Чемпіонат з обіцянок: що чекає на Італію одразу після виборів

Субота, 3 березня 2018, 11:24 — , Фонд ім. Фрідріха Еберта
Фото: liberation.fr

Вибори в Італії 4 березня пройдуть у ситуації, коли країна повільно долає наслідки найдовшої рецесії у своїй новітній історії.

 

Італійський ВВП все ще на 5,7% менший, ніж у  2007 році. А промислове виробництво в окремих секторах все ще на 25% нижче докризового рівня. Безробіття становить щонайменше 11%, а серед молоді воно сягнуло критичної позначки в 32%.

І це не все – на півдні становище ще більш гнітюче: в південній Італії, де проживає третина всіх італійців, рівень безробіття склав 17,3%, а серед молоді – 60%. Навіть у висококваліфікованих молодих італійців мало шансів на ринку праці, тому в останні роки спостерігався справжній "відтік мізків" молодих італійців з вищою освітою, які шукають роботу на північ від Альп.

За кілька днів до виборів абсолютно не зрозуміло, як зрештою виглядатиме більшість у Палаті депутатів і Сенаті.

Три блоки протистоять один одному, причому тільки один – правоцентристський – може всерйоз розраховувати на перемогу з невеликим відривом. Згідно з нещодавно оприлюдненими результатами опитувань суспільної думки, блок "Вперед, Італіє" і партія правих популістів "Ліга Півночі", що об'єдналися навколо Сільвіо Берлусконі, набирають 35%.

Правляча Демократична партія Італії (соціал-демократи) самостійно може отримати 22,6% голосів, а разом зі своїми маленькими сателітами – зокрема, партією "Європа+" на чолі з колишнім європейським комісаром Еммою Боніно – майже 28%.

Але найбільшою окремо взятою партією є "Рух п'яти зірок" (M5S). Ця протестна політсила, очолювана головним кандидатом Луїджі ді Майо, якому лише 31 рік, може розраховувати на 28,6% голосів.

З огляду на ці цифри, жоден із блоків не має реальних перспектив отримати більшість в обох палатах. Однак не виключено, що правоцентристи все ж таки зуміють досягти незначної переваги власними силами, якщо їм вдасться завоювати більшість мажоритарних мандатів на півдні країни. Але якщо перемогу здобуде "Рух п'яти зірок", тоді саме ця сила стане найбільшою окремо взятою партією в парламенті.

Втім, шанси отримати такий самий статус є і у Демократичної партії на чолі з Маттео Ренці. З урахуванням своєрідного виборчого законодавства, по суті, спрямованого проти M5S, голоси маленьких партій, що не подолали тривідсотковий бар'єр, об'єднані в одному списку і не згорають, а зараховуються найбільшій партії в цьому списку. Тому при остаточному підрахунку Демократична партія все ж має шанси обійти послідовників Беппе Грілло.

Таким чином, 4 березня країну очікує напружений вечір виборів. А ось про попередню виборчу кампанію такого сказати не можна: всі блоки використовують свої ключові теми і обробляють свій основний електорат.

Спірних тем, до яких в Італії насамперед належить імміграція, щосили намагаються уникати (за винятком правих, які сподіваються отримати вигоду від явно ворожих настроїв щодо іммігрантів у країні).

В той час як МВФ заявляє, що з огляду на державний борг, який сягнув 132%, будь-якому італійському уряду в наступні роки доведеться підвищувати податки і знижувати витрати державного бюджету, матадори італійської виборчої кампанії навперебій обіцяють все в точності до навпаки: знизити податки і підвищити державні витрати.

По суті, всі партії вдаються до своєрідного фіскального популізму, відрізняючись лише за своїми цільовими групами.

Це все вселяє мало довіри, що, схоже, добре розуміють й італійські виборці. Чемпіоном з обіцянок знову став Сільвіо Берлусконі, який вкотре пообіцяв запровадити не лише пропорційне оподаткування, але на додачу до нього ще й податкові пільги, а також всілякі блага від держави.

При цьому "кавалер" робить ставку насамперед на літніх виборців, яким обіцяє, зокрема, безкоштовне протезування зубів і візити до ветеринарів за рахунок держави.

Натомість виборча кампанія Демократичної партії, незважаючи на цілком значні здобутки уряду за останні роки, ніяк по-справжньому не набере сили. Партії поки так і не вдалося сформулювати свою виборчу програму у вигляді декількох загальновідомих ключових вимог.

До цього слід додати, що в Демократичній партії перебуває прем'єр-міністр Паоло Джентілоні, найпопулярніший нині політик в Італії, проте до неї ж належить і Маттео Ренці, один з найменш улюблених виборцями топ-кандидатів. Схоже, Ренці все ще розплачується своїм іміджем за провал референдуму щодо конституції і свій політичний стиль, який породжує конфлікти.

Якщо нинішній розподіл сил збережеться, то найвірогіднішим варіантом формування уряду все ж видається велика коаліція по-італійськи з Демократичної партії і руху "Вперед, Італіє". Щоправда, обидві партії і обидва їхні лідери заявляють, що не мають ані найменшого наміру створювати після виборів велику коаліцію.

Однак відмінностей у програмах Демократичної партії, яка взяла за часів Ренці курс на центризм, і руху "Вперед, Італіє", який знову полюбив Європу і євро, майже не помітно.

Водночас, за підсумками поточних опитувань, голосів для коаліції двох сил не вистачить. Та необхідні додаткові голоси в досить швидкоплинній системі італійських партій і парламентського життя знайти, ймовірно, буде не складно.

Адже 36 депутатів минулого скликання поміняли свої фракції, а деякі з них робили це неодноразово.

Тому "стабілізаторів" нестійкої більшості і після 4 березня не бракуватиме.

Стаття вперше розміщена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними скороченнями

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua