Балканський танець. Чи вдасться ЄС зупинити нову війну?

Четвер, 29 червня 2017, 14:21 — Філіп Мілашич, Humboldt University
Фото AFP

За останні місяці політичні розбіжності на Західних Балканах загострилися. Політики знову заговорили про мобілізацію етнічних і націоналістичних сил і навіть про війну.

 

У той час як колишній президент Сербії Томіслав Ніколіч погрожував направити армію до Косова, Чорногорія, на думку опозиції, опинилася на межі громадянської війни. У Косові Альбін Курті, якого розглядають як головного претендента на пост прем'єр-міністра після останніх парламентських виборів, вважає можливою війну з Чорногорією через два-три роки через суперечку про межі. А в Македонії партії албанської меншини застерігають від загрози руху країни за українським сценарієм.

На думку президента Республіки Сербської Мілорада Додика, розпад Боснії і Герцеговини – це лише питання часу, а в Албанії прем'єр-міністр Еді Рама за підтримки президента Косова Хашима Тачі загрожує об'єднанням Албанії та Косова, що, поза всяким сумнівом, може призвести до війни.

Такий тривожний розвиток подій обумовлений факторами внутрішньополітичного та зовнішньополітичного характеру.

Внутрішнім політичним фактором є незавершеність процесу формування національної держави або ж невирішеність питання про ідентичність.

Політики використовують цю обставину як засіб для мобілізації своїх прихильників, здатний консолідувати виборців і відвернути їх увагу від складного економічного становища.

До того ж політики, що порушують питання про національну ідентичність, можуть швидко підвищити свій рейтинг з порівняно невеликими політичними витратами.

У цьому сенсі невирішене національне питання в Сербії все ще відкриває можливості для успішної мобілізації націоналістичних сил. Після виборів 2016 року в парламенті засідають дві вкрай націоналістичні фракції, а "Сербська радикальна партія" стала навіть третьою за чисельністю силою в парламенті.

Крім того, в Белграді колишній прем'єр-міністр і новий президент Александар Вучич разом зі своїми міністрами раз у раз загострює увагу на нібито пряму загрозу в зв'язку з проектом "Великої Албанії". Нагнітаючи страх, уряд відволікає увагу від зростання невдоволення населення, що вилилося в акції протесту, які зовсім недавно протягом декількох тижнів щодня проходили в Белграді.

У Македонії колишній прем'єр-міністр Нікола Груєвскі і його партія спробували використовувати в своїх цілях незавершений процес формування національної держави, щоб залишитися при владі, поставивши питання: чи є Македонія країною виключно етнічних македонців або також і етнічних албанців? Президент Георге Іванов вважає угоду з питань ідентичності між Соціал-демократичним альянсом і партіями албанської меншини антиконституційною і кілька тижнів відмовлявся доручити голові соціал-демократів Зорану Заєву сформувати уряд.

Останні спірні заяви прем'єр-міністра Албанії слід також розуміти як частину внутрішньополітичних розбіжностей. Нещодавно він опинився під сильним тиском, бо опозиція вимагала його відставки, погрожуючи бойкотом парламентських виборів.

А в Чорногорії, Косові та Боснії і Герцеговині становище майже таке саме. Вся політична система Чорногорії навіть через 11 років після референдуму про незалежність країни значно поляризована за лінією конфлікту між просербськими і прочорногорськими силами. Нинішня гостра поляризація між противниками і прихильниками вступу в НАТО – це значною мірою лише один проекційний вимір: прочорногорські настрої нашаровуються на пронатовські, а просербські перетинаються з проросійськими.

У Косові колишня опозиція скористалася двома темами, безпосередньо пов'язаними з формуванням держави – суперечкою про кордон з Чорногорією та Брюссельською угодою з Сербією, щоб паралізувати все політичне життя в країні.

У Боснії і Герцеговині Додік позиціонує себе як охоронця інтересів сербів і виправдовує підсумок свого багаторічного правління – гнітюче економічне становище, безгосподарність і корупцію – тим, що Республіка Сербська є частиною дисфункціональної гібридної держави.

Зовнішньополітичними чинниками на Західних Балканах є безпрецедентне посилення правих популістських сил в США і в деяких країнах ЄС, відсутність чіткої перспективи вступу в ЄС і зростаюче втручання з боку Росії. Незважаючи на жорстокі війни 1990-х років, націоналізм як ідеологія на Західних Балканах – ані в Сербії, яка виявилася явно переможеною стороною в цих війнах, ані в Косові, де націоналістична політика виявилася особливо успішною, – не втратив своєї легітимності.

Популярність ідеї вступу до ЄС насправді призвела до того, що деякі балканські партії відмовилися від своєї політики націоналізму.

Однак хвиля правого популізму на Заході і відсутність чіткої перспективи вступу до ЄС знову зробили націоналізм на Західних Балканах політично вигідним.

Вакуум, що виник після відходу ЄС, відтепер заповнює Росія, яка активно підтримує націоналістичні сили в Сербії, Чорногорії, Македонії та Республіці Сербській.

І хоча Республіку Сербську почали називати "російською колонією на Західних Балканах", найбільш переконливим прикладом російського втручання є Чорногорія. Висловлюються припущення про те, що до невдалого замаху на колишнього прем'єр-міністра Чорногорії причетні російські спецслужби спільно з сербськими екстремістами і проросійськими політиками в Чорногорії.

Те, що націоналізм одних годує інших і може спричинити збройні конфлікти, з усією виразністю продемонстрували війни 1990-х років. Що ж потрібно зробити, щоб запобігти загостренню ситуації на Західних Балканах?

Найпростішим рішенням було б завершення формування національних держав. Але зважаючи на гостру поляризацію, а також різні уявлення про історію це, на жаль, навряд чи станеться в осяжному майбутньому.

До того ж рішення цього питання явно суперечить інтересам багатьох політичних партій на Західних Балканах, сенс існування яких саме і полягає в незавершеності формування національних держав. Схоже також, що суспільства в цих державах ще не зрозуміли, що у будь-якого націоналізму є своя ціна.

Судячи з усього, ані сербська еліта повністю не усвідомила фатальні наслідки націоналізму, ані еліта в Албанії та Косові не розгледіла того, що своїми успіхами в 1990-х роках зобов'язана не власній націоналістичній політиці, а помилкам агресивної націоналістичної політики Сербії.

Націоналізм вдасться утримати під контролем лише в тому випадку, якщо всі ці держави стануть частиною ЄС.

Тоді їхнім елітам доведеться дотримуватися європейських правил, а відстоювати свої войовничі й націоналістичні програми буде не так вже й легко.

Одного разу Вінстон Черчилль сказав, що Балкани створюють історії більше, ніж в змозі споживати самі. Тому відсутність членства в ЄС у Норвегії чи Швейцарії – зовсім не те саме, що відсутність такого членства у західно-балканських держав.

Чітка і реальна перспектива вступу до ЄС абсолютно необхідна як для стабільності і запобігання загрози відродження націоналізму, так і для подальшого зміцнення демократії. Іншими словами, якщо події на Західних Балканах розвиватимуться в позитивному руслі, ЄС потрібно буде посилити свою активність у цьому регіоні.

Як сильно ЄС за минулий час втратив тут свій вплив, можна було бачити під час недавнього візиту верховного представника Євросоюзу із закордонних справ і політики безпеки Федеріки Могеріні. У Чорногорії опозиція бойкотувала її виступ у парламенті, в Македонії її вимоги були відхилені президентом, а в Сербії під час виступу перед парламентом її навіть піддали словесним образам.

Але ж зовсім нещодавно будь-який посланець Брюсселя мав найвищий авторитет.


 

Автор: Філіп Мілашич,

докторант Humboldt University (Берлін)

Стаття вперше оприлюднена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними скороченнями

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua