"Балканська весна": куди заведуть масові протести у проблемному регіоні Європи

Вівторок, 5 березня 2019, 09:55 — , Центр "Нова Європа"
Фото: euronews.com

Тринадцятий тиждень поспіль тривають масові протести в Сербії, які охопили вже десятки місць і відбуваються щосуботи. Водночас цього місяця хвиля протестів поширилася на Чорногорію та Албанію – зокрема, в Тирані люди стали виходити на вулиці під час кожного засідання парламенту.

У Сербії все почалося з вимог розслідувати напади на опозиційних політиків. Далі пішли вимоги усунення контролю держави над ЗМІ та небезпеки для життя журналістів з боку уряду, дотримання верховенства права. Чорногорські протести стосуються глибокої корупції в уряді, яку розворушив колишній прихильник правлячої Демократичної партії соціалістів та президента Міло Джукановича – Душко Кнежевич, надавши кілька провокативних відеозаписів.

У Албанії тригером протестів став політичний крок з боку опозиції з вимогами відставки корумпованого уряду та проведення вільних виборів. Серед аргументів проти влади – низка корупційних скандалів, переважно пов'язаних із державно-приватним партнерством (один з прикладів – проект будівництва Великої кільцевої дороги, з яким пов’язані численні правопорушення), закиди щодо фальсифікації парламентських виборів 2017 року, реформа судової системи.

Оцінки щодо кількості мітингувальників та їхнього складу є розбіжними, але за словами сербських організаторів кількість учасників тільки в Белграді у кілька разів перевищила 20 тисяч. У столиці Албанії – від 15 до 20 тисяч у найжвавіший час, у Чорногорії – більше 10 тисяч осіб. Цифри не такі вже й маленькі для 7-мільйонної Сербії та значно менших за населенням Чорногорії та Албанії.

Отже, контекст є різним у кожній країні. Втім, усі вимагають відставки корупційних і авторитарних урядів та більшої свободи, іншими словами – виступають за демократію.

Тригер – внутрішня ситуація

Елемент зовнішньої політики не є провідним для будь-якого з цих протестів. Причиною є внутрішні проблеми – якщо демократизацію і загалом проєвропейський вектор розвитку вважати внутрішньою обставиною. Після демократизації на початку 2000-х років у країнах Західних Балкан почали повторно з'являтися авторитарні режими.

Посилення авторитаризму та захоплення влади так званими "strongmen" Західних Балкан призвели до спільного відчуття серед населення, що державні інституції є неефективними та політизованими, а політичні еліти роблять усе для досягнення та збереження влади, а не в інтересах громадян.

Опір недемократичним методам управління у країні об’єднує всіх протестуючих.

Громадські чи партійні інтереси?

Мирні протести стають джерелом, яке активно використовують громадяни країн регіону з надією змінити принаймні певні речі в державі.

Недовіра до опозиції в Сербії і Чорногорії не менша, ніж до правлячих режимів. Відтак протести не слугують промоції цих сил, а більшість громадян беруть у них участь без вияву політичних уподобань (так, у Чорногорії протести організовує група "Опір–97000", яка складається з активістів і пересічних громадян).

Читайте також
Проти авторитаризму та за Путіна: які наслідки матимуть протести у Сербії

Наразі опозиційні сили у Сербії та Чорногорії досягли важливого консенсусу: уникати усіх політичних розбіжностей та зосередитися на перемозі над спільним ворогом – правлячими партіями та лідерами держав, а саме Александаром Вучичем та Міло Джукановичем. Вочевидь, проведення протестів без партійних рис почало розглядатися як рецепт успішного опору будь-якому тиску.

Водночас у Албанії, крім вимоги про відставку уряду соціалістів та прем’єр-міністра Еді Рами, протести керуються опозиційними лідерами (основні – Демократична партія та Соціалістичний рух за інтеграцію) та відзначилися елементами насильства. Це показово у порівнянні з мирними студентськими протестами, які проходили у грудні минулого року (проти підвищення плати за навчання та за автономію університетів).

Більшість громадян Албанії дозріли політично, щоб зрозуміти, що ті протести оберталися навколо реальних проблем студентів, тоді як ці – більше навколо партійних інтересів.

Разом з тим, в усіх трьох країнах відбувається парламентська криза: албанські опозиційні депутати відмовилися від своїх мандатів, і це поставило країну в ситуацію, коли парламент, хоча і функціонує, більше не має опозиції.

Водночас сербські та чорногорські опозиціонери вирішили не відвідувати засідання парламенту до вільних виборів.

Безперспективні протести?

Наразі не існує затвердженої стратегії протестувальників та лідерів, здатних запропонувати альтеративний план в інтересах громадян та перемогти на майбутніх виборах. Опозиції залишаються фрагментованими. Це стосується не тільки Сербії, але й Чорногорії та Албанії. А для перетворення протестів у щось більше, ніж платформи проти правлячих партій та лідерів, це необхідно.

Більше того, опозиційні партії Албанії були при владі (навіть у коаліції з правлячою Партією соціалістів) і не показали приголомшливих результатів. Опозиція викликає не менше питань у населення, яке втомилося від порожнього політичного дискурсу.

Читайте також
Загроза реваншу друзів РФ: які наслідки матиме корупційний скандал у Чорногорії

Спільною для опозиціонерів усіх країн є теза про необхідність формування перехідного уряду з певним мандатом для проведення майбутніх виборів. Будь-яка інша форма призведе до фальсифікації виборів. Тільки незрозуміло, хто більше програє: опозиція чи правлячі режими. Опозиція поки не отримала переваги щодо підтримки населення…

Лідерів держав своєю чергою об’єднує впевненість у власних силах. Так, Александар Вучич у відповідь на протести опозиції почав кампанію "Майбутнє Сербії", відвідуючи десятки міст. Можна вважати це підготовкою до дострокових виборів навесні цього року.

Після відмови опозиційних депутатів від мандатів у Албанії соціалісти технічно можуть керувати парламентом, але дострокові вибори є більш імовірними. Наразі правляча партія контролює понад 52% парламенту, тому заяви опозиціонерів про неучасть у виборах надають їй можливість додатково збільшити своє представництво.

Крім того, влада розраховує на зовнішню підтримку: мемо про політичну ситуацію в Албанії було розіслано всім посольствам.

Враховуючи багаторічне правління однієї партії в Чорногорії, більшість громадян навіть не можуть уявити собі уряд, сформований іншою партією. У разі перемоги опозиційних сил, які мають багато розбіжностей, швидше за все, буде сформована коаліція декількох партій.

Отже, нинішні уряди, цілком вірогідно, можуть залишитися при владі.

Роль третіх сил

Ключовий важіль впливу в регіоні має Євросоюз, враховуючи, що владна верхівка в країнах Західних Балкан більше дбає про власні інтереси, а не про здійснення змін. Утім, наразі ЄС робить ставку на стабільність. Попри автократичний спосіб управління державами рівні відносини з лідерами країн регіону для Брюсселя важливіші, ніж збільшення тиску на них щодо виконання реформ (а не тільки вирішення двосторонніх суперечок).

Яскравим прикладом можна вважати відмову албанських опозиціонерів від депутатських мандатів та прояви насильства під час протестів, що привернуло увагу всіх іноземних дипломатів (зокрема, через страх виникнення ефекту доміно в регіоні). Втім, реакція на мирні масові протести в Сербії або на ті ж студентські протести в Албанії була більш стриманою.

Про сплеск євроскептицизму говорити зарано, позаяк протести не стосуються зовнішнього курсу країн.

Втім, протестувальники очікують більш впевненого підходу від ЄС (не тільки щодо засудження елементів насилля), а саме більшої наполегливості щодо реформ та посилення тиску на існуючу владу. Це своєрідний заклик побачити зв'язок між протестами та становленням демократії в країнах регіону.

Вплив третіх сил (особливо Росії та КНР) у країнах регіону непокоїть ЄС, але вони не можуть наразі замінити його. Втім, при процвітанні корупції та збереженні авторитарного управління іноземні втручання можуть бути набагато більш загрозливими.

З вищезгаданих країн російський фактор особливо помітний у Чорногорії, і, безперечно, перемога опозиції над Джукановичем піде на користь Росії. 

У Сербії, в свою чергу, Вучич навіть скористався візитом Путіна для підвищення власного рейтингу та влаштував мітинг своїх прихильників. Але у сербському випадку відставка чинного лідера суттєво не вплине на відносини країни з Росією з огляду на підтримку стабільних відносин з РФ усіма мейнстримними політиками та низку інших факторів, у т.ч. питання Косова, історичні та релігійні зв'язки.

Що далі?

Загальною проблемою Західних Балкан є відсутність політичних альтернатив для трансформації слабких демократій. Недемократичні способи управління стали, по суті, тим, що й спричинило масове невдоволення населення.

Не виключений "ефект доміно" і для інших країн. Варто пригадати один з подібних прикладів: у столиці Республіки Сербської (БіГ) після нез'ясованої смерті 21-річного хлопця навесні минулого року виник рух "Справедливість для Давида" та почалися протести проти корумпованого, репресивного режиму боснійського серба Мілорада Додіка.

Неможливо не звернути увагу й на акцію протесту хорватських репортерів на захист свободи засобів масової інформації, яка пройшла цієї суботи в Загребі.

Ще важко передбачити, чи призведуть протести до змін. Вони є чимось новим для Чорногорії та Сербії і вже самі по собі представляють певну перемогу для громадян. В Албанії також є зрушення – протести організовані опозицією, ситуація з відмовою вид мандатів безпрецедентна.

У колективній пам’яті населення Західних Балкан є приклади успішних протестів.

Спадає на думку приклад повалення сербського лідера Слободана Мілошевича або прем’єр-міністра Північної Македонії Ніколи Груєвського (варто згадати часи революції в Македонії 2016 року), сильних лідерів, які були позбавлені влади тисячами людей, що вийшли на вулиці.

Ці приклади близькі та зрозумілі для пересічних громадян порівняно, наприклад, з українським Майданом, який є для них далеким і має іншу ціннісну складову. Більше того, після початку протестів згадки про приклад "жовтих жилетів" у Франції або українського Майдану були, але в загальному контексті, без розрізнення цих подій за змістом.

Втім, переважна більшість протестів у країнах регіону (як-от студентські протести в Албанії) має менший вплив і спричиняє лише певні реформи та поступки з боку урядів. Про системні зміни політичних чи економічних структур не йдеться.

Питання також у тому, чи готова більшість підтримати активних громадян та чи зможе опозиція висунути спільне нове бачення для суспільства, оскільки можливість дострокових виборів ніхто вже не заперечує. Від цього залежатиме і тривалість протестів та їхній розвиток.

Безумовно, продовження міжнародної підтримки правлячих режимів або посилення тиску на них (йдеться не тільки про ЄС) теж є вирішальним фактором.

По суті, на кону євроінтеграція Балкан – у розумінні руху до реформ і демократизації. І "балканська весна" у цьому сенсі є випробуванням для трансформаційних спроможностей ЄС.

Автор: Тетяна Левонюк,

експерт Центру "Нова Європа"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua