Закони, інституції та люди: успіхи й поразки у боротьбі з корупцією в Словаччині

Четвер, 29 вересня 2016, 14:20 — Мирослав Беблави, Емілія Беблава, Словаччина

У кожній країні, яка має серйозні проблеми з корупцією, відбуваються дебати про те, які рішення необхідні.

Дехто каже, що потрібні нові та кращі закони. Інші вважають, що закони – це не ключова проблема і що потрібно реформувати існуючі інституції або створювати нові, щоб забезпечити виконання законів.

І все ж третя, зазвичай найактивніша група, вважає, що люди – це ті, хто має визначальне значення. Якщо у вас є здібні, чесні та відважні особистості на державній службі, лише тоді рівень корупції буде зменшуватись та поступово зникати. 

То хто ж має рацію? Відповідь на це запитання містить як хороші, так і погані новини. Погана новина в тому, що в таких країнах, як Україна, усі три рішення є  необхідними – кращі закони, кращі інституції та кращі люди.

Хороша новина в тому, що вони не повинні бути ідеальними, а лише кращими за ті, що є зараз, і ви зможете досягти успіхів навіть тоді, коли деякі їхні частини не функціонують добре.

Деякі закони можуть бути такими, що автоматично забезпечують своє виконання.  Якщо ви, скажімо, напишите хороший закон про вільний доступ до інформації, тоді журналісти, активісти та опозиційні політики зможуть ним скористатися та коли він не буде виконуватися, голосно заявити про це.

Словаччина мала надзвичайно позитивний досвід із цим законом.

Подібні норми існують майже у кожній розвиненій країні, але велике значення мають саме деталі.

Вже у 2000 році, коли закон було прийнято, в ньому був параграф про те, що якщо інформацію не було класифіковано як конфіденційну, то вона повинна бути публічною і відкритою. Це означає, що у державних інституцій не може бути виправдання – вони просто зобов’язані робити інформацію відкритою або пройти формальний процес для того, щоб зробити інформацію конфіденційною.

У 2010 році після низки корупційних скандалів у сфері закупівель та продажів державної власності закон було посилено і він постановляє, що всі державні контракти та рахунки мають бути публічними.

Після того журналісти, аналітики та інші громадяни використовували його десятки разів, щоб розкрити не лише конкретні корупційні скандали, але й для того, щоб систематично аналізувати різні види державних витрат та пов’язані з ними проблеми.

Можна також навести менш популярний приклад. У багатьох західноєвропейських країнах кожен випускник закладу середньої освіти має право вступати до університету, який він обрав, тому корупції при вступі немає.

Чи є це загальне право вступати до університету хорошою ідеєю – це предмет дискусій, але воно точно вирішує питання корупції.   

Однак складна природа сучасного уряду вимагає, щоб виконання більшості законів забезпечувалось державними інституціями. Річ у тім, що будь-які кроки в боротьбі з корупцією дуже часто мінімізуються політиками, які є противниками цього.

Невідповідна або непрозора структура, яка відповідає за виконання законів, малі бюджети для регуляторів та інші "маленькі" перепони можуть доволі ефективно ставати на заваді виконанню навіть дуже добре прописаних законів.

Тому ті, хто веде боротьбу з корупцією, повинні завжди оцінювати пропоновані заходи також і з точки зору їх впровадження.

Словаччина нещодавно ухвалила закон, який забороняє анонімним підставним компаніям вести бізнес з державою.

Закон був недосконалим, але його найбільшим недоліком було те, що його виконання було передано структурі, що відповідала за державні закупівлі, яка вже була перевантажена своєю роботою і не мала відповідних ресурсів та не знала, як це правильно робити. Тому, 

за винятком одного випадку, нікого не було покарано за подання неправдивої інформації, незважаючи на те, що закон вже діяв майже два роки.

Парламент зараз розглядає набагато жорсткіший закон зі значно більшим акцентом на його імплементації. Однак навіть зараз, коли цей закон названо пріоритетним для уряду, дуже мало уваги приділялося маленьким деталям його впровадження, які будуть найважливішими.

Коли один із авторів цього параграфу був в уряді, він завжди заохочував державних службовців, які пишуть законопроект, думати про його впровадження. Що робитимуть недобросовісні люди? Як вони намагатимуться обіграти його чи нейтралізувати?

Це дуже рідко обговорюється в процесі написання законопроектів, а тому зовсім не дивно, що закони не працюють.

Останнє – це люди.

Коли йдеться про полісменів чи прокурорів або міністрів чи державних службовців, інтелектуальні здібності, єдність та трудова етика мають величезне значення – це само собою зрозуміло. Особливо це стосується сфери охорони правопорядку, де полісмени та прокурори часто ведуть боротьбу з ворогами, які мають у розпорядженні ресурси у 10, а то й 100 разів більші і мають змогу заплатити кращим юристам, детективам та часом навіть кіллерам.

Однак на рівні системи, звісно ж, одна людина не може все змінити – змінити все можуть лише загальні правила гри.

Ключовою є система найму, підвищення та звільнення чиновників. 

Реформатори рідко приділяють багато уваги цьому питанню, це здається чимось таким, що може бути змінено дуже повільно і принести результати через багато років.

Це правда, але досвід посткомуністичних країн демонструє, що такі країни, як Естонія та Чехія, в яких реформи стартували на початку 1990-х, останніми роками вже отримують переваги від цих змін.

Отже, чим раніше країна починає подібні зміни, тим раніше вона отримує переваги, хай навіть це відбувається багато років потому.

Міжнародний досвід показує, що людський фактор має визначальне значення у боротьбі з корупцією, особливо у сфері охорони правопорядку.

Наприклад, у Словаччині ми створили Спеціальний суд та призначили спеціального прокурора для боротьби з корупцією в 2004 році. Зараз, через 12 років, ми бачимо, що цей суд працює достатньо добре, тому що туди найняли хороших суддів.

Однак наразі в цьому суді розглядається лише декілька справ. Це стало не результатом доброї роботи, навпаки, це свідчення того, що спеціальний прокурор не працює як слід.

Навіть у країнах, де боротьба з корупцією є успішною, великий стрибок вперед потребує значного часу.

З упевненістю можна передбачити, що навіть за 10 років Україна буде країною з високим рівнем корупції.

За умови позитивного сценарію, вона буде значно менш корумпованою, ніж є зараз. У деяких сферах корупція навіть може повністю зникнути. Проте в інших сферах вам може здаватися, що нічого взагалі не змінилося.

Однак і це є успіхом. Про те, як виглядає поразка, немає сенсу розповідати.

Успішна боротьба з корупцією більш за все потребує здатності прийняти розчарування, не втративши бажання до змін. Потрібно рахувати не лише проблеми, а й успіхи.

Якщо їх достатньо, ви та ваші діти будете жити в зовсім іншій країні.  

Автори: 

 

Мирослав Беблави,

депутат парламенту Словаччини, експерт з протидії корупції;

 

Емілія Беблава,

голова ради директорів Transparency International Slovakia

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua