Новий президент з українським корінням: Вірменія завершує політичну трансформацію

Вівторок, 10 квітня 2018, 13:02 — Олександр Божко, колишній посол України у Вірменії
Фото: president.am

9 квітня на урочистому засіданні Національних зборів Вірменії, що відбулося у Спортивно-концертному комплексі імені Карена Демірчяна в Єревані, склав урочисту присягу вірменському народові четвертий президент Вірменії – 64-річний Армен Саркісян.

Подія, безумовно, знакова.

Адже Вірменія завершує трансформацію політичної системи, шукаючи оптимальну для місцевої еліти управлінську модель.

Ще 6 грудня 2015 року у Вірменії було проведено референдум, на якому 63,5% виборців висловилися за перехід до парламентської республіки. Такий перехід подавався як вибір більш ефективної форми правління, яка зможе протистояти олігархічному диктату і допоможе вирішити як економічні, так і соціальні проблеми. Звідси й така досить широка підтримка конституційних змін, здійснити які передбачалося по другій каденції президента Вірменії Сержа Сарґсяна, яка завершувалася у 2018 році.

А вже 2 березня цього року Національні збори Вірменії обрали четвертого президента країни, знаменуючи тим самим зміну форми правління в цій країні з президентської на парламентську. Тим самим було проігноровано вимогу опозиції обирати главу країни на загальнонаціональних виборах.

Кандидатура Армена Саркісяна виявилася єдиною, яка була винесена на голосування депутатами правлячої Республіканської партії та її союзниці Вірменської революційної федерації Дашнакцутюн. Отже, 90 голосів, відданих за нього, при 10 голосах проти - підтримка більш ніж переконлива.

І це при тому, що лише кілька місяців тому Саркісян був переважно знаний як посол Вірменії у Великій Британії, який після свого короткочасного прем’єрства в уряді Вірменії в 1996-97 роках ніколи не заявляв про свої політичні амбіцій та поєднував дипломатичну роботу з успішною бізнесовою діяльністю (у Вірменії таке можливе). Зокрема, створена ним Knightsbridge Group включає в себе понад 15 компаній, що працюють у різних галузях: енергетиці, нафто- і газовидобувній промисловості, телекомунікаціях...

До того ж обрали Саркісяна попри певні сумніви, які виникли в експертів щодо його приналежності до вірменського громадянства та цензу осілості з огляду на тривале перебування кандидата за кордоном.

Між тим, коментуючи перетворення країни з президентської республіки на парламентську, значна частина вірменських аналітиків вважає, що конституційна реформа була задумана керівною верхівкою задля подальшого збереження своєї влади, коли основні важелі управління державою передаються прем’єр-міністрові, яким найвірогідніше стане колишній уже президент Серж Сарґсян.

І якщо парламент дійсно обере його главою уряду, то вся повнота влади і надалі зосереджуватиметься в руках Сержа Сарґсяна, оскільки новому президентові переходять переважно представницькі функції, не залишаючи йому навіть право помилування засуджених чи відмови в ньому. Враховуючи все це, можна сказати, що

найголовніша інтрига конституційних змін у Вірменії лишається попереду і полягає саме у виборі майбутнього прем’єр-міністра.

З його кандидатурою парламентська більшість має визначитися до 16 квітня, а вже наступного дня за підсумками відкритого голосування відбудеться призначення нового глави уряду. Після цього протягом 15 днів завершується остаточне формування управлінської команди. 

Повертаючись до постаті новообраного президента Вірменії Армена Саркісяна та розмов довкола його повноважень, дозволю собі припустити, що такий досвідчений політичний гравець, яким є Серж Сарґсян, задумуючи цей конституційний пасьянс, виходив не лише з міркувань збереження за собою влади. Не виключено, що ним рухало також бажання дещо модернізувати владний механізм, яким він керував країною протягом двох каденцій, залучивши до нього свіжих людей, які не пов’язані з гучними скандалами та корупцією у своєму оточенні.

В цьому сенсі кандидатура Армена Саркісяна підходила якнайбільше. Адже сам він має досить позитивний імідж у вірменському суспільстві та політикумі, не помічений у владних зловживаннях, неодноразово наголошував, що як екс-прем’єр принципово не реалізовував на території Вірменії своїх бізнес-проектів, а займався винятково благодійністю.

А на думку відомого вірменського політолога Рубена Меграбяна, "маючи за плечима короткочасне прем’єрство ще наприкінці 1990-х, а також успішний бізнес у Росії та на Заході, будучи досвідченим організатором, що вміє знаходити спільну мову з опонентами, Армен Саркісян може допомогти системі (читай - владі) забезпечити ширший маневр у складному клубку відносин Вірменії з Росією і з Заходом".

Звісно, важко сподіватися, що, не маючи власної команди і належної підтримки, новий президент, попри свою прихильність до західних цінностей, про що він неодноразово заявляв, та деклароване ним прагнення зробити Вірменію успішною країною, наважиться на самостійні кроки.

У своїх програмних виступах перед депутатами Національних зборів Республіки Вірменія та на урочистому засіданні під час складання присяги Армен Саркісян окреслив основні засади своєї майбутньої діяльності, серед яких – рішуча підтримка Нагірного Карабаху в його протистоянні з Азербайджаном, боротьба з корупцією, безробіттям, соціальною нерівністю та бідністю, скорочення масової міграції працездатного населення. А ще – право людей на достойне життя.

При цьому він чомусь не згадав таке потворне явище сучасної Вірменії, як монополізм в економіці, за яким стоять наближені до влади олігархічні клани і який, власне, є головною причиною більшості існуючих у країні проблем.

Обрання президентом Армена Саркісяна примусило мене – колишнього посла незалежної України у Вірменії – пригадати його перший прихід до влади.

Тоді його відкликали з Брюсселя, де він був послом Вірменії в країнах Бенілюксу. Після сумнівної перемоги на виборах 1996 року тодішній президент Левон Тер-Петросян вирішив поставити його на чолі уряду, аби його європейський вишкіл і набутий закордонний досвід допомогли реформувати країну.

Однак несподівано для всіх Армен Саркісян, попри покладені на нього великі надії, за кілька місяців подав у відставку начебто через стан здоров’я і виїхав з країни. Як подейкували, справжньою причиною такого рішення молодого реформатора стала жорстка протидія його намірам і діям декого з оточення президента.

Не хотілося б, щоб ця історія повторилася тепер. Тим більше, що тоді під час зустрічі з Арменом Саркісяном мені, як українському послові, приємно було почути з його вуст висловлене ним щире зацікавлення розвитком вірменсько-українських зв’язків, а ще зізнання, що батьки його переїхали до Єревана з Харкова, а отже, Україна йому далеко не байдужа.

Тож, вітаючи нового президента Вірменії з обранням на високу посаду, хотілося б висловити сподівання, що в його особі ми матимемо друга, який може зробити значний внесок у поліпшення відносин між нашими країнами.

 

Автор: Олександр Божко,

перший посол України у Вірменії (1996-2001, 2005-2010),
надзвичайний і повноважний посол України

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.