі не є чимось принципово новим. За правління родини Асада, яке почалося ще у 70-х роках, сирійцям було від чого тікати. А перша велика чистка була на початку 1980-х, коли за наказом тодішнього керівника країни Хафеза Асада, батька Башара Асада, була майже знищена Хама. Ми досі не знаємо, скільки людей тоді загинуло, деякі джерела кажуть навіть про 40 тисяч жертв. Тоді урядові війська оточили місто танками, відрізали його від світу і розбомбили. Сирійська армія розбомбила своє власне, сирійське місто!

Ті, хто зміг врятуватися від різанини тоді – залишили Сирію і живуть по всьому світу, в Європі, в Америці. Звісно ж, вони перебували на зв’язку зі своїми сирійськими родичами та друзями. І коли у ЄС пролунали заяви про готовність прихистити обмежену кількість біженців – люди кинулися туди, намагаючись встигнути першими.

Греція? До неї є питання

Дійсно, є принцип реадмісії, за яким біженець, що нелегально перетнув кордон, може бути повернутий до тієї країни, з якої він прибув. Приміром, можна було повернути сирійських біженців з Греції до Туреччини.

Чому це не спрацювало? Це запитання до Греції. Під час піку міграційної кризи вони не мали успіху у проведенні цих процедур, вони не змогли з цим впоратися. Чому так сталося? Можливо, через те, що їм самим була вигідна така кількість мігрантів, адже вони отримували на них фінансову допомогу ЄС.

І не тільки ми кажемо, що управління потоком біженців похитнулося саме в Греції. Саме через це ООН та ЄС довелося надсилати туди своїх фахівців.

А потік біженців до ЄС зменшився після того, як Греція посилила захист кордону.

Чи не залишаться сирійці в Туреччині назавжди?

Біженці, які живуть у Туреччині, не стають турками. Вони не мають турецького паспорта, не можуть голосувати. Навіть якщо дитина народилася в Туреччині, вона не отримує громадянства. Це важливо, адже за останні сім років понад 300 тисяч дітей сирійських біженців народилися в Туреччині! Ці люди отримали тимчасовий притулок, але не більше. Звичайно, є певна інтеграція між суспільствами, є змішані шлюби. Але я наразі не бачу серйозної загрози демографічних змін.

Менше з тим, ніхто не може сказати з певністю, яка частина з них вирішить зрештою повернутися додому.

Сирійці мають велике відчуття патріотизму, вони справді люблять свою країну і прагнуть її відбудувати , коли там встановиться мир. У дослідженнях, у опитуваннях більшість із них кажуть, що хотіли би повернутися.

Але якщо ви спитаєте, чи впевнений я, що так і станеться, то моя відповідь буде – ні.

Життя відбувається не "за опитуваннями", воно набагато складніше.

Навіть ті, хто хотів би повернутися, часом додають: ми би хотіли, але не маємо куди.

І йдеться не тільки про тих, чиї будинки розбомблені. Сирійський режим проводить навмисні демографічні зміни. Приміром, тисяча сімей з певного району Дамаска втекла до Туреччини – а уряд переміщає у їхнє житло тисячу сімей з іншої частини країни. Тож навіть якби ці люди мали можливість повернутися з Туреччини додому – їм просто не було б де жити.

Який відсоток таких людей серед біженців – неясно. Я вважаю, що вони не складають більшості. Але дійсно є ті, хто не може повернутися додому.

Як підштовхнути людей повертатися? Ми не бачимо іншого шляху, аніж відбудова Сирії, створення умов для повернення. Але за оцінками, навіть якби зараз припинився конфлікт – знадобилося б 250 мільярдів доларів для відбудови країни. Хто забезпечить це фінансування? Хто візьметься за відбудову? Як довго може тривати цей процес? Усі ці питання залишаються, і вони стоять перед усім світом – а не лише перед Туреччиною.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua