Не прорив, але успіх: про які зміни у відносинах з ЄС домовляється Шмигаль у Брюсселі

Четвер, 11 лютого 2021, 09:34 — , , Європейська правда
Фото: AFP/East News

11 лютого Україна та ЄС проведуть засідання Ради асоціації. Причому Брюссель, попри жорсткі внутрішні правила, погодився на зустріч з керівництвом уряду України у "традиційному" офлайновому форматі. 

Ця "дрібничка" насправді має велике значення, і на цьому варто зупинитися окремо. 

Та ключове питання – інше. Що Україна очікує отримати за результатами засідання? І чи є підстави вважати, що воно буде успішним? 

Зустріч як привілей

У Брюсселі уникають живих зустрічей із закордонними партнерами. Це – цілком серйозно. Річ у тім, що у Бельгії кількість загиблих від COVID-19 на одиницю населення є найвищою у світі, та ще й з відривом від усіх інших (якщо не рахувати карликове Сан-Марино). А тому ставлення до епідемії відрізняється від українського. 

Усі міжнародні зустрічі перевели у відеоформат. Кількість двосторонніх самітів з країнами-партнерами чи засідань подібних колегіальних органів, що відбулися "уживу" після початку пандемії, можна порахувати на пальцях. 

І тим більше дивно, що серед цих лічених зустрічей тепер будуть аж дві українські – саміт із президентом Зеленським, що відбувся у жовтні 2020 року, та Рада асоціації з прем’єром Шмигалем у лютому 2021-го.

Чому таке ставлення до України? 

У Брюсселі кажуть, що це – демонстрація особливої ваги України.

Втім, можна лише здогадуватися, чи не мають європейські посадовці додаткових аргументів на користь порушення власних "ковідних" правил. Адже, як ми всі зрозуміли за останній рік, розмови онлайн не можуть стати повноцінною заміною особистій зустрічі.

І не виключено, що у випадку України потреба поспілкуватися з партнером віч-на-віч відчувається особливо гостро.

Втім, таке особливе ставлення створює й високі очікування від візиту, які, втім, не в усьому будуть виправдані. 

Небо, яке так і не відкрилося

Рада асоціації за форматом має підбивати підсумки року по всьому спектру співпраці, тож перелік питань на порядку денному завжди є дуже широким – від "промислового безвізу" до міжлюдських контактів, від планів України провести масштабне оновлення асоціації до звіряння годинників щодо переговорів про нові угоди України з ЄС.

Саме з останнім пов’язане найбільше розчарування. 

Зустрічі Ради асоціації не часто супроводжуються якимись проривними рішеннями, але нинішня мала стати винятком: у Брюсселі під візит Шмигаля готували "вишеньку на торті". ЄС погодився, що цього дня буде підписаний договір про спільний авіаційний простір, відомий також як "відкрите небо". 

Цю обіцянку рівно два місяці тому дав особисто очільник дипломатії ЄС Жозеп Боррель. І хоча згодом українські посадовці були обережними у формулюваннях, додаючи, що підписання "можливе", численні джерела ЄП запевняли: обіцянка Брюсселя є твердою і вона звучала на кількох рівнях.

Угода про спільний авіаційний простір має на меті урівняти у деяких правах українські та європейські авіакомпанії, зняти монополію на окремі маршрути, встановлену двосторонніми договорами, полегшити відкриття нових маршрутів між українськими та європейськими містами, та як наслідок – має зменшити ціни на квитки.

Лишається додати, що цей документ чекає на підписання понад сім років! Його парафували ще за президентства Віктора Януковича, але надалі документ виявився наглухо заблокований через суперечку двох членів ЄС – Великої Британії та Іспанії – щодо належності Гібралтару, на який має поширюватися угода. 

Здавалося, що після завершення Brexit ця перепона знята.

Проте, як стало відомо минулого тижня, підписання вкотре переноситься. В офісі президента заявили, що причини перенесення – технічні, тож це ненадовго.

Втім, існують ризики, що ця пауза може знову затягнутися. 

Як стверджують джерела ЄвроПравди, оновлений текст знову викликав запитання Іспанії. 

Їхні деталі у ЄС не розголошують. Ще є шанс, що йдеться про технічний момент, проте ймовірність нового неприємного сюрпризу виключити теж не можна. Розуміють це і на Банковій – не дарма наприкінці січня Володимир Зеленський дзвонив до прем’єра Іспанії саме стосовно цієї угоди.

Навряд чи зустріч у Брюсселі додасть ясності у це питання. Але Україні під час Ради асоціації варто вимагати від ЄС офіційного оголошення чіткіших часових рамок підписання багатостраждальної угоди.

Адже рано чи пізно пандемія завершиться – і ми маємо бути готові до відновлення авіаподорожей. 

Торгувати по-новому

На жаль, немає підстав сподіватися на прорив і у питанні так званого "промислового безвізу" – приєднання України до угоди ACAA. 

В даному разі дорікнути Києву також немає чим, адже уряд зараз чекає на висновки оціночної місії, яка ще не завершила свою роботу. А відповідно, ЄС не може сформувати "домашнє завдання", виконання якого стане умовою для подальшої лібералізації торгівлі промисловими товарами. 

Втім, є питання, щодо якого Денис Шмигаль зможе заявити про успіх. Ця "перемога" буде радше бюрократичним етапом – але від того не менш вагомим. 

Темою №1 у переговорах України та ЄС щодо торгівлі вже давно стала ідея Києва про оновлення Угоди про асоціацію. 

Трохи більше ніж рік тому Єврокомісія ставилася до цієї ідеї украй скептично і відмовлялася говорити про жодну конкретику, та відтоді опір змінився на прийняття. Принципову згоду на це ЄС дав ще минулого року. А під час візиту Шмигаля до Брюсселя він та віцепрезидент ЄК Валдіс Домбровскіс офіційно запустили процедуру перегляду Угоди.

Тож якщо досі всі консультації України та ЄС з цього питання мали неформальний характер, то з 11 лютого стартують вже офіційні переговори. 

Проте, окрім символічного старту переговорів, жодних результатів наразі чекати не варто. Хоча б тому, що Україна ще не завершила формування свого списку пропозицій щодо перегляду, а відповідно, фактичного предмета для дискусій ще немає. 

Зелена співпраця

Ще одна сфера, яка буде однією з ключових на переговорах у Брюсселі – це так званий "Зелений курс" ЄС, включно з питаннями кліматичної нейтральності. 

Україна вже висловила готовність доєднатися до "Зеленого курсу" і навіть обіцяє одночасно з Євросоюзом досягнути кліматичної нейтральності до 2050 року. Зобов’язання украй амбітне, і досі немає ясності, як Україна планує його впроваджувати – але такі ініціативи досить позитивно сприймаються у ЄС. 

Тож невипадково, що кліматичній темі в рамках засідання буде присвячено окрему панель. 

Та навіть якщо довіра Брюсселя до обіцянок Києва не є абсолютною і плани щодо 2050 року викликають у ЄС певні сумніви – є принаймні одне питання, де українські потужності будуть для Євросоюзу безумовно вигідними.

Це – питання виробництва водню, екологічно чистого палива, та його транспортування до ЄС. Україна просуває ідею, що водень вироблятимуть на потужностях, які генерують українські АЕС, а далі він буде транспортуватися до Євросоюзу системою магістральних газопроводів.

І саме з цього питання за підсумками засідання можливі гучні (та приємні для Києва) заяви.

 * * * *

Це не весь перелік питань, що звучатимуть у Брюсселі.

Київ напевно знову попросить про вакцину; гарантовано пообіцяє продовжувати реформи. Європейські партнери традиційно наголосять на важливості боротьби з корупцією тощо. Хоча навряд чи з цих питань варто очікувати гучних новин.

Втім, одне є безумовним. І нинішнє "живе" засідання, і візит урядової делегації до Брюсселя, що триває вже третій день попри жорсткий карантин у цьому місті, і зустрічі з прем’єром на вищому рівні (включаючи переговори з його "двійником", президентом Євроради Шарлем Мішелем, що стали джерелом жартів і мемів) свідчать про те, що Україна Євросоюзу справді не байдужа.

Чи достатньо очікуваних від засідання здобутків для того, щоб говорити про його успіх?

Можливо, "проривного" тут справді небагато. Проте успішним його цілком можна назвати. 

Відсутність скандалів, підозр про зміну Києвом свого курсу, продовження технічної, але важливої роботи над подальшим зближенням – напевно, це ідеальний фон для відносин України та ЄС.

За відсутності такого фону очікувати на прориви у відносинах не доводиться. А його присутність дає обґрунтовані сподівання на успіх.

І, зрештою, євроінтеграція переважно складається не з підписання гучних проривних угод, а з кропіткої, не завжди помітної роботи з наближення нашого законодавства та практик до європейських. Саме цього у Брюсселі найбільше чекають від України.

Автори: Юрій Панченко, Сергій Сидоренко,

редактори "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua