Епідемія на тлі війни та мігрантів: як вірус став викликом владі Ердогана

Четвер, 2 квітня 2020, 15:32 — , для Європейської правди
Фото: klimik.org.tr

В останній день березня президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган оголосив національну кампанію боротьби з коронавірусом, яка пройде під гаслом "Ми самодостатні, Туреччино".

Турецький лідер першим показав приклад, пожертвувавши на підтримку нужденних свою зарплатню за сім місяців. Після чого закликав чиновників та простих громадян долучитися до загальнонаціонального "фандрейзингу".

Втім, замість згуртованості та єдності заяви Ердогана вже викликали хвилю критики та звинувачення опозиції у розтраті державних коштів, буквально "замурованих в бетон" амбітних інфраструктурних проєктів.

Схоже, що боротьба з пандемією – не єдина проблема, яку вже найближчим часом доведеться вирішувати турецькій владі.

І від того, чи зможе правляча коаліція пройти цей "тест на коронавірус", великою мірою залежатиме і політичне майбутнє самого Ердогана.

"Таємна зброя" проти вірусу

Пандемія коронавірусу прийшла до Туреччини відносно пізно.

Ще в лютому Анкара відправляла літаки з медичним обладнанням до охопленого вірусом Китаю та надавала гуманітарну допомогу сусідньому Ірану, що потерпав від неконтрольованого поширення захворювання.

Перший випадок COVID-19 було офіційно зареєстровано в Туреччині 11 березня.

Станом на кінець місяця картина виглядає відносно непогано: у 80-мільйонній країні зафіксовано 13,5 тисячі хворих і "лише" 214 летальних випадків.

Тим, що початок епідемії вдалося відтермінувати і розтягнути в часі, Туреччина зобов’язана "природним" перевагам і сильній вертикалі влади.

По-перше, на відміну від більшості країн ЄС, Туреччина є достатньо "молодою" країною - середній вік населення становить 32 роки.

При цьому, за даними турецького інституту статистики за 2019 рік, найбільш уразлива до захворювання вікова група - старше 65 років - не перевищує 9%.

Для цієї категорії громадян, а також для людей із хронічними захворюваннями, в країні від самого початку були введені обмеження на пересування, а згодом - і повна заборона виходити на вулицю.

На думку турецької влади, такі достатньо радикальні адміністративні методи мали б убезпечити ці групи ризику від зараження, а решту суспільства – від швидкого поширення пандемії.

При цьому жодних обмежень на свободу руху для інших верств населення, роботу громадського транспорту чи державних установ не було.

По-друге, важливу роль зіграв і той факт, що переважна більшість населення світської Туреччини сповідує іслам, який вимагає від вірних жорсткого дотримання правил особистої гігієни.

Не дивно, що традиційний атрибут турецької гостинності – "колонья", ароматизований розчин спирту, що широко використовується в Туреччині замість антисептика, – західні ЗМІ напівжартома охрестили турецькою таємною зброєю у боротьбі з коронавірусом.

Нарешті, варто відзначити й стрімкий ривок, який за останні роки зробила турецька медицина.

Безумовно, рівень медичних послуг в різних регіонах країни суттєво відрізняється, але загалом матеріальне забезпечення лікарень не викликає критики навіть у опонентів влади. Зокрема, за кількістю місць інтенсивної терапії на душу населення Туреччина входить в десятку світових лідерів разом із США, Південною Кореєю, Японією та Німеччиною.

Явною перевагою в нинішніх умовах виглядає і чітко вибудована вертикаль влади, завдяки якій турецьке керівництво не має проблем з делегуванням повноважень на місцях та координацією дій різних державних органів.

Губернатори (які в турецькій системі є представниками президента на місцях та підпорядковуються напряму міністру внутрішніх справ) отримали широкі повноваження для контролю за розвитком ситуації в регіонах, обмеження транспортного сполучення, створення карантинних зон тощо.

Водночас для забезпечення лікарень усім необхідним Управлінню з оборонної промисловості (турецький аналог Укроборонпрому) президент доручив перелаштувати оборонні підприємства (в тому числі компанії "Байкар" і "Асельсан", відомі в Україні завдяки поставкам бойових безпілотників та систем зв’язку до ЗСУ) на виробництво апаратів штучної вентиляції легень.

"Туреччина має продовжувати виробництво"

Втім, на цьому добрі новини закінчуються.

Як показала динаміка стрімкого зростання рівня захворюваності за останні декілька днів, пік пандемії ще попереду.

А небажання влади оголошувати загальнонаціональний карантин може дорого коштувати країні.

Чому економічні наслідки епідемії розглядаються керівництвом Туреччини чи не як більша загроза, ніж сам коронавірус?

Попередні роки і без того були відзначені падінням темпів економічного зростання. На початок 2020 року інфляція сягала 12%, безробіття – майже 14%, і саме ці проблеми, за всіма опитуваннями, найбільше турбували турецького виборця.

"Коронакриза" не лише обвалила фондові біржі та курс турецької ліри, а й залишила без роботи значні верстви населення. За словами опозиції, лише за три дні через коливання курсу валют турецькі підприємства втратили понад $7,5 млрд.

Від COVID-19 найбільше постраждали прихильники правлячої коаліції.

Це і великий бізнес, зайнятий у будівельній та транспортній сферах; і власники маленьких крамничок та невеликих господарств; нарешті, туристичний сектор та сфера послуг.

Якщо додати сюди втрати від значного спаду в торгівлі Туреччини з ключовими зовнішньоекономічними партнерами, картина стає ще більш невтішною.

То чи варто дивуватися, чому на нещодавньому "віртуальному" засіданні уряду Ердоган заявив, що Туреччина "має продовжувати виробництво", аби підтримувати національну економіку та безперебійний експорт навіть в умовах глобальної пандемії.

Як додатковий стимул для населення, президент оголосив "Щит економічної стабільності"  пакет фінансової допомоги у розмірі $15,5 млрд, який має на меті пожвавити економіку країни та полегшити фінансові тягарі для малого бізнесу, експортерів, службовців та пенсіонерів.

Випробування біженцями

Не допомагає вирішенню внутрішніх проблем і складна геополітична ситуація, що склалася в регіоні.

Дедалі глибше занурення Туреччини у сирійський та лівійський конфлікти, наслідком яких стали періодичні зіткнення турецьких з силами Асада та "стратегічних партнерів" з Росії; нові хвилі біженців на турецько-сирійському кордоні та 4 мільйони сирійців у самій Туреччині (на утримання яких влада витратила вже понад $40 млрд), не сприяють зменшенню соціальної напруги у суспільстві.

Незважаючи на відновлення переговорного процесу з ЄС щодо надання другого траншу із обіцяних раніше 6 мільярдів євро на вирішення гуманітарної кризи, жодного прогресу досягнуто не було.

У відповідь Анкара пригрозила не стримувати бажаючих шукати кращої долі в ЄС.

Як наслідок, країна фактично опинилася "в оточенні" тисяч переміщених осіб не тільки на східних, а й на західних кордонах. В якості запобіжного заходу на тлі поширення пандемії коронавірусу турецька влада була змушена евакуювати з прикордонної з Грецією провінції Едірне близько 5,5 тисяч сирійських біженців.

За словами міністра внутрішніх справ, після проходження карантину вони будуть доправлені до міграційних центрів, але "зможуть повернутися на кордон після закінчення пандемії".

Рівняння на 2023 рік

Гіршого часу для кризи в Туреччині годі було й вигадати.

За три роки країну чекають одночасні президентські і парламентські вибори та масштабні святкування 100-річчя заснування Турецької Республіки.

Згідно з програмним документом правлячої партії "Цілі-2023", до цього часу Туреччина мала б увійти в десятку найбільших економік світу (зараз – 19-та), перетворитися на ядерну і космічну державу та реалізувати низку унікальних інфраструктурних проєктів.

Один із них – новий аеропорт Стамбула, із заявленою пропускною здатністю у 200 млн пасажирів на рік. Його таки вдалося відкрити минулого року, але після масового скасування рейсів через пандемію українські консули і туристи, що очікують на повернення додому, – наразі чи не єдині, кого ще можна побачити в його порожніх терміналах.

З іншим "проєктом тисячоліття" – Каналом Стамбул, який Ердоган називає своєю "шаленою мрією", – справи ще скрутніші.

Строки будівництва штучної водної артерії, що має поєднати Чорне та Мармурове моря в обхід Босфору, неодноразово подовжувалися.

Нарешті, перший тендер було проведено 26 березня, в напівзакритому режимі вже в розпал епідемії. Це викликало обурення не тільки у супротивників проєкту, але й у опозиції, яка неодноразово вимагала відмовитися від проведення будь-яких суспільно важливих заходів на час карантину.

А вже 28 березня міністра транспорту та інфраструктури було звільнено.

Це перша урядова відставка після переходу країни на президентську форму правління у 2018 році.

Офіційних пояснень надано не було, але експерти вказують на давню невдоволеність турецького лідера затримками із реалізацією Каналу Стамбул, а роздратування "невчасним" тендером нібито стало останньою краплею.

Втім, існує й інша причина. Турецькі ЗМІ відзначають, що новий очільник відомства, якого вже стигли призначити замість звільненого, відомий своєю лояльністю до Ердогана ще з часів його керування муніципалітетом Стамбула в середині 1990-х років.

Тож, розуміючи загрози подальшої економічної кризи та близькість виборів 2023 року, досвідчений політик Ердоган міг, таким чином, посилити свої позиції у протистоянні з опозиційним мером Стамбула Екремом Імамоглу.

Саме він, на думку багатьох експертів, наразі є головною перешкодою на шляху до здійснення обох "шалених мрій" Ердогана – будівництва Каналу Стамбул та перемоги на наступних президентських виборах.

Нова "коронавірусна реальність" поставила під сумнів реалізацію обох цих мрій.

 

Автор: Євгенія Габер,

заступник директора Дипломатичної академії України ім. Геннадія Удовенка

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua