Поразка Саакашвілі: чому вибори у Грузії не стали реваншем експрезидента

Понеділок, 2 листопада 2020, 08:40 — , Майа Піпія (Зугдіді, Грузія)
Фото Associated Press/East News
1 листопада. Протестний мітинг опозиції під будинком парламенту Грузії у Тбілісі

Парламентські вибори у Грузії давали опозиції на чолі з експрезидентом Міхеілом Саакашвілі, напевно, найкращий шанс для реваншу та повернення у владу. 

Хоча правляча партія "Грузинська мрія" залишається найпопулярнішою, її рейтинги нині далеко не на піку. Якщо у нинішньому парламенті "мрійники" мають конституційну більшість, то на цих виборах існував цілком реальний варіант, що голосів, отриманих партією влади, не вистачить для самостійного формування більшості.

А це означало для них шанс взагалі втратити владу. Адже усі ключові опозиційні сили перед виборам заявили, що за жодних обставин не збираються будувати коаліцію із "Мрією".

Втім, вибори, що відбулися 31 жовтня, зруйнували надії Саакашвілі та його соратників.

"Грузинська мрія" здобула третю поспіль перемогу на парламентських виборах.

Опозиція, втім, з цим не згідна. 1 листопада вони зібрали мітинг, що має стати лише початком протестів, проти, як вони стверджують, фальсифікованих результатів. До "традиційних" претензій про порушення додалося й закриття ліній розмежування з непідконтрольними Тбілісі Абхазією та Південною Осетією, що унеможливило участь у виборах жителів звідти. І нехай їх небагато, але їхні голоси символічні – і мали дістатися опозиції.

Як далеко зайде протистояння у Грузії? І чи ризикне опозиція, як обіцяє, відмовитися від мандатів, щоб не дати запрацювати новообраному парламенту?

Шанс для Саакашвілі

Ще на початку року шанси опозиції на реванш видавалися цілком реальними.

"Грузинська мрія" одноосібно тримає владу восьмий рік поспіль – і вже багатьом набридла. Особливо зважаючи на те, що економічні успіхи "мрійників" дуже помірні і не відповідають їхнім передвиборчим обіцянкам.

Та й курс на "охолодження" чи то "приглушення" конфлікту з Росією негативно сприймається значною частиною суспільства – особливо зважаючи на те, що Кремль продовжує тактику "бордеризації", постійно переміщуючи "кордон" окупованих ними Абхазії та Південної Осетії вглиб Грузії.

Минулого року невдоволення суспільства вилилося у декілька стихійних протестів, розігнаних доволі жорстко.

Зростання протестних настроїв змусило владу минулого року анонсувати реформу виборчого законодавства. Прохідний бар’єр для проходження до парламенту знизили до 1%, що давало шанс пройти багатьом дрібним партіям (на попередніх виборах до парламенту змогли пройти лише три політсили). А головне – влада тоді пообіцяла відмовитися від "змішаної" виборчої системи, за якою (так само, як в Україні) 50% депутатів обирають за партійними списками, а 50% – по мажоритарних округах. 

У грузинських реаліях ця система неймовірно вигідна владі. Так, на виборах 2016 року всі, тобто 100% обраних мажоритарників, увійшли до фракції влади, внаслідок чого "Мрія" отримала конституційну більшість.

Втім, щойно протести спали, "Мрія" спробувала "забрати своє слово" і не змінювати змішану систему. Це зустріло опір як всередині країни, так і на Заході. Зрештою, зійшлися на компромісі – по мажоритарці домовилися обрати не 75, а лише 30 депутатів із 150.

Вибори без голосів з окупованих територій

Зугдіді – центр регіону Самегрело на Заході Грузії, одного із найбільш політично активних.

Цей регіон донедавна вважали "електоральною базою" Саакашвілі – не в останню чергу через те, що там проживають біженці з Абхазії, а також голосують грузини, що залишились жити на окупованій території. Вважається, що вони – віддані прихильники експрезидента, адже саме за його правління влада почала вирішувати їхні проблеми. 

"За часів націоналів (влади партії Саакашвілі "Єдиний національний рух") нібито були якісь зрушення, щось робили, були реформи... Зараз бачу лише постійні суперечки між партіями, більше нічого", – розповідає 74-річна біженка з Абхазії Далі. 

Втім, за вісім років керівництва "Грузинської мрії" ці грані дещо стерлися. Правляча партія активно агітує також у місцях компактного поселення біженців. І хоча за ці роки радикальних зрушень у житті біженців не сталося (наприклад, у місцях, де вони оселилися, досі є проблеми з водопроводом та каналізацією), багато хто повірив обіцянкам влади вирішити ці проблеми.

"Кожні вибори асоціюються для населення з обіцянками, проєктами і програмами, хоча, як на мене, за жодної влади зміни на краще немає", – каже 33-річна біженка з Гальського району, окупованого Абхазією, Веріко Ехвая.

Разом із родиною вона живе в спеціальному поселенні в околицях Зугдіді, побудованому для біженців. "В наших будинках спільні туалети, немає води і каналізаційної системи. Питної води взагалі немає, приносимо її то з пожежної частини, яка поблизу, то з ресторану, який до того ж закрили під час пандемії", – розповідає вона. 

Ще більш непримиренними до чинної влади є грузини, що залишилися жити на окупованій території.

Йдеться, звісно не про всіх мешканців Абхазії, а про етнічних грузинів, що мешкають неподалік лінії розмежування.

У своїй більшості вони вважають, що нинішня влада не збирається вирішувати їхні проблеми, надаючи перевагу "замиренню" у відносинах з РФ. Втім, цього разу жителі Абхазії не змогли проголосувати проти чинної влади.

Через пандемію самопроголошена республіка закрила пункт пропуску, і на вибори виняток робити не стали.

Веріко Ехвая розповідає, що в Абхазії залишилися жити її батьки. Хоча їхній будинок було спалено у 1990-х ще під час війни, вони поселилися у родичів, отримавши від абхазької "влади" дозвіл на проживання. 

"Після отримання посвідки на проживання їм вдавалося ходити в Самегрело, в Зугдіді, особливо у вихідні дні, але через пандемію Сухумі закрив Інгурський міст, і тепер шляху немає. Одного разу вони перейшли вбрід через річку, але це настільки небезпечно, що більше і не намагалися. Тепер сидять "закритими", – розповідає вона. 

Грузинська влада натомість не стала боротися за можливість голосування жителів цих регіонів, заявляючи, що неучасть у виборах – далеко не головна проблема, з якою стикаються громадяни Грузії в окупованих селах. 

Тому заборону участі у виборах вони намагаються компенсувати вирішенням інших проблем. До прикладу, через закриття пунктів пропуску молодь не змогла скласти іспити для вступу до грузинських університетів – тому у відповідь влада оголосила, що цього року у ВНЗ безкоштовно та без іспитів візьмуть усіх абітурієнтів з непідконтрольних територій.

Це, напевно, стало однією з важливих причин того, що соратники Саакашвіли так і не змогли повернути собі Самегрело. Цього року блок експрезидента Грузії прийшов до фінішу в Зугдіді другим, взявши 38,5%. Натомість партія влади отримала тут 46,5% – непоганий результат за нинішніх обставин.

Усі проти "Мрії"

Ще один фактор, який вплинув на перебіг виборчої кампанії – пандемія коронавірусу. Щоправда, невідомо, чи зіграло це на руку владі, чи проти неї. 

З одного боку, вже на початку першої хвилі уряд запровадив жорсткий локдаун, заборонивши як рух міського транспорту, так і пересування між містами. Це дозволило уникнути значних спалахів під час першої хвилі. Одночасно влада досить вдало проводила антикризову комунікацію із населенням – що позитивно вплинуло на її рейтинги.

Але врятуватися від пандемії все одно не вдалося.

Друга хвиля виявилася потужною. Кількість хворих та смертей на населення там вища, ніж в Україні – тому рейтинги влади знову почали знижуватися.

А через коронавірусну економічну кризу влада виявилася обмеженою у роздачі "соціалки", що досі було їхнім ключовим передвиборчим козирем.

У такій ситуації опозиція знайшла сили переступити через чвари, домовилася про спільні дії та підписала декларацію про неприпустимість коаліції із "Мрією" у новому парламенті. Тобто навіть отримавши 74 мандати зі 150, та мала піти у опозицію

За планами опозиції, після зміни влади мав запрацювати технічний уряд на чолі з експрезидентом Саакашвілі, який створив би умови для проведення нових, більш прозорих виборів.

Це були серйозні амбіції – що доводить активність опозиції перед виборами. 

Попри COVID, їхні мітинги були набагато масовішими, ніж перед виборами 2016 року.

Найбільший мітинг відбувся у Тбілісі 29 жовтня – і не обійшовся без конфузу. Перший номер виборчого блоку Саакашвілі, легендарний Вахтанг Кікабідзе заспівав пісню "Тбілісо" – і кілька куплетів проспівав... російською.

У відповідь на критику співак спробував "вирулити", мовляв, хотів, "щоб люди зрозуміли, яка ми красива країна". Втім, згодом провину у конфузі визнали у штабі опозиції, заявивши, що спів був несправжнім, а їхній співробітник просто переплутав фонограму. 

Майдан у Тбілісі

Чи були значні порушення на виборах?

Неурядова організація "Transparency International-Georgia" вважає, що так, і вже виступила із заявою, назвавши нинішні вибори "кроком назад" у порівнянні з попередніми. Вони кажуть, зокрема, про "фізичне протистояння біля дільниць" – вже згадані бійки між представниками влади та опозиції, в деяких з яких постраждали і журналісти.

Але головний привід для сумнівів – пауза у 8 годин від закінчення виборів до початку публікації Центрвиборчкомом попередніх результатів голосування.

Останнє, на думку опозиції, свідчить про фальсифікацію виборів. 

Частина опозиційних партій вже відмовилася визнавати ці результати, які є набагато гіршими за їхні очікування.

Натомість "Грузинська мрія" отримає орієнтовно 100 мандатів та збереже одноосібну більшість. 

Наразі, за попередніми даними, вони виграють у всіх 15 мажоритарних округах, де вибори завершилися у першому турі, а на додачу – мають лідерство у 14 із 15 округів, де пройде другий тур. У більшості з них розрив між кандидатами від влади та опозиції є меншим за 10%.

Але найголовнішими є результати за партійними списками. До нового парламенту проходять дев'ять партій.

"Грузинська мрія" здобуває підтримку 48,15% грузинів. А разом із мажоритарниками це – більш ніж достатній результат для збереження одноосібної більшості.

Натомість у "Єдиного національного руху" Саакашвілі – лише 27,14% голосів. Також до парламенту проходять інші прозахідні опозиційні партії: "Європейська Грузія" (3,78%), "Лело" (3,15%), "Нова Грузія – Стратегія Агмашенебелі" (3,15%), "Гірчі" (2,89%), "Громадяни" (1,33%) та Лейбористська партія (1%).

Також у парламенті збережеться ультраправий "Альянс патріотів" (3,14%) – партія, яку нещодавно звинуватили в отриманні фінансування з РФ. Натомість трохи не вистачило голосів "грузинському Медведчуку" – партії ексспікерки Ніно Бурджанадзе (0,85%), найбільш проросійського політика країни. 

Чи зможе опозиція довести фальсифікації та скасувати результати виборів?

Дуже навряд.

Аргументи опозиції підриває висновок місії ОБСЄ, що є безумовним авторитетом для Заходу. А там хоча і чули "звинувачення про тиск", але дійшли висновку, що "вибори були конкурентними та у підсумку основні свободи було дотримано". Легітимність виборів також вже визнали представники ЄС та США.

Попри це, в опозиції закликають своїх представників у Центрвиборчкомі не підписувати підсумковий протокол та обговорюють можливість бойкоту новообраного парламенту.

Річ у тім, що за регламентом парламент стає повноважним лише після того, як для присяги зберуться мінімум дві третини його складу. А отже, якщо партія влади набере менше 100 голосів (що зовсім не факт) – опозиція отримає шанс домогтися перевиборів

Бойкот нового парламенту наразі є однією з найобговорюваніших опцій, зазначає один із керівників партії Саакашвілі Сергі Капанадзе.

Втім, чи піде опозиція на цей крок, значною мірою залежить також від того, наскільки масовими будуть їхні акції протесту. Наразі опозиція розбила наметовий табір під будинком парламенту, анонсувавши великий антивладний мітинг наступної неділі. 

Тож найближчі тижні у Грузії обіцяють бути дуже гарячими.

Автори:

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди",

Майа Піпія, журналістка (Зугдіді, Грузія)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua