Протягом останніх одного-двох місяців між Польщею і Росією розгорілася битва на полі історичної політики.

Початок активної фази історичних баталій, ймовірно, поклало небажання Польщі запрошувати президента РФ Владіміра Путіна на роковини початку Другої світової війни. Оскільки події 1939-1945 років є для російської історичної політики апогеєм героїзму, Кремль негативно сприйняв дії Польщі.

В РФ вигадали досить витончений спосіб відповісти і заявили про готовність "перекопати" могили під Мідним (Катинь), оскільки на місці загибелі десятків тисяч польських солдатів нібито були знайдені останки двох радянських військових.

Ці дві події актуалізували невирішені історичні питання, давши початок новій "війні за історію".

У відповіді за окупацію

Незабаром до цієї битви підключився і сам Путін, виправдавши вторгнення радянських військ до Польщі 17 вересня 1939 року. Він буквально повторив тезу часів Сталіна і практично заявив про те, що "правонаступниця СРСР" все ще не бачить злочину у скоєному Союзом восени 1939-го.

Путін знову бреше, але дружбу з Гітлером йому не сховати: відкритий лист прем'єра Польщі

Слова російського президента остаточно завели РФ і Польщу в історичний глухий кут, з якого найближчим часом точно ніхто не знайде виходу.

Польща почала активно протидіяти Росії, видаючи одну за одною реакції топових політиків і чиновників на ревізіоністські заяви Путіна. Знаковим став відкритий лист прем'єра Матеуша Моравецького.

Вже тоді стало остаточно зрозуміло, що конфлікт неминучий, оскільки РФ також вирішила "вдарити" по Польщі, розсекретивши і опублікувавши документи часів Другої світової війни про входження радянських військ до Варшави в 1944 році, а також про нібито злочинні дії проти українців і євреїв з боку і так досить контроверсійної польської Армії Крайової.

Таким чином Росія намагалася змусити Україну та Ізраїль включитися в битву на полі історичної політики, проте "розсекречені документи" пройшли повз увагу Києва і Тель-Авіва.

Натомість завдяки цим документам цілком логічно актуалізувалося питання, чим саме для Польщі та країн Балтії був "визвольний похід" радянських військ. Черговим військовим злочином СРСР чи дійсно звільненням від нацизму? Як пізніше визнали в МЗС РФ, ймовірно, помилково, 1944 рік став для Польщі зміною однієї злочинної окупації на іншу.

І відповідь Польщі не забарилася.

Історична активність Путіна і РФ призвела до того, що лідер керівної партії "Право і справедливість" Ярослав Качинський прямо заявив про необхідність виплат Москвою репарацій за збитки, завдані Радянським Союзом за часів Другої світової війни.

До слова, таким чином Польща пристала на позицію Європейського парламенту, який в одній із резолюцій поклав на СРСР рівносильну з нацистською Німеччиною відповідальність за початок Другої світової війни.

Урок для України

Оскільки ця претензія Польщі повністю виходить за межі домінуючого в Росії історичного дискурсу, в Кремлі навіть не зуміли адекватно відповісти Качинському, обмежившись заявами в стилі: "Це ви повинні заплатити за жертву, принесену нами заради вас".

Така недолуга відповідь РФ показує, що Польщі вдалося вивести Кремль із "зони комфорту" і оголити один з основних страхів російської гуманітарної політики, на якій будується її сучасна зовнішньополітична активність – падіння історичного міфу про країну-героя, яка перемогла нацизм.

Сценарій, за яким Росія була б змушена заплатити Польщі репарації за Другу світову війну, несе для Кремля не лише матеріальні збитки.

Він руйнує історичні "вітряки", змушуючи поглянути на історичну політику РФ з нової точки зору, а також переглянути події її найсучаснішої історії. Йдеться, наприклад, про окупацію Криму та війну проти України, що їх всередині РФ виправдовують такими ж аргументами, як і вторгнення радянських військ до Польщі 1939 року.

Саме через це українська дипломатія повинна не менш активно включатися в історико-політичну битву між Росією, Польщею і країнами Балтії, які теж одного разу обов'язково висунуть претензії до РФ, котра вважає себе правонаступницею СРСР.

Як мінімум, Київ отримав шанс не тільки покарати Кремль, але й поліпшити свої відносини з Варшавою.

Для цього Україні необхідно відшукати в усьому цьому своє місце, сформувавши відповідну позицію, і навіть спонукати ту частину українців, чиї предки колись були громадянами Польщі, виступити з ідентичними претензіями до РФ про відшкодування шкоди за події часів Другої світової війни.

Це не тільки дозволить нам інтенсифікувати і зміцнити відносини з Польщею і країнами Балтії, але й стане черговим інструментом протидії сучасній зовнішній політиці РФ в Європі.

Автор: Владислав Сердюк,

політолог, експерт Фонду громадської дипломатії, журналіст liga.net