Кінець диктату "Газпрому": як Польща змогла відмовитися від російського газу

П'ятниця, 22 листопада 2019, 09:50 — Мацей Заневич, "Нова Польща"
Фото: PGNiG

Тиждень тому польська державна нафтогазова компанія PGNiG заявила про намір не продовжувати контракт на поставки газу з Росії, які зараз складають близько 50% його споживання у Польщі.

У чому причина такого радикального рішення і якими можуть бути його наслідки?

Примус до контракту

Протягом багатьох років польська держава залежала від поставок природного газу з Росії. Їхня частка перевищувала 50%, що ставило країну в один ряд з багатьма іншими державами колишнього соцтабору.

Спочатку постачання газу в Польщу йшло головним чином через Україну, але різке зростання попиту в 1990-ті роки, пов'язане з економічним розвитком, змусило взятися за будівництво нового каналу. Зрештою, в 1999 році був побудований газопровід "Ямал – Європа", який забезпечує блакитним паливом Білорусь, Польщу і Німеччину.

З одного боку, його прокладання дозволило задовольнити зростаючу потребу країни в газі. З іншого ж – на довгі роки закріпило залежність Польщі від Росії.

Особливо ця залежність далася взнаки взимку 2008/2009 року. Тоді "Газпром" за кілька місяців поінформував польський уряд про можливість появи "проблем" у виконанні договору транзиту через Україну. Як виявилося, це була успішно проведена Росією операція тиску на Україну, наслідком якої було підписання Києвом невигідного договору на постачання газу.

Таким чином "Газпром" примусив Польщу до переговорів щодо додатка до договору про транзит, а також до збільшення обсягу поставок газу.

Варто пам'ятати, що в ситуації, що склалася, є і частка провини польського уряду. Як показав розсекречений звіт Верховної контрольної палати, учасники переговорів з польської сторони не були до них підготовлені, не дотримались рамок, визначених інструкцією, і навіть брали додаткові зобов'язання по телефону.

Крім того, у деяких членів уряду і державних структур було на прочитання договору перед підписанням лише дві хвилини.

Як наслідок, Польща ледь не підписала торговий договір, який можна було б назвати найневигіднішим з моменту здобуття незалежності в 1989 році. Його початкова версія включала в себе, наприклад, термін дії до 2037 року і положення, що суперечать національному і євросоюзівському законодавству.

Однак у справу втрутилася Європейська комісія, яка загальмувала ратифікацію договору і змусила внести в нього кілька змін на користь польської сторони.

В остаточній версії Ямальський контракт був підписаний тільки 29 жовтня 2010 року – і все одно виявився жахливо невигідним для Польщі.

Довго, дорого і в обов'язковому порядку

Що ж не так з Ямальським контрактом? Кремль вміло використовував те, що у Варшави не було альтернативи російському газу.

Залежність Польщі від імпорту загалом набагато більша, ніж, наприклад, у України. Якщо остання в 2018 році імпортувала лише третину використовуваного газу (близько 10,6 млрд кубометрів з 32,3 млрд), то Польща – понад три чверті (13,5 млрд кубометрів з 17,2 млрд).

Створення газової кризи і примус непідготовлених до нього партнерів до швидких переговорів неминуче мали привести до підписання договору, невигідного Польщі.

Ямальський контракт діє до кінця 2022 року.

Одне з його слабких місць для Польщі полягає у формулі, за якою розраховується ціна газу, що імпортується: вона не враховує ринкових ставок, а пов'язана винятково з цінами на нафту. В результаті Польща платить за газ набагато більше, ніж, наприклад, більше віддалена від Росії Німеччина. За неофіційними даними, в 2012 році Польща платила за 1000 кубометрів газу з РФ 525,5 доларів, а Німеччина – лише 379,3 доларів. Ціна для України тоді становила 450 доларів за той самий обсяг.

Договір був укладений на 8,7 млрд кубометрів газу щороку за загальноприйнятою формулою "бери або плати", відповідно до якої, навіть якщо Польща з якихось причин не потребує обумовленої кількості газу, вона повинна заплатити за нього в повному обсязі. При цьому чи не головний підводний камінь контракту полягає в тому, що Польща не має права реекспортувати російський газ.

Як наслідок, вона змушена використовувати цей обсяг у себе в країні, незалежно від актуальної потреби і від можливості закупівлі дешевшої сировини з інших джерел. Подібні умови були і в договорі, підписаному в 2009 році Росією і Україною.

Газова революція

Однак відтоді як польський уряд підписав Ямальський контракт, на польському ринку газу багато що змінилося.

Перш за все, з'явився СПГ-термінал у Свіноуйсьце, який вже зараз може прийняти до 5 млрд кубометрів зрідженого газу на рік. Зараз його розширюють, щоби збільшити можливий обсяг до 7,5 млрд кубометрів.

У 2023-24 роках буде здано в експлуатацію плавучу регазифікаційну установку (ПРГУ) в Гданській затоці.

Крім того, не пізніше жовтня 2022 року планується відкрити газопровід Baltic Pipe, який з'єднає норвезькі газові родовища з Польщею. Його пропускна спроможність становить 10 млрд кубометрів, з яких 8,1 млрд вже зарезервовані польською державною компанією PGNiG.

Дата запуску Baltic Pipe невипадково збігається з терміном закінчення Ямальського контракту. Саме цей проєкт покликаний замінити поставки з Росії.

Очевидно, втім, що до 2023 року, коли закінчиться контракт з РФ, потреби Польщі в газі зростуть. Це пов'язано з переходом економіки з вугілля на газ і відновлювані джерела енергії.

За прогнозами польського оператора Gaz-System, вже в 2023 році витрати газу в країні можуть зрости з 20,1 до 23,6 млрд кубометрів на рік. При цьому обсяг видобутку всередині країни вельми скромний – за 2018 рік, наприклад, він склав 3,8 млрд кубометрів, і шансів на значне зростання цієї цифри немає.

У зв'язку з цим вже зараз PGNiG зарезервувала з 2023 року 12,4 млрд кубометрів зрідженого газу, частина якого може бути, залежно від ситуації, перепродана на світовий ринок або використана в Польщі.

Щоб застрахуватися на випадок можливих перебоїв у поставках, був розроблений аварійний план – тимчасова установка ПРГУ неподалік від терміналу в Свіноуйсьце.

З 2009 року, коли Польща була змушена вести переговори в терміновому порядку під загрозою припинення подачі газу і в результаті підписала невигідний для себе договір з "Газпромом", минуло лише 10 років. Однак за цей час польський ринок газу змінився кардинальним чином, а в 2023 році остаточно набуде нового вигляду.

Тоді будуть завершені всі диверсифікаційні проєкти і Польща матиме реальну можливість відмовитися від поставок газу з Росії.

Чи означає це, що російська сировина більше ніколи не буде доставлятися до Польщі? Зовсім не обов'язково.

Немає жодних перешкод для того, щоби Польща закуповувала у Росії обмежені обсяги газу – за ринковою ціною, з правом реекспорту і в рамках короткострокових контрактів. Саме так зараз виглядають стандартні газові договори в Європі.

Але для цього Росія має прийняти той факт, що епоха газового диктату щодо Польщі минула.

Автор: Мацей Заневич,

редактор порталу Energetyka24.com (Польща)

Стаття була опублікована на порталі "Новая Польша". Републіковано за згодою власника авторських прав

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua