Кір Стармер, майбутній прем'єр Британії. Головне про лідера лейбористів, що перемагають на виборах

Четвер, 6 червня 2024, 14:15 — , Європейська правда
Фото: AFP/East News
Попередній лідер лейбористів закликав Захід припинити військову допомогу Україні й пропонував більше говорити про мир. Але за Кіра Стармера партія повністю віддрейфувала від таких позицій

Менш ніж за місяць на Велику Британію чекають дострокові парламентські вибори.

Звісно, за цей час ще може статися не один "чорний лебідь", та якщо вірити соцопитуванням, опозиційна Лейбористська партія впевнено переможе – причому, за різними даними, в неї буде достатня більшість, аби ухвалювати рішення без огляду на інші політсили.

А отже, завершиться 14-річне перебування консерваторів в уряді, який натомість очолить лідер лейбористів Кір Стармер.

Британія – один із ключових союзників України, надто після повномасштабного російського вторгнення. Саме рішучість Лондона – і консервативних урядів, які там перебували, – привела до постачання Києву спершу протитанкової зброї, потім – ракетних систем залпового вогню, згодом – далекобійних ракет.

Реклама:

І, певна річ, зміна влади в Британії не може оминути Київ стороною.

Надто якщо врахувати, що Лейбористська партія тривалий час тяжіла вліво, що означало відмову від інвестицій в оборону та вороже ставлення до НАТО.

Нині ж, однак, говорити про ці небезпеки не випадає, і не в останню чергу – через постать лідера лейбористів Кіра Стармера.

Колишній юрист, який прийшов у політику досить пізно, але стрімко рухався до найвищої посади в найбільшій опозиційній партії Британії, сповідує прагматизм у питаннях безпеки та оборони. І обіцяє, що його перемога не стане "заохоченням" для Путіна. 

Як же Стармер проклав собі шлях до (ймовірно) майбутнього прем’єрства і чого від нього чекати Україні?

"Я став краще розуміти, як можна втілити зміни"

Нині 61-річний Стармер, говорячи про своє дитинство, не раз наголошував, що він походить із робітничого класу. І в його випадку це аж ніяк не перебільшення.

Батько Кіра працював на заводі, мати – медсестрою в лікарні. Вони з чотирма дітьми жили в містечку Окстед в англійському графстві Суррей у так званому pebbledash semi (одноквартирному суміжному будинку з "кам’яною" штукатуркою) – стереотипному втіленні житла для не надто забезпечених британців.

На житті майбутнього лідера Лейбористської партії позначилось тяжке захворювання матері, яка зрештою не могла говорити й ходити. Жозефіні Бейкер зрештою ампутували обидві ноги. Із батьком, пригадував політик, він не був близький, той був людиною важкою, але "неймовірно працьовитою".

Малий Кір вчився у державній школі. А коли вона стала приватною, його навчання до 16 років оплачувала місцева влада.

Уже в цей час він почав цікавитись політикою. Іронічно, що округ, де жили Стармери, здавна був під владою торі, але і його батьки, і він сам підтримували лейбористів.

Якийсь час Кір навіть входив до групи "молодих соціалістів" при Лейбористській партії. Навіть більше: вважалося, що майбутнього політика назвали на честь першого в історії парламентського лідера лейбористів Кіра Гарді – хоча сам Стармер пізніше скаже, що ніколи не говорив про це з батьками й не знає, наскільки це правда.

Кір Стармер став першим у родині, хто закінчив університет. Сам він хотів вивчати політику, та за порадою батьків отримав диплом із права – спершу в Лідсі, а згодом в Оксфорді, який закінчив у 1986-му.

У ці роки студент-юрист Стармер свідомо порушив закон: нелегально продавав морозиво на Французькій Рив’єрі, де був на канікулах.

Щоправда, до покарання не дійшло: поліція лише конфіскувала незаконний товар.

А далі на майбутнього політика чекала тривала правнича кар’єра – і нетривалий досвід редагування лівого журналу, а також непросте дитинство натякали, що вона навряд буде пов’язана з великим бізнесом.

Перші півтора десятка років правничої кар’єри Стармер займався правозахисною діяльністю. Він працював навіть у Карибському регіоні, де захищав засуджених до страти.

Кінець консервативної епохи: що стоїть за оголошенням дострокових виборів у Британії

Його найвідомішою справою став позов McDonalds проти двох екоактивістів. Корпорація звинувачувала їх у наклепі через листівки, де критикували низькі зарплати працівників, жорстоке ставлення до тварин та шкода довкіллю, якої завдавав фастфуд.

Ця справа, яку преса охрестила McLibel (libel означає "наклеп"), тривала понад десятиліття і завершилась програшем екоактивістів. Але ті подали до Європейського суду з прав людини й довели, що їм відмовили у праві на справедливий судовий розгляд. На всіх етапах справи активістів представляв саме Кір Стармер.

"Він пішов у адвокатуру, щоб представляти орендарів, а не орендодавців", – образно говорив голова державної прокуратури (третій за рангом прокурор) Англії та Уельсу Кен Макдональд.

У 2000-х роках Стармер – на той час у статусі королівського адвоката – працює юридичним радником у поліції Північної Ірландії. Його завданням було стежити, аби правоохоронці дотримувались прав людини у своїй роботі.

Набагато пізніше Стармер скаже, що саме робота в Північній Ірландії спонукала його до політичної кар’єри:

"Деяких речей, які, як я вважав, потрібно змінити в поліцейській службі, ми досягли набагато швидше, ніж ведучи стратегічні судові позови. Я став краще розуміти, як можна втілити зміни, перебуваючи всередині (системи) та здобуваючи довіру людей".

У цей же час Стармер зустрів і свою майбутню дружину Вікторію. Пара познайомилась, коли Кір зателефонував жінці – на той момент юристці, аби уточнити правильність деяких документів. Стармер пригадував, що ще до завершення дзвінка почув, як Вікторія казала колезі по роботі: "Ким він, б**ть, себе вважає?" Та на подружжя, яке виховує 15-річного сина та 13-річну доньку, це не надто вплинуло.

У 2008 році Стармер став головним державним прокурором Англії та Уельсу, де працював до кінця 2013-го. На цій посаді він розпорядився внести зміни до розслідування справ, які стосуються звинувачень у домаганнях, аби вони були справедливішими для жертв.

Згодом за цю роботу на благо правоохоронної системи Британії Стармер став лицарем Найпочеснішого ордену Лазні – іншими словами, почав називатися сером Кіром Стармером.

"Перезапуск" Лейбористської партії 

Мало хто з політиків починає кар’єру в 56 років, та ще й одразу з лицарським званням. Але саме так сталося у випадку Кіра Стармера. Він уперше обрався до Палати громад у 2015 році від лейбористів в їхньому традиційному окрузі в Північному Лондоні.

Того ж року він цілком міг узяти участь у виборах лідера лейбористів після відставки Еда Мілібенда, але відмовився через брак досвіду.

Стармер не підтримав кандидатуру лівого Джеремі Корбіна, який зрештою став новим головою Лейбористської партії. Але Корбін призначив новоспеченого політика міністром внутрішніх справ до тіньового уряду.

Наступні роки засвідчать, що начебто недосвідчений Стармер цілком непогано відчував настрої однопартійців.

Так, він пішов з тіньового уряду Корбіна у 2016 році через позицію останнього щодо референдуму про Brexit – але вже за кілька місяців обійняв посаду тіньового міністра з питання того-таки Brexit.

Стармер, який публічно підтримував членство Британії в ЄС і пізніше навіть виступатиме за повторний референдум, уникав прямої критики керівництва власної ж партії. Це не змінилося навіть тоді, коли Лейбористська партія Корбіна загрузла в скандалах через антисемітські заяви її членів. Причина доволі проста: Корбін був украй популярний серед лейбористського електорату.

Але коли лідер Лейбористської партії склав повноваження після розгрому на виборах у 2019 році (у чому критики звинувачували вплив "єврофіла" Стармера з ідеєю другого референдуму), Стармер ухопився за можливість і впевнено переміг на внутрішньопартійних виборах.

Лідерство Стармера, однак, почалося далеко не в найсприятливіший для політика час – квітень 2020 року, розпал пандемії коронавірусу (своє перше звернення як голови лейбористів він був змушений записати на відео).

Їздити країною та зустрічатися з виборцями в нього аж ніяк не виходило, а політика консерваторів на чолі з Борисом Джонсоном (опустимо "ковідні" вечірки) – щедрі соцвиплати й прискорена розробка вакцини – була дуже популярною.

Зрештою, у 2021 році лейбористи зазнали прикрої поразки в окрузі Гартлпул, який утримували останні пів століття.

В оточенні Стармера подейкували, що тоді він усерйоз міркував про відставку.

Та й сам лідер лейбористів лише минулого року зізнавався, що "ненавидить програвати" і не вважає, що "головне – це участь".

Та, зрештою, Стармер не пішов. А натомість вирішив кардинально переосмислити стратегію Лейбористської партії, аби повернути голоси виборців, які пішли до торі у 2019 році.

Насамперед Стармер відмовився від низки обіцянок лейбористів, які передбачали додаткові витрати – від безкоштовного навчання в університеті до націоналізації низки підприємств і масштабних екологічних інвестицій. Аби апелювати до бізнесу, він відмовився від намірів підвищити податки для 5% найбагатших британців.

У певний момент Стармер навіть покинув наміри ліквідувати Палату лордів (власну ж обіцянку на виборах лідера 2020 року), обмежившись лише відмовою від практики успадкування місця в ній.

Звісно, лейбористи за Стармера не заперечують інвестицій у будівництво житла, Національну систему охорони здоров’я, подолання бідності та сприяння рівності. Та принаймні почасти за це ж виступають і затяті конкуренти опозиції – Консервативна партія.

Украй іронічно, що за всіх цих кроків Стармер буквально нещодавно назвав себе "соціалістом" і "прогресивістом".

Спостерігачі назвали це наближенням партії до центру. Критики – "зачисткою" від лівих і крайніх лівих, які гуртувались довкола Корбіна (їхнє членство в Лейбористській партії призупинили, аби вони не могли брати участь у виборах як партійні кандидати).

А прихильники – спробою повторити "третій шлях" Тоні Блера, який у далекому нині 1997 році приніс партії історичну перемогу.

Хай там як, але стратегія працює. Нині Лейбористська партія – безумовний лідер опитувань, де їй пророкують розгромну перемогу над консерваторами.

Можна сперечатися, чи це наслідок банальної втоми від 14-річного перебування торі при владі, а не заслуга Кіра Стармера. З іншого ж боку, хай яким є його стиль лідерства серед лейбористів, обурення лівого крила не призвело до помітного розколу.

Заохотити Путіна? Ні, не чули

Нинішня менеджерська діяльність Кіра Стармера позначена суцільним прагматизмом. Тож не варто дивуватися, що багато в чому позиції Лейбористської та Консервативної партій у питаннях зовнішньої політики та оборони збігаються.

Лейбористи за Корбіна вороже ставились до інвестицій у збройні сили, ядерного арсеналу та Північноатлантичного альянсу. Сам Корбін у серпні 2022 року прямо закликав Захід припинити військову допомогу Україні й натомість більше говорити про мир (як саме це має статися, він не уточнив).

Ці погляди є цілком типовими для лівих, але, звісно, в нинішніх умовах видаються абсолютно нерелевантними.

І партія Кіра Стармера від них повністю віддрейфувала.

Почнімо з того, що найбільша опозиційна партія Британії вже не каже про необхідність вийти з НАТО чи ліквідувати британський ядерний арсенал (ба більше, від неї вже можна почути обіцянки використати ядерну зброю в разі потреби). Навіть більше: лейбористи виступають за збільшення видатків на оборону до 2,5% ВВП – так само, як і торі, хоча вважають, що до 2030 року досягти цього показника нереально.

Сам лідер лейбористів ще до повномасштабного вторгнення в Україну закликав до масштабних економічних санкцій проти Кремля й критикував апологетів роззброєння Британії – включно з Корбіном, – звинувачуючи їх у підтримці авторитарної Росії.

Стармер відвідав Україну в лютому 2023 року, де провів зустріч із Володимиром Зеленським і особисто запевнив, що за його уряду підтримка Києва з боку Британії не зменшиться. Він також підтримав ордер Міжнародного кримінального суду на арешт Путіна та виступає за те, щоб російського правителя судили в Гаазі.

А лишень минулого місяця до Києва приїжджали тіньові міністри закордонних справ і оборони Девід Леммі та Джон Гілі.

"Якщо після виборів зміниться уряд, то рішучість Британії підтримувати Україну, протистояти російській агресії та притягти Путіна до відповідальності за воєнні злочини – ні", – запевнив Гілі після візиту.

Водночас варто розуміти: для британців питання безпеки та оборони не буде ключовим на нинішніх загальних виборах – хоч увага до нього й зросла через діяльність "вісі зла" на чолі з Росією, Китаєм, Іраном і Північною Кореєю. І треба бути готовими, що новий уряд Стармера буде зосереджуватись більше на внутрішніх проблемах, аніж на підтримці України.

Але чи означає це, як вважає Ріші Сунак, що перемога лейбористів "заохотить Путіна"? Навряд.

Автор: Олег Павлюк,

журналіст "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: