Боротьба з "вірусом" мафії: як Італія провела наймасштабніше очищення влади від криміналу

П'ятниця, 27 березня 2020, 14:00 — , для Європейської правди
Фото: dw.com

"Ви завоювали Рим, тепер завойовуєте рай" – каже напис на плакаті, що несли на похоронах одного з босів римської мафії кілька років тому. Ця подія – точніше, її демонстративна помпезність – тоді стала шоком для всієї Італії, адже переконливо показала, що боротьба з мафією ще далека від завершення.

Особливість Італії – те, що політична корупція стала фактично невіддільною від мафії. А сама мафія перетворилася на один із символів Італії, попри всі намагання країни запобігти цьому.

Новітня історія Італії – це боротьба проти спайки криміналу та політики.

Боротьба, у якій були не тільки невдачі, але й значні перемоги антимафіозних політиків, активістів та прокурорів.

"Європейська правда" продовжує серію публікацій про європейські країни, де відбулося оновлення влади з обіцянками глибокого перетворення держави.

Перша наша стаття була присвячена Макрону та триваючим реформам у Франції, а друга – прем’єрству Ципраса та змінам у Греції, які стали справжнім землетрусом для її політичної та соціальної системи та навіть національної ідентичності.

Наш третій текст – про те, як в Італії відбулося найбільше та найуспішніше очищення країни від мафії, яке, втім, ще не дійшло фінальної мети.

"Справа десятиріччя"

Ставлення пересічних італійців до мафіозі як до "корисних бандитів", які хоч і порушують закон, але можуть за потреби допомогти владнати складні справи, залишалося практично незмінним аж до "свинцевого періоду" – від 1960-х до початку 1980-х років. 

Цей період (початок якого відомий як "війна кланів" або "перша війна мафії") супроводжувався насильством, замовними вбивствами і просто терористичними актами. Звісно, тоді Італія потерпала від зіткнення радикальних рухів, коли "праві" та "ліві" бойовики стріляли один в одного. Проте це був період, коли італійці також побачили, наскільки потужними ставали мафіозні клани. 

А наприкінці цього періоду країну збурила низка терористичних актів, до частини з яких були причетні мафіозні кола – зокрема, вбивство відомого журналіста-розслідувача Карміне Пекореллі в 1979 році. Та й до найбільшого теракту – вибуху 2 серпня 1980 року в Болоньї, де загинуло 85 осіб та понад 200 були поранені, – як вважається, було причетне римське мафіозне угруповання "Banda della Magliana".

Початок 80-х став особливо кривавим для Італії.

Тоді, під час "другої війни мафії", країна була свідком безпрецедентної різанини "людей честі". Її назва la mattanza – це термін, запозичений у рибалок, він буквально перекладається як "забій тунця" та дає уявлення про характер війни.

За цих умов втома від мафії у суспільстві невпинно зростала.

У відповідь парламентарі та деякі урядовці намагалися розпочати свою ефективну діяльність у боротьбі з такими явищами. 

Так, за пропозицією депутата Піо Ла Торре, щоб розпочати провадження проти представника мафії, потрібно було лише довести членство особи в мафіозній структурі.

Парламент Італії змінив кримінальний кодекс у вересні 1982 року, але Ла Торре це коштувало життя – його знайшли розстріляним відразу після ухвалення рішення парламентом. 

Так само було вбито й новопризначеного керівника поліції Палермо Карло Альберто далла К’єза. Він був призначений на цю посаду у відповідь на заклик уряду побороти мафію на півдні Італії.

Демонстративне вбивство борця з мафією вразило всю Італію. "Тут померла остання надія жителів Палермо", – казали сицилійці. 

Прокурори проти мафії

Вбивство далла К'єза стало настільки резонансним, що активність правоохоронних органів лише посилилася. 

І попри гучні вбивства, знайшлися ті, хто був готовий продовжити цю справу. Саме такими стали молоді представники магістрату (орган, що включає суддів та прокурорів) Джованні Фальконе та Паоло Борселліно. 

Обидва вони народилися в Палермо, разом навчалися та разом здобували прокурорський досвід та стали відомі як борці з мафією ще до вбивства далла К'єза. 

 
Прокурори Джованні Фальконе (ліворуч) та Паоло Борселліно

У 1981 році, коли розпочалася хвиля сицилійських мафіозних війн, вбивства представників мафії відбувалися раз на три дні. Підозра у їх організації впала на мафіозі Сальваторе Ріїну, відомого за прізвиськами "Звір" або "Коротун Тото".

Новопризначений голова тамтешнього магістрату Антоніо Капонетто вирішив зібрати групу чесних і перевірених магістратів-прокурорів для спільної боротьби проти мафії. 

Першим, хто був обраний, був саме Джованні Фальконе, вже відомий своєю антимафіозною діяльністю; за його порадою до "групи обраних" додали Паоло Борселліно. До них доєднався Джузеппе Ді Лелло Фінуолі, який також мав певний досвід антимафіозних процесів. Четвертим став Леонардо Гарнотта, один з найдосвідченіших прокурорів міста.

Молодим Фальконе і Борселліно вдалося домогтися свідчень від Томмазо Бушетти, відомого сицилійського мафіозі, який втратив всіх близьких у міжкланових війнах. 

Оскільки більшість його родини загинула від рук інших кланів, Бушетта погодився покаятися і розповісти про кривдників – мафіозну структуру Cupola, що займалася міжнародною торгівлею наркотиками. 

Його сповідь тривала 45 діб. 

Бушетта переривав свідчення тільки щоби поїсти і поспати. Порушивши закон мовчання, "омерту", Бушетта вже не міг зупинитися.

Завдяки його свідченням Джованні Фальконе почав судовий процес, на якому вдалося довести провину сотень мафіозі та керівників угрупувань.

А головне – те, що Бушетта здав поліції "короля" сицилійського клану Сальваторе Ріїну, який десять років очолював невидиму імперію, що контролювала острів. Ріїна особисто віддавав накази про вбивства жінок і дітей. Бушетта стверджував також, що "Коротун Тото" контролював діяльність італійського прем'єр-міністра Джуліо Андреотті, але твердо довести це тоді не вдалося. 

Бушетта виявився не єдиним інформатором антимафіозних прокурорів.

Безпрецедентність та кривавість дій Ріїни призвела до того, що деякі інші мафіозі почали допомагати правосуддю. Саме свідчення "людей честі", що покаялися (італійською – "pentiti"), стали основою сучасних знань про внутрішню організацію і правила мафії. Отже, 22 місяці судових засідань (1986-1987) у бетонному бункері перетворилися на обвинувальні вироки 342 мафіозі. 

Також завдяки цьому процесу було розкрито схему наркотрафіку через Атлантичний океан, де мафія продавала героїн через власну мережу піцерій.

Це була, напевно, перша перемога італійської держави в сутичці з мафією. Це розслідування, яке в Італії назвали "справою десятиліття" ("Максі-процес"), коштувало життя прокурорам Джованні Фальконе та Паоло Борселліно, що стали національними героями. 

У травні 1992 року Фальконе був підірваний разом із дружиною, коли вони їхали з аеропорту Палермо у броньованому службовому автомобілі. У червні того ж року, також від вибуху в автомобілі, загинув Борселліно.

"Мийте руки перед виборами"

Втім, навіть після цих процесів позиції мафії та корумпованих чиновників здавалися непохитними. Вважається, що у 1991 році членом мафії був кожен десятий італійський мер. А всього у зв'язках із криміналом підозрювалися 124 тисяч представників місцевих органів влади, з яких звинувачення отримали лише 17 тисяч. 

Переломним у боротьбі з мафією став 1992 рік, причому цього разу події відбувалися на півночі країни. Втім, і вони були побічно пов’язані із вже легендарними сицилійськими прокурорами.

Розслідування, яке перевернуло італійську політику, почалося 17 лютого 1992 року, коли директора міланського будинку для літніх людей Pio Albergo Trivulcio Маріо К’єзу звинуватили в отриманні хабаря за будівельний підряд.

Сума була доволі сміховинна – усього 7 млн лір (менше $5 тисяч).

Проте К’єза представляв Соціалістичну партію і мав амбіції стати мером Мілана.

На жаль для К'єзи і для всієї політичної еліти, цим провадженням зацікавився місцевий прокурор Антоніо ді П'єтро. Його зусиллями на банківських рахунках скромного держслужбовця знайшли мільярди лір, тобто за нинішніми мірками – мільйони євро. Ді П’єтро доповів своєму керівнику, генеральному прокурору Франческо Борреллі, і отримав "зелене світло" продовжувати справу далі. 

Виявивши два рахунки, відкриті у Швейцарії, Антоніо ді П’єтро зателефонував адвокату К’єзи та сказав: "Пане адвокате, перекажіть своєму клієнту, що мінеральна вода скінчилася". Це був натяк на те, що свої "відмиті" кошти чиновник уже не отримає – а отже, він мав заговорити.

І К’єза заговорив...

Ниточка повела аж до провідних діячів правлячої Соцпартії і мафіозних кланів.

"Я не почав операцію "чистих рук": вона народилася в результаті "Максі-процесу" в Палермо, коли Джованні Фальконе отримав від Томмазо Бушетти звістку про укладену угоду між Ferruzzi Group та мафією. Тоді Фальконе доручив елітному загону карабінерів Ros знайти те, що потім стало доказами проти мафії на 980 сторінках. Хоча Фальконе і усунули від процесу (вбивши його)…." – сказав Ді П’єтро в одному з останніх своїх інтерв’ю в січні 2020 року.

Родзинкою "хабарів по-італійськи" було те, що величезні суми виділялися не просто конкретним посадовим особам, а йшли передусім на фінансування політичних партій, які своєю чергою "жонглювали" впливом в тих чи інших органах влади.

Такі відкриття не сподобалися Європейському Союзу, який закликав Італію здійснити інституційну перебудову, пригрозивши замороженням доступу до структурних фондів. Стало зрозуміло, що тодішня модель італійської економіки, що фокусувалася навколо великої кількості держпідприємств та банків, була вигідна лише великому пулу чиновників та таких собі "галоппіні" ("рєшал").

