Тарас Качка: "Від транспортної блокади польська економіка постраждала більше, аніж українська"

П'ятниця, 9 лютого 2024, 16:00 — , Європейська правда
Фото "Європейської правди"

Європейський Союз готується продовжити для України дію вільного доступу до свого ринку. Однак проти цього вже протестують фермери з низки країн ЄС. 

Тепер до традиційного переліку їхніх вимог додався захист від української аграрної продукції. І повністю проігнорувати ці вимоги європейські лідери також не зможуть. 

Чи є шанс за таких умов досягти компромісу з ЄС, не йдучи на болісні для нашого агроекспорту поступки?

Це ці запитання "ЄвроПравді" відповідав торговий представник України Тарас Качка. А разом із тим ми поговорили про перспективи зняття заборони з українського зерна, кукурудзи та олії, а також про те, які аргументи є в України для захисту своїх агровиробників.

Щоб краще зрозуміти, про що зараз домовляються Україна та ЄС і що може завадити домовленостям, радимо подивитися відеозапис нашої розмови. 

Компроміси навколо агроблокади

Я не став би називати нинішні події торговельною війною.

Ми бачимо наслідки такої собі поколіннєвої трансформації і торгівлі, і сільського господарства в Європейському Союзі. Але тепер це безпосередньо впливає й на Україну.

Вперше ми це відчули минулого року, коли п’ять держав-членів Європейського Союзу: Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія і Болгарія – заявили, що вони не можуть витримувати той товаропотік, в першу чергу зернових, який йде до них з України.

Відповідно, ми опинилися в ситуації, коли спочатку три, а потім п’ять країн заборонили український імпорт зерна. Але тоді, у 2023 році, проблема дійсно існувала.

Треба нагадати, що через заблокованість портів, а потім через саботаж Чорноморського зернового коридору з боку Росії насправді було величезне навантаження на сусідні країни щодо товаропотоку кукурудзи, пшениці та інших зернових.

Але тут треба зрозуміти, що минулого року градус напруги був піднятий до максимуму.

І потім, коли ти вивчаєш усі нюанси цієї проблеми, ти розумієш, що рівень проблем в усіх країнах дуже різний.

Наприклад, для Болгарії це питання стосувалося лише соняшнику, тобто імпорт інших культур не створював їм проблеми. Ба більше, з'ясувалося, що всередині самої Болгарії є виробники насіння соняшнику і є його переробники.

Україна ніколи не заохочувала експорт насіння соняшнику – для цього у нас діє експортне мито.

Але через те, що через війну внутрішнє виробництво соняшникової олії тимчасово зупинилося, а врожай 2022 року був величезний, ми експортували замість звичайних 150 тисяч тонн майже 3 мільйони тонн соняшнику.

Це була гарна новина для болгарських переробників, але не для фермерів. Та після дискусій з ними ми зрозуміли, що для того, щоб вони продали свою продукцію, імпорт має не йти лише певну частину сезону. А потім, навпаки, у переробників існує велика потреба в сировині.

Тому ми змогли у випадку з Болгарією досягти певного успіху.

З Румунією ситуація вирішилася ще краще – у нас склався чіткий альянс щодо збільшення експортної потужності в Чорному морі.

В наших інтересах, щоб експорт з Румунії зернових збільшився, щоб Румунія стала чорноморською зерновою потугою.

Для нас це добре, адже разом ми зможемо змістити баланс розуміння, що таке чорноморські зернові. Раніше вважалося, що ще Росія та Україна. А тепер це Україна, Румунія та певною мірою Болгарія.

А російське зерно нехай йде кудись на Далекий Схід або ще куди завгодно – Чорне море тепер буде асоціюватися з Україною та Румунією.

Спільна європейська проблема

З Польщею натомість історія від самого початку була дуже заполітизована. І тому нам важливо добитися її деполітизації.

Зокрема, щодо протестів автоперевізників у нас є домовленість про тимчасове припинення блокади до 1 березня.

Ми продовжуємо тут працювати, намагаємося пояснити, що для торгівлі між Україною з ЄС, а точніше – для експорту з ЄС до України, це кровоносна система, і тому відмовитись від лібералізації угоди про доступ українських перевізників на ринок ЄС буде майже самовбивчо для Європейського Союзу.

З аграрними питаннями ми ж опинилися в ситуації, коли фермери блокують не лише кордон з Україною, але й порти та автомагістралі всередині Євросоюзу.

Тобто це тепер спільна проблема всього ЄС, з якою нам всім треба розібратися. Адже тепер вона впливає й на Україну.

У цьому контексті нам треба донести і фермерам, і політикам, що проблема товаропотоку, яка була минулого року, зараз фактично зникає.

У нас відкрився морський коридор, відновився морський експорт зернових – ми таким чином вивезли вже 8,7 млн тонн.

І головне, що всі наші експортери всередині країни вже переорієнтувалися на Одесу та на Дунай.

Відповідно, того навантаження, яке було у 2022 році, вже немає.

Діалог із Польщею

В будь-яких демократіях право на мирний протест існує не дарма. Тим більше, що самі фермери, як ми бачимо, протестують не проти України. Ми бачимо їхні протести всюди – в Берліні, в Парижі, у Брюсселі.

Залишається питання межі правомірного та неправомірного.

Ми залежимо від постачання автомобільним транспортом фармацевтичної продукції, бензину, автомобілів, який волонтери купують на наші донати та відправляють на фронт. Це все йде в Україну автомобільним транспортом.

І тому блокувати кордон в умовах війни – аморально, непотрібно і абсолютно контрпродуктивно. Ми постійно на цьому наголошуємо. Сподіваюся, цього разу це спрацює і ми знайдемо якісь компромісні рішення.

Я думаю, що на сьогодні всі визнають, що те, що відбувається на кордоні, є річчю, яка не до кінця правомірна, і вона йде не лише проти інтересів українського бізнесу, але й польського також.

Більш того, від транспортної блокади насправді, більше постраждала польська економіка, аніж українська.

Ми винесли урок з минулого протесту – з'ясувалося, що законодавство в Польщі є достатньо продемонстраційним. Тобто хоча законодавство фактично говорить про те, що поліція і місцева влада не повинні допускати блокування доріг, але судова практика така, що якщо люди хочуть, то вони протестують у такий спосіб.

Тому це не питання застосування права, це питання діалогу з цими фермерами.

Ми готові до цього діалогу, але найголовніше, що до нього готовий і уряд Польщі.

Це для нас важливо, щоб ми могли ввести діалог з урядом Польщі, з європейськими інституціями.

Як ця механіка працює – через протести протестувальники доносять свою позицію до уряду, уряд доносить позицію до Брюсселя, ми в це залучені – й такий діалог дає можливість знайти рішення.

Це ті бюрократичні та нудні процедури, на які ми готові, на які готові європейські уряди для того, щоб заспокоїти ситуацію.

Чому протестують фермери

Парадоксально, але якщо взяти суто митну статистику, то ми бачимо, що попри заборону, яка діяла в Польщі з квітня минулого року, ми встановили черговий рекорд експорту кукурудзи до ЄС.

Якщо у 2022 році це було 14 мільйонів тонн, то у 2023-му – вже 15 мільйонів.

Це означає, що український експорт вже став основою для тваринництва у ЄС. Але ми розуміємо, що одночасно він створює проблеми для тих європейських фермерів, хто вирощує кукурудзу.

Зараз європейські фермери протестують проти цілої низки проблем: через зменшення підтримки, через падіння цін, через те, що до них зросли вимоги щодо захисту довкілля…

Тому ключова претензія європейських фермерів полягає в тому, що до них збільшили вимоги щодо довкілля, безпечності, добробуту тварин, але при цьому зменшується допомога і одночасно зростає імпорт, у тому числі з України.

І фермери кажуть: ні, давайте спочатку ми розберемося зі своїми проблемами. А потім вже посилюйте до нас вимоги.

Фермери доносять цю думку у свій традиційний спосіб. Ті, хто вивчає євроінтеграцію, чудово знає, що кожен раз, коли виробляється нова спільна аграрна політика ЄС, фермери приїжджають в Брюссель, виливають під офісами євроінституцій молоко, гній, підпалюють солому і таке інше.

Зараз відбувається просто черговий цикл цього. Але є відмінність – тепер ми є частиною цієї дискусії.

Це той контекст, в якому ми зараз будемо працювати увесь рік. Нам потрібно зберегти автономні торговельні заходи, зберегти кордон незаблокованим, щоб мати доступ на ринок Європейського Союзу.

І це не тільки порятунок українського сільського господарства. Це також і можливість знайти новий баланс торгівлі.

Саме тому ми заявляємо, що наша мета – не лише досягти продовження автономних торговельних заходів, але вписати це все в Угоду про асоціацію, таким чином, щоб це діяло ще до вступу в Європейський Союз.

І щоб це давало чіткі преференції не лише українським фермерам, але й польським.

Тут важливо розуміти, що всередині ЄС немає позиції, що треба обмежити імпорт з України. Лише щодо окремих товарів є такі позиції деяких держав-членів.

Натомість у нас з ЄС є спільне розуміння, що стратегічно ми маємо бути в режимі обопільної вільної торгівлі й інтегрувати наші аграрні системи.

Тобто треба розуміти, що навіть в плані найчутливіших товарів, таких як, наприклад, м'ясо птиці, ми купуємо багато речей в ЄС для того, щоб виробляти це м'ясо птиці в Україні. Ми їх купуємо в Польщі, в Німеччині – і це, за великим рахунком, є інтегрованим бізнесом.

Разом рухатися вперед

Ми розуміємо проблеми фермерів у ЄС. Але у нас теж є своя унікальна історія.

Наші фермери напряму страждають через війну – згадаймо і заміновані землі, і зруйновані склади. Адже кожен раз, коли атака йде на Україну, куди росіяни ціляться? Вони ціляться у зерносховища. У нас через атаки БПЛА знищено сотні тисяч тонн зернових.

Також наші фермери страждають від війни не напряму.

Згадаймо ту блокаду, яка була у 2022 році й кілька місяців у 2023 році, коли в Москві саботували зерновий коридор. У нас вийшла ситуація, коли трейдери, перевізники, страховики стали вимагати додаткову премію.

І, відповідно, нас затиснули в ситуацію, коли наші фермери продавали свою продукцію нижче за собівартість. Вони робили це абсолютно з інших причин, ніж польські чи французькі фермери.

У кожного свій біль, але тут питання полягає в тому, що ми або закриваємось кожен одне від одного, або разом рухаємося вперед.

І очевидно, що всі хочуть рухатися вперед. Але для цього ми маємо відмовитися від риторики обмеження одне одного.

Так, минулого року ми також були змушені вдаватися до такої риторики. Наприклад, коли Молдова анонсувала введення подібної заборони проти українського агроекспорту, ми заявили, що в такому разі запровадимо повне ембарго на товари з Молдови.

І аналогічні розмови, до речі, у нас були й з Польщею. У нас є звернення щодо антидискримінаційних заходів, і ми чітко повідомили всі держави-члени ЄС, що ми готові до таких речей. Зрештою проти Польщі ми подали позов до Світової організації торгівлі.

Але зараз ми пішли на деескалацію, адже для нас важливіше знайти порозуміння.

Ми хочемо не довести, хто з нас правий, а нормалізувати нашу торгівлю.

Тут треба зрозуміти, що події 2023 року чудово показали, наскільки крихким виявився складний механізм юридично обов'язкових на сотні статей угод про вільну торгівлю.

Ми десятки років працювали над Угодою про асоціацію, її впровадженням, мали багато суперечок, аж раптом якийсь національний уряд каже: я просто ігнорую все це і запроваджую свою заборону.

І виникає питання до самого Європейського Союзу, до його здатності вести спільну торговельну політику.

І наше завдання полягає не в тому, щоб тикати пальцем і казати, що хтось винуватий.

Звичайно, можна спочатку трошки посваритися для того, щоб випустити пару, щоб чітко артикулювати свої національні інтереси. Але після цього треба змінювати тон.

Дуже добре, що у нас нещодавно був з візитом прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск. Розмова з ним була не примирлива, але було визнання того, що у нас є спільна проблема, тож давайте її конструктивно вирішувати.

І це не означає, що ми її вирішимо за кілька годин. На це піде цілий 2024 рік.

Запобіжні заходи ЄС

Тепер ЄС намагається встановити запобіжники, за яких умов можливе оперативне обмеження українського імпорту.

Тому ми будемо дебатувати з Європарламентом про те, що ці запобіжники мають бути прописані більш акуратно.

Зрозуміло, що зараз, коли це така болюча тема всередині ЄС, будуть голоси щодо того, що Євросоюзу, навпаки, потрібно встановити ще жорсткіші запобіжники для української продукції.

Ця дискусія є неуникною. Будуть дебати в Європарламенті, між державами-членами Європейського Союзу, але ми впевнені, що одержимо підтримку більшості голосів в Європарламенті та більшості голосів держав-членів Європейського Союзу.

Але якщо ці дебати неуникні, то їх варто сприймати як гарний привід пояснити, що наші фермери – в такій самій біді, як і польські.

І що нам треба шукати вихід не в площині заборон дозволів, а в площині спільного бачення майбутнього.

Кожна катастрофа – це шанс. Власне, в даному випадку кожен такий виклик – це шанс для нас ще раз довести, що ми вже є частиною європейського ринку, що ми інтегруємося до Європейського Союзу, показати, як заробляють наші сусіди на торгівлі українською продукцією.

Тобто є багато речей, які потребують ще чіткішого артикулювання.

Курка як частина національного способу життя

Емманюель Макрон нещодавно заявив, що має захищати французький ринок від української курятини. І це не перша заява французьких посадовців на захист французької курки на противагу курці українській. 

Але для Франції це скоріш не економічне, а культурне питання. Це треба сприймати з точки зору того, яке місце займає виробництво м'яса птиці у Франції, яке культурне значення має курка для французької кухні й для французької культури.

Франція в принципі є сільськоцентричним суспільством, в якому в сільській місцевості живуть дуже багато людей, де є дуже багато фермерів.

І це не лише питання економіки, це питання способу життя.

І тому нам треба чітко артикулювати, що ми в жодному разі не шкодимо ані французькій курці, ані французькому способу життя.

Для цього є дуже багато різних аргументів. Наприклад, те, що Європейський Союз бореться за зменшення вартості життя, за те, щоб і пересічна людина могла жити заможно.

Плюс треба зрозуміти, що в Європейському Союзі живе 4,6 мільйона українців, які теж споживають їжу. І їм також потрібна доступна їжа.

Тому тут є аргументи з приводу того, чому українські м'ясо птиці, яйця, цукор мають такий попит у ЄС.

Але дуже важливо: ми не руйнуємо нікому бізнес. Ми не руйнуємо бізнес ні польському виробнику, ні французькому.

Ми з ними фактично творимо новий аграрний ринок всередині Європейського Союзу. Це нові реалії, до яких нам всім треба буде адаптуватися.

 

Спілкувався Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.