Кредитна дієта

Четвер, 7 серпня 2014, 10:35 — Макар Пасенюк, ICU

Забудьте про дешеві гроші й високі оцінки. Цим правилом ще довгий час доведеться керуватися українському бізнесу.

Ще недавно бізнес очікував відновлення інтересу інвесторів, а значить – повернення до країни західних, насамперед європейських, фондів і дешевих позикових коштів.

Реальність така, що ніхто активи нашої країни найближчим часом дорого купувати не буде, дешевих грошей давати не буде, і до цієї думки необхідно звикнути.

Ринки капіталу для українського бізнесу закриті, а кількість приватних інвесторів обмежена.

Що ж робити бізнесу з його гострою необхідністю фінансування?

В цілому потребу українських компаній у капіталі можна розбити на дві причини – капітал для розвитку і капітал для підтримання існуючого статусу-кво.

Потреба в новому капіталі повинна скоротитися, оскільки економіка, а з нею і більшість бізнесу переживає рецесію – потреба в новому капіталі у бізнесу зменшується.

Для тих компаній, які все ж вбачають для себе можливості розвитку, опцій небагато – фонди прямого інвестування, міжнародні фінансові організації. На жаль, для більшості бізнесів джерела фінансування в найближчі кілька років доведеться шукати всередині – оптимізація витрат і операційних процесів, продаж непрофільних активів, реструктуризація боргів та проведення угод злиття/об'єднання.

Я б не вірив казці про те, що незабаром до нас вишикується черга з інвесторів, готових вкладати в Україну та її активи.

Фонди прямих інвестицій, які створювалися під країну або мали великий мандат на неї, вже встигли інвестувати більшу частину свого капіталу і практично не мають вільних ресурсів для нових інвестицій. Ринки публічного капіталу закриті.

Не можна сказати, що інвестори повністю залишили Україну. Зараз нашою державою цікавляться лише опортуністи – фонди, що спеціалізуються на ризикових інвестиціях і готові купувати активи дешево. Як правило, в середньому це оцінки менше п’яти EV/EBITDA (співвідношення вартості компанії до річного обсяга її чистого прибутку). І таким фондам нема в чому дорікнути: це їхня стратегія – купувати активи в державах з підвищеними ризиками. Якби в країні не велися бойові дії, вони б навіть не виявляли до нас інтерес.

У таких фондів рідко бувають секторальні переваги, головне, що їх цікавить – розмір компанії та її ціна.

Завищена самооцінка і неготовність власників бути реалістами досі суттєво стримували обсяг угод.

У 2005-2008 роках всі компанії, як одна, коштували $1 млрд. Щоб вийти на заповітний мільярд, їх власники виставляли перед потенційним покупцем необхідну кількість EV/EBITDA.

Зараз ситуація кардинально змінилася. У країні з падінням ВВП і військовими діями активи не можуть коштувати дорого.

Частина людей вже пройшла певні етапи переосмислення своєї вартості, але далеко не всі. Багато хто, як і раніше, хоче отримати за свої активи десять EV/EBITDA або більше. Щоправда, аргументація змінилася – борг у вісім EBITDA, а ще щось потрібно зверху отримати... Але таку суму їм вже ніхто не запропонує.

Як наслідок, бізнес не має можливості, а в більшості випадків і стимулу розвиватися, а кредитор – отримувати адекватну прибутковість на виданий капітал або навіть ілюзорну можливість його повернути.

Так історично склалося в нашій країні, що права кредиторів зовсім не захищені, й фактично до них стали ставитися як до інституту, який надає безкоштовний акціонерний капітал, а неплатоспроможність є перманентним станом для великої кількості компаній. Причин цього багато, і я не буду на них зупинятися. Хочу зауважити, що кредитори, за нашими спостереженнями, теж пройшли істотну еволюцію мислення з 2009 року.

Якщо у 2009-2010 роках ніхто навіть не хотів розглядати можливість обміну частини боргу на капітал (debt to equity swap), то зараз ця опція вважається реальною.

Так що процес переосмислення у кредиторів вже запущений, і це радує. Але з кредиторами теж потрібно працювати і спілкуватися.

З органічних варіантів, на мою думку, залишається об'єднання (злиття), яке б збільшувало ефективність спільного бізнесу і робило б новий бізнес більш привабливим. Опцій у даного варіанту теж багато – від повного об'єднання до створення спілок, кооперативів, які об'єднують тільки ряд функцій з метою оптимізації, залишаючи питання власності основного активу за дужками.

Процеси злиття та об'єднання пройшли всі економіки світу – це нормально, це еволюція.

Маленькі бізнеси нецікаві ані банкам, ані зовнішнім інвесторам, ані, можливо, і самим засновникам. Об'єднавшись, бізнес стане більше, після оптимізації він буде краще заробляти, а там, врешті-решт, ми, може, й побачимо світло в кінці тунелю.

 

Автор: Макар Пасенюк, керуючий директор групи "Інвестиційний Капітал Україна" (ICU)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua