"Європейська правда" – одне з дуже небагатьох загальноукраїнських видань (а може навіть і єдине), яке здавна і детально пише про Угорщину.

Ідея про те, що відносини наших держав можуть і мають бути дружніми, завжди була ключовою – ми наполегливо пояснювали, чому не варто спрощувати реальність до "пропутінського Орбана". Чого приховувати, ми часом навіть підтримували угорські дії у конфлікті Будапешта з Брюсселем – попри те, що наше видання існує за фінансової підтримки ЄС, правда є важливішою.

Саме собою, що про нинішній "освітній конфлікт" між Україною та Угорщиною ми так само писали чимало, пояснювали мотиви офіційного Будапешта, а також пропонували можливі рішення та компроміси, навіть викликаючи критику на свою адресу.

Та нинішній текст присвячений іншій, вкрай важливій складовій міждержавної суперечки.

Йдеться про проблему брехні та пропаганди.

Те, що у вирішенні українсько-угорської кризи досі немає прогресу, навряд чи когось дивує. Надто емоційним був конфлікт, щоби його рішення знайшлося так швидко. Угорська сторона напевно потребує більше часу для зміни своєї публічної позиції після рішення Венеціанської комісії, а Україна точно має використати цей час та продемонструвати, що вона справді має намір виконати рекомендації "Венеціанки".

Зрештою, Київ та Будапешт мають відновити довіру один до одного – це є обов’язковою умовою для повернення до дружніх відносин.

Але є одна "деталь", яка ламає цю логіку.

Для танго потрібні двоє: все ці плани передбачають, що обидві столиці прагнуть відновлення злагоди. Але на практиці цього не помітно. Навпаки, Угорщина, схоже, робить все можливе, щоби довести своє небажання вирішувати конфлікт.

Так, йдеться не про розбіжність позицій, а саме про небажання. Адже складно інакше трактувати ситуацію, коли Будапешт системно повторює в урядових повідомленнях неправду про Україну. Вкрай сумно це визнавати, але проблема стала настільки системною, що

стала схожою на антиукраїнську пропаганду на державному рівні.

І це не перебільшення, інших визначень просто не лишається.

Офіційний Будапешт наполегливо поширює хибні дані про зміст українського закону "Про освіту", викривляючи його зміст. І тут аж ніяк не йдеться про випадкову помилку чи про незнання фактів.

ЄП вже писала про неправду в офіційній заяві МЗС Угорщини щодо рішення "Венеціанки". В Будапешті заявили про нібито повну заборону викладання угорською на Закарпатті у середній та старшій школі.

"Згідно зі 7 статтею закону, освіта нацменшин буде дозволена їхньою мовою лише у перших чотирьох класах... тобто, починаючи з 5 класу і вище, за винятком предметів з рідної мови, усі предмети далі викладалися б українською", – йдеться в урядовому коментарі.

Насправді ж освітній закон не містить такої суворої заборони, навпаки, він дозволяє викладати угорською та іншими мовами ЄС частину шкільних предметів аж до 11 класу. Про це чудово знають в угорському уряді та в МЗС зокрема. Автор цих рядків особисто пересвідчився в цьому у спілкуванні з угорськими дипломатами, включаючи міністра Сійярто, з яким вдалося коротко перетнутися в Брюсселі.

Навіть у самому рішенні Венеціанської комісії, яке коментує угорське МЗС в даному повідомленні, багаторазово підкреслюється, що діюча редакція українського закону "Про освіту" дає школам право викладати частину предметів мовами меншин. По суті, саме на цьому ґрунтується висновок "Венеціанки". Але у Будапешті, коментуючи його, примудрилися жодного разу не згадати про цю особливість українського закону.

Інший яскравий приклад – рішення парламенту Угорщини щодо України, схвалене в другій половині вересня. Цю постанову депутати схвалили одноголосно – за неї голосували і націоналісти, і ліберали. Небачена єдність в історії угорського парламентаризму! Однак згодом з’ясувалося, що документ ґрунтується на відвертій неправді. В рішенні угорського парламенту стверджується, що закон про освіту вимагає "закрити" всі школи, виші та профтехнічні заклади з угорською мовою навчання.

Хоча це, звісно ж, не так, про закриття навчальних закладів в законі не йдеться.

Українське питання в Угорщині – яскрава ілюстрація терміну "пост-правда". Байдуже, якою є реальність – важливо, що про неї кажуть.

Фраза про повну заборону навчання угорською, згадана в заяві МЗС, не обмежується лише урядовим сайтом. Вона вже перетворилася на аксіому, "public knowledge", і копіюється з повідомлення у повідомлення на новинних сайтах, включно з тими ЗМІ, які є вкрай критичними до Орбана.

До слова, українські дипломати у неофіційних розмовах скаржаться на те, що їм закрита дорога у ЗМІ. Колонки не беруть до публікації; навіть якщо журналіст взяв інтерв’ю, воно не виходять друком.

Тиждень тому автор цих рядків відвідав Будапешт, де зустрічався з угорськими колегами та переконався – про сутність українського освітнього закону тут справді не чули. Колеги з довірою ставилися до урядових заяв і навіть не припускали, що ситуація не є чорно-білою. Але якщо ЗМІ, за великим рахунком, самі винуваті у системних помилках (адже вони зобов’язані перевіряти дані перед публікацією), то з урядом ситуація інша.

МЗС припускається "помилок" не через незнання. Там чудово розуміють сутність українського закону, його вади та його можливості, але свідомо обирають шлях на загострення. Чому?

Немає ані пояснень, ані виправдань свідомим викривленням на урядовому сайті!

Чому Угорщина йде цим шляхом? Навіщо Будапешту загострювати конфлікт з Україною, лишаючи для себе самих все менше й менше простору для маневру? Кому може бути вигідне вороже ставлення угорців до українців і навіщо штучно створювати і підігрівати цю ворожнечу? Невже Будапешт зацікавлений завести ситуацію у глухий кут та зрештою відрізати себе і від України, і від угорськомовних українців?

Всі ці запитання наразі залишаються без відповіді.

Залишається сподіватися, що в уряді Орбана зрештою схаменуться, зрозуміють, що шантаж тут не спрацює, і відмовляться від концепції "вороги навколо" щодо України.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора