РФ витирають з карти Європи: що змінить для України історичне рішення ПАРЄ

Середа, 16 березня 2022, 10:03 — , Європейська правда
Фото Ради Європи
У Росії майже не залишилося своїх людей у Страсбурзі. Навіть президент ПАРЄ Тіні Кокс, багаторічний прибічник РФ (у центрі), перетворився на її затятого критика

Вже ближчим часом у Раді Європи – організації, яка пишалася тим, що покриває (майже) усю територію континенту, – стане на одного члена менше. Росія цього року офіційно припиняє бути членом пан'європейської організації.

Ми згадали про "майже всю" Європу, бо існував один виняток – Білорусь, яка свого часу теж намагалася стати членом РЄ, але у 1997 році отримала зі Страсбурга відмову через політику тоді ще молодого диктатора Лукашенка. Натомість Росію, хоча вже тоді вона почала сповзати до авторитаризму, вела першу чеченську війну тощо, вирішили зробити членом організації.

У Європі тоді вірили, що це допоможе "демократизувати" РФ. У результаті склалася парадоксальна ситуація – переважна частина території Ради Європи всі ці роки була розташована... в Азії! Що ж, тепер це у минулому. Утім, треба зрозуміти, що зміниться на практиці, коли Росія офіційно стане державою поза європейським простором.

Що чекає на позови українців проти РФ, які розглядають у ЄСПЛ, так званому "страсбурзькому суді"?

Що зміниться у самій Раді Європи?

Яких "друзів Росії" виявило голосування у ПАРЄ?

Ми відповіли на ці запитання у цьому тексті, а також у короткому пояснювальному відео.

Цього разу нарешті виключать?

Так, тут без варіантів.

По-перше, це рішення має консенсус, абсолютну згоду в усіх ключових державах Європи. По-друге, точка неповернення пройдена.

У вівторок пізно ввечері Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) одноголосно рекомендувала Комітету міністрів, тобто ключовому органу РЄ, розпочати процедуру вигнання Росії. Рішення отримало небачену кількість голосів "за"; та й у самому Комітеті міністрів також вже є голоси для підтримки цього кроку. Була домовленість діяти так: спершу КМ "запропонує Росії невідкладно вийти з організації", а якщо вона сама не подасть заявку протягом кількох днів – примусово виключить державу-агресора з Ради Європи.

Та у цих реверансах не буде потреби. МЗС РФ, усвідомлюючи свою поразку, у вівторок спрямувало до Страсбурга лист про вихід з Ради Європи. Мовляв, "це не ви нас вигнали, це ми самі".

КМРЄ у відповідь теж вирішив не чекати. Там планували провести засідання щодо остаточного вигнання Росії у четвер, 17 березня. Але щойно отримали лист Лаврова – змінили плани і призначили терміновий розгляд цього питання вже на середу. Словом, усі прагнуть розлучитися якнайшвидше.

ОНОВЛЕНО: Вже після публікації цієї статті Комітет міністрів ухвалив безпрецедентне рішення.

Щоби не дозволити Росії вийти з РЄ "за власним бажанням", КМ вирішив відмовитися від перехідного періоду та виключив РФ з організації вже від сьогоднішнього дня. Європейська конвенція з прав людини також перестала працювати у Росії. 

Підкреслимо: в історії Ради Європи це вже було виключення, точніше вихід держави-члена.

Дуже подібна історія відбулася після 1967 року, коли у Греції відбувся військовий переворот, владу захопила хунта, що зруйнувала демократичні інститути та встановила у країні військову диктатуру. Цей період відомий за назвою "режим чорних полковників".

Тоді (хоч і після паузи, а не так, як нині), Рада Європи вирішила покарати грецький уряд та виключити його з клубу цивілізованих держав. Але грецькі полковники (так само, як зараз Путін) оголосили про вихід самі, щоби уникнути ганебного покарання. Але вже у 1974 році хунта впала і Греція знову повернулася до Європи. Нині у Страсбурзі сподіваються, що цей шлях повторить і Росія.

До рішення про вигнання Росії Рада Європи йшла давно.

Це питання поставало на порядку денному час від часу з початку російсько-української війни, тобто від 2014 року. Але щоразу європейські держави говорили, що навіть думати про це не хочуть.

Тоді Москва зрозуміла, що це – больова точка Європи, і почала шантажувати Страсбург своїм виходом. Улітку 2019 року це дало їй успіх – РЄ стала першою у світі організацією, що зняла санкції з Росії без виконання нею жодних передумов, що стало тоді великою психологічною перемогою путінського режиму

Головним аргументом Москви стало те, що, мовляв, її вихід з РЄ позбавить 140 мільйонів росіян доступу до ЄСПЛ. Цей суд важливий і для України. Тож розберемося, що з ним буде.

Надія на "зрадників Путіна"

Міжнародне правосуддя – це річ громіздка, інертна, дуже і дуже повільна. Рішення тут зазвичай ухвалюють роками. Але коли маховик розкручується – зупинити його дуже важко, він починає переслідувати агресора, дошкуляти йому по всьому світу.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) – одна з інституцій, де Україна дуже успішно переслідує Кремль.

У 2021 році ми навіть отримали тут ключову, хоч і проміжну перемогу. У рішенні про прийнятність справи "Україна проти РФ щодо Криму" Суд визнав, що Росія окупувала півострів ще до його протиправної анексії, та юридично визначив дату, коли РФ повністю перебрала контроль над Кримом: 27 лютого 2014 року. Відтоді ця дата звучить як доведена в усіх без винятку міжнародних інституціях та в інших судових органах, де поставало питання про збитки, заподіяні в Криму; про відповідальність за викрадення людей, експропріацію майна тощо.

Утім, повторимося, ця перемога була проміжною, попереду рішення по суті. А також рішення про компенсацію збитків.

Забігаючи наперед, наголосимо: вигнання Росії з РЄ не вбиває ці справи.

Частину з них реально довести до рішення.

Та перш ніж розібратися, що для цього треба – пригадаємо повний перелік міждержавних справ проти агресора, які зараз перебувають на розгляді ЄСПЛ.

 – Кримська справа (подання документів завершене, чекаємо на рішення по суті);

 – спільна справа "Україна та Нідерланди проти РФ" щодо порушень прав людини на Донбасі, включно з відповідальністю РФ за збиття пасажирського "боїнга" (відбулися слухання, Суд готує проміжне рішення);

 – точкова справа по Донбасу щодо викрадення Росією дітей-сиріт (залежить від рішення у попередній справі);

 – справа від 2018 року про українських політв’язнів, що є або тривалий час були заручниками Кремля, включно з Олегом Сенцовим;

 – справа про арешт українських моряків та кораблів поблизу Керченської протоки у 2018 році;

 – масштабна справа про кремлівську практику політичних вбивств удома та за кордоном – від терактів у Києві до отруєння Скрипалів у Британії;

 – справа щодо нового етапу агресії – по ній Україні лише готує та подає докази.

І на додаток до цього – сотні чи навіть тисячі справ українців та українських компаній проти РФ, через втрачене ними майно.

А тепер – до нових реалій. Що буде після вигнання Росії з Ради Європи?  І, як каже конвенція, навіть якщо рішення винесуть у наступні роки, Росія буде зобов’язана його виконати, заплатити компенсації тощо.

Це – в теорії. Практика трохи складніша.

Річ у тім, що для розгляду справ проти Росії у суді має засідати також російський суддя. Але водночас після 15 вересня Росія перестає бути членом суду і доведеться призначати "суддю ad hoc" на розгляд справ. Але ж Росія ігноруватиме запити щодо такого призначення і не даватиме кандидатуру!

Тому 16 березня Суд призупинив розгляд усіх справ проти Росії.

Утім, вихід є.

Головна надія – на те, що нинішній суддя від Росії вирішить "зрадити" режим Путіна.

Зараз членом ЄСПЛ від Росії є такий собі Михаїл Лобов, який обійняв цю посаду зовсім нещодавно, в січні 2022 року, після того, як виграв конкурс на посаду судді від Росії.

У Кремлі спершу хотіли зовсім іншого суддю і передали до Страсбурга список, де всі претенденти були 100% лояльними до Кремля, але після скандалу в РЄ вирішили "дати слабину", допустили до конкурсу "своїх, але не зашкварених", і отримали Лобова як компромісного призначенця. Але тоді, напевно, і не уявляли, що зараз це може зіграти проти інтересів Москви.

Річ у тім, що Михаїл Лобов, який тільки-тільки почав працювати на цій престижній посаді із зарплатнею в 20 тис. євро на місяць, навряд чи горить бажанням її залишати. А ще менше він хоче їхати до Москви, у підсанкційну, ізольовану Росію, економіка якої летить у прірву (останні 25 років пропрацював у Страсбурзі, у структурах Ради Європи, але з вигнанням Росії йому там місця не буде).

Тож у разі, якщо йому запропонують побути "суддею ad hoc" для притягнення Росії до відповідальності, з оплатою цієї роботи – він з високою ймовірністю погодиться.

Звісно, це не вирішує усіх проблем. Довести до рішення можна лише найбільш просунуті справи – за іншими процеси напевно доведеться заморозити. Також треба усвідомлювати, що Москва навряд чи захоче самостійно виконувати рішення та добровільно платити компенсації. Але рано чи пізно це станеться – так працює міжнародне право.

Можливо, для цього доведеться чекати "депутінізації" чи навіть розпаду РФ, але поховати ці справи не вийде.

Знову ж таки, є приклад Греції. Після падіння режиму "чорних полковників" їй довелося домовлятися з позивачами про відкликання навіть тих справ, які були подані у шестимісячний період після виходу країни з Ради Європи.

Словом, історія покарання Росії в ЄСПЛ ще зовсім не завершена.

Зміна балансу сил

Цей розділ, можливо, найцікавіший. Вигнання Росії з Ради Європи матиме наслідки не лише для неї самої. Ще більше це вдарить по сателітах, друзях та співчуваючих Росії.

По суті, цими днями відбувається радикальна зміна балансу сил у всіх органах РЄ.

Російська дипломатія відома вмінням системно працювати у міжнародних організаціях (зазвичай у співпраці зі спецслужбами РФ), перебираючи на себе важелі впливу та контролю за процесами. Рада Європи – не виняток.

Співробітниками секретаріату Ради Європи та її органів можуть бути громадяни будь-якої держави-члену РЄ. Російський штат тут – один з найчисельніших і найвпливовіших. І хоча за правилами всі ці співробітники мають представляти усю організацію, а не лише свій уряд, на практиці, особливо у випадку росіян, це не завжди працює. Особливо коли йдеться про топових посадовців, над просуванням кар’єри яких Москва працювала багато років поспіль.

Наприклад, нинішнього політдиректора Ради Європи Александра Гесселя численні співрозмовники ЄП вважають представником російської розвідки. Доказів цього, звісно ж, немає. Але можна говорити з впевненістю, що він відстоював саме російські, а не загальноєвропейські інтереси, і при цьому мав неймовірний вплив на попереднього генсека, Турбйорна Ягланда.

Тепер усі росіяни, що працюють в апараті РЄ, мають бути звільнені.

Це буде серйозний виклик для організації (зрештою, там працюють на тільки "гесселі", а й чимало фахівців середньої ланки з РФ, які забезпечували роботу РЄ). Можливо, буде дозвіл лишитися тим росіянам, хто за час роботи у Страсбурзі отримав також інше (наприклад французьке) громадянство.

Утім, агенти впливу РФ у Страсбурзі працювали не лише на захист Москви– а й на користь менших та слабших держав-друзів Росії (від Вірменії до Боснії), інтереси яких вони лобіювали.  

Ще один наслідок – те, що російська мова, очевидно, втратить статус робочої у Раді Європи. Це дасть змогу зекономити на перекладачах і стане ще однією причиною не надсилати до ПАРЄ депутатів з "пострадянських країн", що не володіють принаймні англійською або французькою.

І, нарешті, про ПАРЄ. Тут зміна розкладу сил буде просто неймовірною.

Річ у тім, що росіяни як найбільша за чисельністю держава Ради Європи мали також найбільшу дозволену правилами делегацію – 18 членів. До того ж вони за потреби могли дуже дисципліновано голосувати. Тож у разі розподілу голосів з якогось питання "приблизно навпіл" позиція росіян була справді визначальною. Тепер цьому настав край, а держави на Сході Європи з проблемами у сфері демократії втратили можливість ховатися за російськими голосами.

На завершення повернімося до голосування 16 березня.

Рішення вигнати Росію Асамблея підтримала одноголосно і рекордною більшістю голосів, але були ті країни, які вирішили лишитися осторонь, звідки жоден депутат не схотів брати участь у голосуванні. Бо голосувати за "русофобське рішення" означає образити Росію, а голосувати проти – показати себе дикуном. Тож цей список є дуже цікавим.

Із 46 держав-членів РЄ проігнорувати історичне голосування у Раді Європи вирішили тільки шість: Вірменія, Азербайджан, Боснія і Герцеговина, Сербія, Словаччина, Словенія.

Але на додаток варто відзначити Молдову, яка до останнього вагалася.

Для самої Молдови це рішення також стало історичним: воно уперше визнало Придністров’я зоною російської окупації, і депутати від Молдови не голосували проти цього ані на засіданні комітету, ані у залі. Однак вони не стали співавторами цієї поправки, що стосується їхньої ж держави!

Ба більше, на дебатах щодо російського нападу на Україну, які тривали рекордні 11 годин та на яких дали змогу висловитися усім, слово не взяв жоден депутат з Молдови.

Зрештою, два депутати від правлячої партії PAS натиснули кнопку "за" на фінальному голосуванні, але вони стали єдиними у асамблеї, хто не голосував за більшість поправок, що робили резолюцію сильнішою.

Очевидно, страх того, що "Москва образиться", лишається у Молдові дуже потужним. У Кишиневі, який декларує прагнення йти до ЄС разом з Україною, досі не розуміють, що світ змінився. Що у ситуації з жорстокою російською агресією проти України не може бути напівтонів. Утім, добре, що зрештою партія влади Молдови вирішила підтримати вигнання Росії. В іншому разу це було би геть неприйнятним.

 

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: