Придністров'ю вирощують план. Чому "мирний процес" Трампа налякав також Молдову
Від влади у Кишиневі дуже рідко лунають заяви щодо придністровської проблеми. Після трьох десятиріч замороженого конфлікту вимога до політиків шукати шлях відновлення цілісності країни не є популярною у суспільстві і не об'єднує виборців.
Про реальні прагнення і очікування кишинівські можновладці говорять лише "не під запис", у довірливій атмосфері. І дуже часто міркування зводилися до того, що розв'язання придністровського конфлікту дійсно наближається, але це станеться не з волі Кишинева, а через геополітичні процеси у регіоні.
Та за останній тиждень ці правила були поламані.
Від уряду в Кишиневі пролунало кілька заяв. Причому з конкретикою.
І найголовніше: Кишинів відмовився від свого базового підходу.
Тепер уряд Маї Санду публічно і однозначно відкидає "геополітичне розв'язання" придністровської проблеми, називає його неприпустимим і каже, що Молдову треба об'єднати не за західним, а за молдовським планом.
Ключова проблема – те, що такого комплексного плану поки не існує. Але Кишинів наполягає, що веде над ним роботу.
Причина такої активізації та коригування позиції не уточнюється, але вона очевидна. Владу в Кишиневі шокував стрімкий розвиток "мирного процесу" з боку США та те, що у Вашингтоні не надто приховують свою готовність поступатися європейськими (у тому числі й українськими) інтересами. Знають про це також європейські лідери, які у закритих розмовах не добирають слів.
Тому в уряді Санду з'явилося розуміння: раз Трамп так активно шукає, чим би поступитися Путіну, однією з поступок може виявитися Молдова.
Поясняємо подробиці та наслідки.
Молдова за "тихе об'єднання"
Ставлення Молдови до придністровської проблеми дуже відмінне від нашого, і українцям цю особливість буває непросто зрозуміти. "ЄвроПравда" неодноразово про це розповідала – але варто коротко наголосити на основному.
Тут переплелася низка причин та особливостей цього гібридного конфлікту. Це і питання історії; і структура молдовського суспільства, що дуже відмінна від українського; і те, що незалежна Республіка Молдова ніколи не контролювала придністровський регіон (він перестав виконувати вказівки Кишинева ще за пізніх радянських часів); і це також помилки, яких тривалий час припускалися у Кишиневі.
Важливо і те, що Кишинів ще у 1990-х офіційно погодився вважати державу-агресора, тобто Росію, "миротворцем", і покоління молдован виросли у цьому наративі. І, звісно ж, має значення те, що Молдова багато років поспіль була відкрита для майже необмеженої російської пропаганди.
Все це призвело до того, що суспільного запиту на реінтеграцію дійсно немає.
Треба наголосити: відторгнення Придністров'я також немає, опитування підтверджують консенсус серед молдован щодо того, що Молдова має возз'єднатися. Проблема в іншому: це питання не є для людей нагальним, воно не потрапляє до топ-5 чи навіть топ-10 проблем, що цікавлять молдован.
Як наслідок, про Придністров'я не говорять перед виборами. На цій темі не будують політичні програми та кампанії – ані серйозні, ані популістичні.
Працює і зворотний принцип: оскільки політики не виносять це питання на порядок денний – про нього майже не пишуть медіа і немає запиту аудиторії.
Маємо зачароване коло, яке ніхто не зважувався розірвати…
Але тепер це сталося.
Що заявляють у Молдові
Ще після формування оновленої влади Молдови у жовтні "Європейська правда" пояснювала, що цей склад уряд має спроможність діяти на придністровському напрямку, якщо для цього буде політична воля. Але з нею, як завжди було складно.
Втім, вже у перші дні на посаді прем'єр Александру Мунтяну отримав очевидний сигнал про те, що часи змінюються. А йому, як керівнику уряду, варто не проґавити ці зміни.
Це сталося на закритій зустрічі з ключовими журналістами та редакторами молдовських ЗМІ.
Мунтяну запросив їх, щоб розповісти про пріоритети уряду та налагодити неформальний контакт із медіа, і розраховував на запитання щодо урядових пріоритетів, руху в ЄС, цін на енергоносії, безпеки тощо. А стикнувся з аномально великою кількістю запитань саме щодо Придністров'я. Як уряд планує розрубати цей гордіїв вузол, якою є тактика, пріоритети тощо...
Прем'єр не сказав нічого нового або конкретного (імовірно, він не був готовий до розмови на цю тему). Але ця історія мала стати для нього сигналом, що імітувати збереження статус-кво щодо Придністров'я у 2025 році вже не є можливим.
Протягом місяця жодні наслідки не були помітними. Уряд, як і раніше, відмовчувався щодо цього. Лише одного разу, під час візиту в Брюссель, Мунтяну заявив журналістам, що Молдова готує план реінтеграції – втім, подібні заяви без конкретики лунали і в кінці каденції попереднього уряду.
І лише у перший тиждень грудня Кишинів заговорив. У середу віцепрем'єр з євроінтеграції Валеріу Ківерь провів пресконференцію.
Кілька його заяв містили сигнали – у тому числі для України.
По-перше, Кишинів остаточно поховав формат "5+2" і позначив, що Росія не буде мати голосу в нових форматах щодо Придністров'я.
"Формат "5+2" більше не є чинним", – заявив Ківерь і додав, що у майбутньому Молдова створюватиме інший переговорний формат з міжнародними партнерами, та перелічив їх. "Ми зобов'язуємося сприяти переговорному процесу, в якому візьмуть участь як придністровська сторона, так і міжнародні партнери, що нас підтримують, насамперед Європейський Союз, Сполучені Штати та ОБСЄ", – цитує віцепрем'єра профільне молдовське видання "МОСТ-Придністров'я".
Критика формату "5+2", в якому Росія (тобто держава-окупант) має статус "посередника", лунала у Кишиневі і раніше, але настільки категоричні заяви від топпосадовця Молдови є до певної міри новиною.
Ця зміна підходу відповідає баченню України: Київ вже давно каже, що формат за участю росіян є мертвим і ніколи не відновиться. Щоправда, привертає увагу те, що Ківерь не назвав Україну серед гарантованих учасників нових переговорів – у Києві вважають, що Україна має бути до них долучена.
Та головна заява віцепрем'єра стосувалася зв'язку українських мирних переговорів і придністровського врегулювання. Ківерь виступив категорично проти їхнього пов'язування в єдиний пакет.
"Ми не хочемо бути частиною пакета врегулювання конфлікту", – заявив він.
Віцепрем'єр додав, утім, що Молдова може бути залучена до обговорення безпекової архітектури: "Ми можемо обговорювати певні питання регіональної безпеки, але у цьому разі йдеться лише про виведення російських військ з регіону".
Переговори, на які ти не впливаєш
Ця заява віцепрем'єра не стала сенсацією чи інформаційною бомбою для широкої аудиторії у Молдові, але привернула увагу усіх, хто опікується придністровським питанням. Адже вона суперечить тим сподіванням щодо вирішення конфлікту, яка лунали у Молдові донедавна – хоча й непублічно.
Численні джерела "Європейської правди" раніше заявляли, що саме комплексне вирішення конфлікту в регіоні видається одним зі шляхів – мабуть, найбільш реальним – для того, щоби змусити Росію піти також з Молдови. Були сподівання, що великі світові сили, як-от США, а також здобутки ЗСУ на фронті зможуть зробити те, чого сам Кишинів не здатен досягти.
Та зміна цього підходу є цілком зрозумілою. Вона – вимушена.
Те, що відбувається зараз на американсько-російсько-українському переговорному треку, часом жахає, адже адміністрація США у своїй готовності поступатися Кремлю європейськими інтересами виходить за межі найскептичніших прогнозів. Ця інформація є публічною; а до того ж європейські лідери, які спілкуються з керівництвом Молдови, знають більше деталей.
Днями до німецьких медіа потрапила стенограма розмови низки європейських лідерів та генсека НАТО щодо переговорного процесу, в якому вони не стримували себе у висловлюваннях – зокрема, припускаючи що "США можуть зрадити Україну та Європу".
Україна тут у дещо кращій ситуації, адже ми – учасники переговорного процесу, до певної міри можемо впливати на його перебіг та робимо це ефективно. Варто нагадати, що початковий російський план з 28 пунктів, який просувала влада США, вдалося змінити, і, як стверджують усі причетні, ці зміни відповідають українським інтересам.
Утім, бажання Путіна вибити максимум нікуди не поділося. Як і готовність Трампа шукати нові креативні поступки, щоб задобрити Кремль.
Хто дасть гарантії, що наступною такою поступкою не стане Молдова?
При цьому Кишинів може дізнатися про це в останній момент (ані Вашингтон, ані тим більше Кремль явно не планують консультуватися наперед – вони навіть у пунктах щодо ЄС цього не роблять).
А не беручи участі у переговорному процесі, Кишинів матиме обмежений інструментарій, щоб це зупинити.
Тому є логіка у тому, щоб наперед публічно задекларувати: Молдова не приймає варіант того, що придністровський конфлікт буде вирішений за домовленістю світових супердержав. Тобто без Кишинева.
Але ця заява не може існувати у вакуумі. Вона має сенс лише у разі, якщо Молдова зробить також наступний крок і представить своє бачення реінтеграції Придністров'я. Бо заяви про те, що Кишинів відкидає чужі мірні ініціативи та плани, можуть бути ефективними лише у разі, якщо Молдова має свій план, на якому наполягає.
А цього поки немає.
Наразі в уряді Мунтяну/Санду кажуть, що готують своє бачення, свій план реінтеграції, співпрацюючи при цьому з ЄС та США. Втім, Валеріу Ківерь відмовився розкрити будь-які деталі, пояснивши, що це може зашкодити. Такий підхід може працювати тимчасово, але не постійно. Та чи стане ця небезпека реальним стимулом для влади Кишинева вийти з режиму мовчанки щодо Придністров'я і розробляти реальну стратегію реінтеграції сепаратистського регіону? Це питання лишається без відповіді.
Однак якщо Молдова тягнутиме час, то може стикнутися з чужою стратегією реінтеграції. Зі згодою Кишинева або без.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"