Втіленням цієї політики був потік слабо контрольованих бюджетних трансфертів до італійських регіонів, які допомагали уряду забезпечувати свою електоральну підтримку. Корупційна складова таких механізмів проявилася під час операції "чисті руки", що проводилася в Італії в 1990-х роках і розкрила мережу індустріального лобі, безпосередньо пов'язаного з мафіозними структурами.

Країною прогриміла серія показових процесів, було порушено тисячі кримінальних справ, заарештовано майже півтори тисячі чиновників, політиків та бізнесменів.

Багато з них були засуджені до тюремного ув'язнення, десятки покінчили життя самогубством.

Світова та італійська історія поповнилася ще одним словом – Tangentopoli ("місто хабарів"). Це термін, що використовується в Італії з 1992 року для визначення поширеної системи політичної корупції. Точніше, так називали північну столицю Італії – Мілан, після розпочатого масштабного антикорупційного розслідування. 

За 10 років у ньому нараховувалося 5 тисяч підслідних, 645 з них постали перед судом.

Чого варта лише справа про нелегальне фінансування політичних партій керівниками найбільших італійських компаній – ENІ, Olivetti та Fiat. 

Ці суди транслювалися по національному телебаченню, зробивши прокурорів Антоніо Ді П'єтро та Франческо Борреллі національними героями.

Серед інших справ під підозру потрапив Міланський метрополітен, керівництву якого платила хабарі будівельна компанія. Під арешт взяли голову цього підприємства. Шоком стало те, що аудієнції з підсудним просив навіть колишній прем’єр-міністр Італії Беттіно Краксі.

Лише вісім років потому усе прояснилося: Краксі був головним отримувачем необлікованих коштів за державні замовлення метрополітену. Крім того, тоді з’ясується, що Соціалістична партія Італії під керівництвом Краксі присвоювала собі третину усіх хабарів.

Краксі засудили лише у 1996 році, заочно – він втік до Тунісу. 

Кінець старих політиків

Корупція була настільки глибоко вкоріненою, що процес "миття рук" не міг завершитися за кілька років – по суті, він триває і досі. Втім, перші результати стали помітні вже у 1990-ті.

В 1994 році через тонни корупційних справ Християнсько-демократична партія Італії, представники якої частіше за все ставали прем'єр-міністрами з часів Другої світової війни, припинила існувати. Того ж року Соціалістична партія Італії, чий лідер Беттіно Краксі перебував під слідством, після 102 років існування також оголосила про власний розпуск.

Отже, боротьба з корупцією, яку очолювала низка сміливих прокурорів, перегорнула сторінку в історії Італії та відкрила шлях у велику політику новим лідерам.

Антоніо ді П'єтро також пішов у політику. Відтоді він встиг попрацювати міністром інфраструктури, був депутатом, євродепутатом, сенатором, а також здійснив спробу створити навіть власну партію "Італія цінностей", яка, втім, помітного успіху не мала.

Натомість запит на зміни вдало використав Сільвіо Берлусконі.

А в подальшому саме на прагненні до змін "піднімалися" чинні лідери Італії, як-то Беппе Грілло, Маттео Сальвіні, Маттео Ренці та Луїджі ді Майо.

І хоча десять років антикорупційної кампанії суттєво змінили політичний ландшафт країни, "стару систему" остаточно викорінити не вдалося.

Між тим Італія не поставила крапку у цій боротьбі. Вже в 2009 році 90-річний експрем'єр Джуліо Андреотті був визнаний замовником вбивства вищезгаданого журналіста Карміне Пекореллі в 1979 році. Його засудили до 24 років тюремного ув'язнення, за чотири роки він помер у в’язниці.

Це був скандальний політичний процес, адже протягом більше п'ятдесяти років ім'я Андреотті, який тричі очолював уряд, асоціювалося з позитивною і активною зовнішньою і внутрішньою політикою Італії. Та справедливість – набагато важливіша.

Зрештою, боротьба з мафією від самого початку розглядалася як довгострокова стратегія.

"Для того щоб візок поїхав, треба щонайменше два колеса", – ця сицилійська приказка характеризує стратегію подальшої боротьби. Перше колесо – це арешти та розслідування. Воно необхідне, проте результат можливий лише разом із другим колесом – роботою над громадською думкою.

З 1995 року в Італії відзначають День пам'яті жертв мафії. 21 березня щороку мешканці країни згадують мерів, суддів, поліцейських і журналістів, які протидіяли мафії і загинули, виконуючи свої професійні обов’язки. 

А символом змін у свідомості стали дитячі малюнки – їх і досі приносять на могилу Джованні Фальконе, що розташована у кафедральному соборі Палермо.

 

Автор: Вікторія Вдовиченко,

асоційований член Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Матеріал підготовлений "Європейською правдою" в рамках фінансованого Європейським Союзом проєкту Keeping Focus on Reforms Ahead of Elections and Beyond. Оцінки та думки журналістів та дописувачів ЄП можуть не збігатися з позицією Євросоюзу

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua