Ейфорія від санкцій: чому "Північний потік-2" не поховає навіть рішення Конгресу США

Середа, 18 грудня 2019, 12:52 — , для Європейської правди
Фото пресслужби "Газпрому"

Наприкінці року, за традицією, видання U.S. News and World Report оприлюднило цілу низку рейтингів 80 країн світу, складених за досить цікавою методологією, якій можна довіряти. Серед них варто відзначити рейтинг найвпливовіших країн, Most Powerful Countries, де Україна опинилася на 39-му місці з 80 держав, рейтинг яких вимірювався. Це зовсім непоганий результат, хоча минулого року ми були на 33-му місці (Росія, до слова, на другому місці у цьому рейтингу).

Проте є ще один рейтинг у тому ж виданні, який у нас майже не помітили – хоча він відверто засмучує. Це рейтинг стратегічно мислячих країн, Most Forward Thinking Countries, де Україна посіла передостаннє місце – 79 з 80 (і тут ми також впали, минулого року були на 72-му). 

Цими ж днями Конгрес США схвалив законопроєкт про оборонний бюджет, який, окрім інших важливих аспектів безпеки, включає санкції проти компаній, які задіяні у будівництві горезвісних проєктів "Північний потік-2" та "Турецький потік". Тривала боротьба групи країн Центральної Європи, "Нафтогазу", урядових структур і цілої низки депутатів Верховної ради України минулого скликання, експертного середовища увінчалася беззаперечним успіхом. Це – саме той приклад, який пояснює, чому Україна визнана більш впливовою, ніж такі країни, як Греція, Фінляндія, Польща, Румунія чи Угорщина. Коли діємо разом – перемагаємо. 

І водночас, цей же приклад свідчить, чому ми випереджаємо тільки Іран у рейтингу країн, які вміють мислити наперед.

Читайте також
Американський удар по проєкту Путіна: чи зможуть санкції США зупинити Nord Stream 2

Передусім – декілька технічних подробиць. 

Радість з приводу американських санкцій – трохи перебільшена. Найочевидніше це стосовно "Турецького потоку", адже підводна частина двох гілок трубопроводу вже побудована, а санкції стосуються лише прокладання морської ділянки. Тобто введення санкцій проти компаній, які будували цей проєкт, вже не є можливим.

Але головне те, що і стосовно "Північного потоку-2" американські санкції навряд чи досягнуть мети зупинити добудову газогону. Хоч це і не так очевидно. 

Будівництво "Північного потоку-2" було затримане у зв’язку з мужньою і послідовною позицією Данії. Завдяки їй заплановане на кінець цього року прокладання труб у водах Балтійського моря досі не завершене – хоча залишилося зовсім небагато, і відповідні запити від компаній-підрядників на прокладання труб зроблені. 

Що ж відбудеться з американським санкційним рішенням?

Після підписання Дональдом Трампом починається відлік 60 днів на підготовку звіту стосовно конкретних порушників цього закону, а потім прийматиметься рішення щодо запровадження проти них санкцій. 

Тим часом потенційним порушникам надається 30 днів на добровільний вихід із проєкту. Санкції застосовуватимуть лише після цього і до тих, хто не вийшов. Тобто у швейцарської компанії Allseas, трубоукладачі якої працюють у проєкті, фінансованому "Газпромом" і його партнерами Uniper SE, Engie SA, Royal Dutch Shell Plc, OMV AG та BASF SE’s Wintershall, є місяць, щоб завершити прокладання труб на глибині понад 100 футів. 

Теоретично, якщо збільшити темпи, вони можуть встигнути завершити роботи на глибоководних ділянках (бо під санкції потрапляють тільки вони!). На жаль, значна частина з тих 300 кілометрів труби, які лишилося прокласти, проходить невеликими глибинами, меншими навіть за 10-20 метрів. Дозвіл на завершення цих робіт тепер має дати лише німецьке Федеральне агентство з морських справ і гідрографії. Щоправда, за повідомленнями DW, у Німеччині проти цих "труб", особливо на мілині, виступають ще й екологи, але позиція федерального уряду відома – проєкт "Північний потік-2" має бути завершений. 

Слід відзначити також, що закон лишає президенту США повноваження не застосовувати санкції, якщо він вважатиме це важливим для національних інтересів США і обґрунтує Конгресу свою позицію. Юридична казуїстика цього закону дає певну гнучкість по обидві сторони санкцій.

Таким чином, є підстави не виключати, що трубопровід все одно добудують, оскільки санкції з боку США – чи не єдиний інструмент, який міг би зупинити "Північний потік-2" і "Турецький потік" ще рік тому, – ухвалені із запізненням. 

Але це – не єдина проблема, яка може стати реальністю після набрання чинності оборонним бюджетом із вмонтованими у нього інструментами тиску на "Північний потік-2". 

Цілком прогнозовано, що санкції проти проєкту, у якому задіяно понад 600 європейських компаній, включаючи цілу низку "важковиків", які вклали по мільярду доларів у консорціум з "Газпромом", призведуть до погіршення і без того вкрай напружених відносин між Європою і США. Впливові політики Німеччини, в тому числі члени уряду і Бундестагу, вже висловилися у тому дусі, що США втручаються у внутрішні справи Європи, намагаючись диктувати енергетичну політику Німеччині, Франції та іншим.

Попередній склад Єврокомісії підтримував у цій справі Польщу та Україну, навіть не зважаючи на тиск з боку Німеччини. Проте зараз на чолі ЄК стала німкеня, і ситуація цілком може змінитися, тим більше, що від санкцій, нехай і опосередковано, але постраждають також компанії з Франції, Італії, Нідерландів, Австрії, Швейцарії. 

Найгірший розвиток подій – це роздмухування антиамериканських настроїв у Європі в разі, якщо санкції щодо "Північного потоку-2" все ж набудуть чинності. Наслідки цього сценарію не варто недооцінювати, він може призвести до урядової кризи у Німеччині, аж до втрати посади канцлеркою Ангелою Меркель. 

Інший сценарій – очільниця німецького уряду захищатиме інтереси своєї країни, і тоді неминучим буде погіршення відносин Німеччини із США.

Обидва згаданих сценарії означатимуть навіть більшу зовнішньополітичну "розтяжку" для України, яка і без того опинилася у вкрай складній ситуації.

Балансування між скандалами у Вашингтоні та необхідністю вирішення проблеми на Сході протягом найближчих чотирьох місяців при прогнозованій активізації агентів Росії з розхитування внутрішньополітичної ситуації вимагатиме філігранної дипломатичної роботи та консолідації суспільства. 

Що має робити Україна?

Насамперед, не впадаючи в ейфорію і не покладаючись саме і лише на санкції – завершити укладення транзитного контракту на вигідних Україні умовах. У цьому питанні ми маємо підтримку в ЄС, а наша позиція була і залишається сильнішою, ніж у "Газпрому". Та й, зрештою, санкційне рішення Конгресу також грає на нашу користь.

Наступним етапом має стати, нарешті, формування реальної стратегії щодо забезпечення "газової незалежності" зі здійсненням швидких практичних кроків щодо диверсифікації газового ринку. 

Треба розуміти: навіть у разі, якщо зараз вдасться на деякий час призупинити добудову "Північного потоку-2", Росія не полишить своїх планів. Рано чи пізно трубопровід стане реальністю.

Путін вміє формувати "пакетні" сюрпризи, у США попереду вибори, а там і Франція увійде у виборчий цикл. 

Без розуміння цього Україна не зможе перемогти у грі "в довгу". Бо хоча місце у рейтингах і не є самоціллю, але підвищення якості "forward thinking" ще жодній державі не завадило.

Автор: Сергій Корсунський,

надзвичайний і повноважний посол,
директор Дипломатичної академії при МЗС,
посол України в Туреччині у 2008-2016 роках,

для "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua