Спецоперація у СІЗО: навіщо Лукашенко почав переговори з ув'язненою опозицією

Понеділок, 12 жовтня 2020, 13:02 — , Європейська правда
Фото AP/ EastNews
Протестний мітинг у Мінську після інавгурації Александра Лукашенка

10 жовтня відбулася одна із найдивніших подій двох місяців політичної кризи у Білорусі. 

Самопроголошений президент Александр Лукашенко раптом провів "круглий стіл" із представниками опозиції. От тільки зустріч пройшла в досить несподіваному як для політичних діалогів місці - слідчому ізоляторі білоруського КДБ. 

Втім, нічого несподіваного немає - всі чільні лідери білоруської опозиції, які залишилися в країні, нині перебувають за ґратами, адже їх звинувачують у різних злочинах, зокрема, частині формально інкримінують суто економічні правопорушення.

"Здійснилася мрія мільйонів - Лукашенко опинився у СІЗО", - жартують білоруси.

Проте, якщо відійти від жартів, такий крок ставить багато запитань.

Про зустріч повідомив провладний телеграм-канал "Пул первого". Він навів мінімум деталей цих консультацій. Лише зазначив, що переговори нібито тривали аж 4,5 години, та показав короткий змонтований відеоролик, на якому Лукашенко говорить: "Конституцію на вулиці не напишеш". 

Йдеться про ідею конституційної реформи, яку вже анонсував Лукашенко і яку активно підтримують у РФ.

Досі Лукашенко заявляв, що вестиме діалог щодо конституційних змін із трудовими колективами (іншими словами - із провладними активістами, "призначеними" на роль простого народу), відкидаючи навіть можливість консультацій із опозицією. Тому такий крок суттєво знецінює офіційну позицію, яка досі переконувала, що ця опозиція та її Коордрада - це, мовляв, лише купка звичайних кримінальних злочинців. 

Чи не послаблює тим самим Лукашенко свої позиції всередині країни, показавши, що вимушений рахуватися з опозицією? Навіщо йому це знадобилося?

А головне - які наслідки це може мати? 

Новий виклик для Лукашенка

Незаконна інавгурація Александра Лукашенка, проведена 23 вересня у таємному режимі (про неї країна дізналася постфактум), за задумом його команди, мала поставити формальну крапку у протистоянні навколо президентських виборів.

З позиції офіційного Мінська, більше дискутувати нема про що - вибори відбулися, їх визнав Центрвиборчком, президент приведений до присяги. Ну а те, що більшість країн світу не визнали цей результат, а протести всередині країни не завершуються - то це, звичайно, вкрай неприємний момент, проте явно не вирішальний. 

Для Александра Лукашенка набагато важливішим було збереження контролю над державним апаратом. Із цим завданням він впорався на відмінно. 

За два місяці протестів гучні та хоч скількись масштабні звільнення через протести відбулися лише у Міністерстві закордонних справ. Натомість силовики - міліція та армія - зберегли лояльність самопроголошеному президенту. 

Але тим часом Лукашенко продовжує вдавати, що готується до нових виборів.

Йдеться про раніше анонсовані конституційні зміни, які мають в першу чергу передати частину президентських повноважень уряду та парламенту, а також, можливо, місцевому самоврядуванню - і призвести до нових загальних виборів, як президентських, так і парламентських. 

"Лукашенко волів би провести транзит влади, подібний до казахського сценарію (коли Нурсултан Назарбаєв формально залишив президентську посаду, проте залишився найвпливовішою людиною країни, зберігши контроль над силовиками), проте не факт, що це влаштує Кремль", - вважає експерт незалежної ініціативи "Мінський діалог" Дзяніс Мельянцов. 

Читайте також
"Вікно можливостей" для Путіна: якою є стратегія РФ щодо Білорусі

Дійсно, Росія не зацікавлена у такому сценарії, адже не вважає Лукашенка надійним партнером. 

У разі завершення політичної кризи залежність Лукашенка від РФ знову впаде, що дозволить йому повернутися до традиційної політики "багато обіцяти, але майже нічого не виконувати".

Тому план РФ полягає радше у створенні в Білорусі внаслідок конституційних змін декількох центрів впливу, балансуючи між якими, Кремлю буде легше просувати свої інтеграційні проєкти. Такий план ЄвроПравда аналізувала у статті "Вікно можливостей" для Путіна: якою є стратегія РФ щодо Білорусі. 

Щоби протистояти побажанням Кремля і продавити свій варіант конституційних змін, Лукашенкові вкрай потрібна допомога Заходу. Схоже, це стало для Мінська одним з аргументів зробити крок назустріч Заходу, ініціювавши діалог із опозицією. 

Проте не з усією, а зі спеціально відібраною. 

Два види опозиції

За два місяці протистояння режиму Лукашенка у білоруських протестувальників так і не з’явилося чіткого політичного лідерства. Координацію протестів, як і у перші дні протистояння, здійснює телеграм-канал NEXTA.

Теоретично, цю роль могла перебрати Координаційна рада - орган, створений спільно з кандидаткою у президенти, ймовірним переможцем виборів Світланою Тихановською. 

Проте, зважаючи на загрозу кримінального переслідування, Коордрада не претендувала на роль центру протестної діяльності, а натомість позиціонувала себе як єдиний голос опозиції, готовий вести діалог з владою. Хоча сам Лукашенко у такому донедавна був зовсім не зацікавлений. 

Така обережність, втім, не врятувала Координаційну раду від переслідувань. 

Наразі всіх членів цього органу або змусили виїхати за кордон, або арештували. 

При цьому був помітний вибірковий підхід - частину опозиціонерів Лукашенко вивозив на кордон, щоби видворити з власної держави, а частину - волів лишити в країні, але у в’язниці.

Події вихідних показали, що Александр Лукашенко продовжує працювати над розколом опозиції. 

Білоруські ЗМІ проаналізували перелік учасників суботнього "тюремного круглого столу" з Лукашенком. 

До нього увійшли: недопущений до виборів кандидат у президенти Віктор Бабарико (до 2020 року працював головою правління "Белгазпромбанку"), його син Едуард (очолював штаб батька), а також близький до них колишній в.о. голови правління "Белгазпромбанку" Кірілл Бадей. 

Також до розмови допустили юристку Лілію Власову, що входила до президії Координаційної ради, арештованого в вересні директора IT-компанії PandaDoc Дмітрія Рабцевича, політтехнолога Віталія Шклярова, який потрапив за ґрати ще до виборів, тощо. 

А от найгостріших критиків Лукашенка на зустрічі не побачили. 

Зокрема, серед присутніх не було ані Сергія Тихановського (чоловіка Світлани Тихановської, якого арештували влітку, щоби не допустити на вибори), ані однієї з лідерів протесту Марії Колесникової, ані представників традиційної "правонаціональної" опозиції, як-то Павла Северинця. 

Все це дозволяє зробити припущення, що на "мирну зустріч" із Лукашенком допустили лише тих опозиціонерів, щодо яких у влади було сподівання щодо їхньої готовності до узгоджених дій. 

фото
Єдине фото з "тюремного круглого столу"

Якщо такий план "вигорить", Лукашенко отримає зручного партнера по узгодженню конституційних змін, розділивши опозиційний табір. Адже частина мітингарів може погодитися на такий-сякий діалог, якщо у ньому братимуть участь деякі опозиційні лідери, якщо з-під варти звільнять пересічних затриманих тощо.

Не виключено, що такий перебіг знайде певну підтримку також у ЄС. Тим більше, зважаючи на те, що наразі у Заходу немає стратегії, як діяти для вирішення білоруської кризи. 

До переговорів готові?

Подальший розвиток подій підтвердив ці міркування. 

У неділю ввечері двоє учасників зустрічі з Лукашенком вийшли на свободу - це вже згаданий керівник IT-компанії Дмітрій Рабцевич, а також колишній координатор опозиційного штабу Юрій Воскресенський.

До слова, кілька днів тому один білоруський державний телеканал ОНТ вже брав у Воскресенського інтерв’ю в СІЗО, і той дуже позитивно відгукувався про ідею Лукашенка розпочати конституційний діалог та пропонував усій опозиції сісти за стіл переговорів. "Нам влада протягнула руку, то давайте її потиснемо. Може, тоді ми знімемо суперечності", - пояснював він.

Після звільнення з-під варти він знову заявив про готовність вести переговори з владою. В інтерв'ю держканалу "Білорусь 1" Воскресенський сказав, що хоча діалог із Лукашенком був "гарячим та на підвищених тонах", зрештою вони все ж зійшлися на конструктиві. 

Але головне - Воскресенський заявив, що йому доручили розпочати роботу над змінами до конституції, а також над звільненням принаймні частини затриманих. 

Поки що у цій ситуації забагато запитань.

Чому з СІЗО звільнили тільки двох? Чи означає це, що решта учасників діалогу у СІЗО не пристали на пропозиції Лукашенка?

І найважливіше: як сприймуть цей поворот пересічні учасники протестів?

Адже на вулиці "діалогу та примирення" поки не видно. Навпаки, у неділю 11 жовтня білоруські силовики знову застосували світлошумові гранати та водомети проти учасників акції протесту.

Хай там як, цими вихідними Лукашенко зробив перший крок із підготовки до конституційних змін. 

Самопроголошений президент Білорусі ще сподівається обдурити й Захід, і Росію, і власних громадян. 

Багато років поспіль йому це вдавалося. І головна інтрига в тому, чи змінилося білоруське суспільство настільки, щоби не дозволити зробити це знову.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua