Європейські довірчі послуги в Україні: три варіанти розвитку

Середа, 21 липня 2021, 14:16 — , , Український центр європейської політики

Цифровізація – один з найбільш динамічних секторів сучасної економіки, і Євросоюз тут має амбітний план стати глобальним зразком для наслідування.

Цей план також стосується й України. Тільки потрібно правильно ним скористатися, впроваджуючи передові європейські технології.

Зокрема ті, що стосуються довірчих послуг у частині електронного документообігу, які можна було б одразу запустити, ґрунтуючись на стандартах ЄС, а не блукаючи манівцями, "видумуючи свій велосипед". В українського бізнесу тоді з’явиться можливість або навіть потреба перевести всі первинні документи в електронний вигляд, який точно визнаватимуть як українські контролюючі органи, так і світові та європейські торгівельні партнери, що зменшить витрати на діловодство та підвищить загальну продуктивність. Але про все по черзі.

Електронний документообіг (інколи його ще називають пейперлес) – це один з результатів впровадження довірчих послуг, які, власне, й запускають цифровізацію. У нас їх ще донедавна асоціювали з такою вкрай корупційною сферою, як надання загальнодержавних адмінпослуг.

Зараз цифрові послуги в Україні рухають два основні вектори.

Внутрішній – це ініціативи, які йдуть від влади. Зокрема, у 2019 році в Україні було оголошено про початок розбудови "цифрової держави" та "держави в смартфоні". Створено Міністерство цифрової трансформації, яке розпочало оцифровування держпослуг.

Зовнішній – пов’язаний з Угодою про асоціацію між Україною та ЄС та перспективами для України укласти Угоду з ЄС про взаємне визнання електронних довірчих послуг, телекомунікацій та електронної комерції, що дозволить приєднатись до Єдиного цифрового ринку Євросоюзу (ЄЦР).

Загалом цифрові довірчі послуги в країні включають в себе як надання кваліфікованих сертифікатів для електронних підписів (найбільш поширена зараз послуга), печаток та автентифікації вебсайтів, так і їхньої перевірки/збереження (підписів, печаток) відповідними службами. А також надання кваліфікованих штампів часу та електронної реєстрованої доставки.

Країни Євросоюзу мають детальний спільний план цифрової трансформації та активно впроваджують його, базуючись на загальноєвропейських стандартах. Інновації, що не беруть до уваги ці стандарти або, що гірше, їм суперечать, лише ускладнюють співпрацю з ЄС. Тому маємо ще багато та відповідально працювати для наближення України до законодавства та стандартів Євросоюзу.

Щодо інноваційних цифрових українських продуктів…

Безумовним лідером за ступенем хвали та інколи критики є загальнодержавний мобільний додаток "Дія". Згадаємо відомий в ІТ вислів: "Усе нове не працює".

Але ж маємо вже два роки від початку розробки та впровадження "Дії". За цей час багато чого почало працювати, як планувалось, але це лише початок, адже Кабмін зобов’язався перевести весь державний сервіс в електронну систему до кінця 2021 року ("щоб жодна установа не змогла вимагати паперову довідку в українців").

З такими стислими дедлайнами Мінцифра, розробники та здебільшого сумлінні громадяни-тестувальники додатка наполегливо працюють, не підіймаючи голови, виправляючи баги та виконуючи завдання, але важливо не лише те, що сервіси стають цифровими та працюють, але і як це робиться (що під капотом, тобто на базі яких саме стандартів та технологій).

Існує думка, що, попри швидкі перемоги, накопичуються і проблеми, здебільшого щодо невідповідності європейським стандартам та вимогам.

Тому прогресивним було би, якби ДП "Дія" як надавач довірчих послуг загальнодержавного значення, яким ми маємо пишатися, пройшло оцінку в європейському органі з оцінки відповідності.

Не зайвим у контексті фактичного наближення до стандартів ЄС було б і створення в додатку "Дія" функціоналу, в якому можна було би отримувати та перевіряти "європейський цифровий підпис", щоб українці та майбутні е-резиденти України мали змогу вільно скористатись іншими видами довірчих послуг згідно з європейськими вимогами. Бо наразі такої можливості немає.

Наразі маємо приклад, коли система, яка застосовується в одній з країн ЄС для забезпечення інтероперабельності внутрішньодержавних систем та реєстрів, була модифікована, щоб відповідати й українським стандартам криптозахисту інформації – це система "Трембіта", що забезпечує уряд та муніципалітети можливостями електронного обміну даними.

Основну складність та витрати складало приведення вже працюючої в ЄС системи до вимог українських стандартів. А хто казав, що має бути ефективно, швидко та\або за розумні гроші? Але зради немає, вже все працює. 

У контексті мінливості української цифровізації варто також згадати таку технологію, як Mobile ID. У 2017 році, ще за тодішнього прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, мобільні оператори почали її запуск. З мільйонними інвестиціями в неї "зайшли" KyivStar, Vodafone та LifeCell. Однак зараз її майбутнє є досить непевне, оператори потихенько згортають її використання. Чому так сталося? Чи не наслідує "Дія" долю Mobile ID в разі зміни керівництва країни?

Тут треба згадати про те, що надання довірчих послуг – це в Україні фактично монополія, та ще й державна монополія.

Так, 72% цифрових підписів видано надавачем ПриватБанк, а в купі з надавачем Податковою служби України та іншими державними АЦСК показник перевалює за 90%. Частка недержавних бізнес-надавачів довірчих послуг скоротилася з 18% до 9% (2019 рік проти 2020-го).

Не дивно, бо як конкурувати з безкоштовним сервісом, який надає поки що державний ПриватБанк? Але небезпечна монополізація чомусь не турбує АМКУ. Чи українці забули, як, хто і скільки платить за "безкоштовні" сервіси, особливо від монополістів ринку?

Загалом не можна стверджувати, що в Україні не існує довірчих послуг, вони є та розвиваються, а рівень їх проникнення у повсякденне життя стрімко зростає.

Але основні проблеми ще попереду.

Поки що прикрим, але й очевидним є те, що Україна не будує свою критичну цифрову інфраструктуру на європейських принципах та стандартах, що ускладнює нашу подальшу інтеграцію до Єдиного цифрового ринку ЄС, але чи це єдиний прорахунок – покаже час. До того ж ще й відсутня оновлена стратегія чи програма розвитку у цій сфері.

Справжнє, а не декларативне впровадження європейських стандартів мало б значний позитивний економічний, соціальний та євроінтеграційний ефекти, оскільки запускає повноцінну євроінтегровану систему, яка може дати кумулятивний результат одразу в багатьох галузях української економіки, прискорюючи євроатлантичну інтеграцію не на словах, а на ділі.

Загалом існує три варіанти наближення України до Єдиного цифрового ринку.

Базовий – це коли Україна вибірково приймає стандарти та практики ЄС із затримкою у 3-5 років. Інфраструктура довірчих послуг продовжує базуватись на місцевих стандартах, а від передових міжнародних технологій вимагатимуть їх відповідності українським не узгодженим з законодавством ЄС стандартам та вимогам. В такому випадку Угода про взаємне визнання довірчих послуг між ЄС та Україною може бути укладена орієнтовно за 4-6 років.

Прогресивний – за ним Україна та ЄС прискорюють інтеграцію. Український уряд, громадянське суспільство та бізнес розвиваються та беруть активну участь у цифровій трансформації вітчизняних установ. Україна розвиває міжнародні компетенції у сфері оцінки відповідності довірчих послуг. В такому випадку взаємне визнання можливе уже за 1-3 роки.

Ну і негативний. Тут все за давно відомим для нас сценарієм. Уряд систематично ігнорує чи демонструє нездатність впроваджувати та підтримувати міжнародні та європейські стандарти.

Це компенсуєтеся риторикою унікального шляху розвитку, але на практиці відбуваються систематичні та грубі порушення щодо захисту даних не лише як результат ворожих кібератак, а і як систематичне заплановане порушення приватності з метою збору даних щодо громадян з боку саме держави.

Такі підходи зменшують довіру до інноваційних електронних сервісів з боку громадян та бізнесу та порушують загальноєвропейські норми щодо приватності та особистих даних (зокрема, деректу GDPR – європейська система захисту персональних даних).

У цьому випадку взаємне визнання довірчих послуг між ЄС та Україною буде під великим питанням.

І на закінчення. Ще у кінці лютого Мінцифра розмістила повідомлення про те, що підготувала законопроєкт "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення укладення угоди між Україною та Європейським Союзом про взаємне визнання кваліфікованих електронних довірчих послуг та імплементації законодавства Європейського Союзу у сфері електронної ідентифікації".

Його метою декларувалося наблизити українське законодавство до європейських вимог у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг.

Але документ вносить зміни у більш ніж 80 інших законів, пропонує значне розширення повноважень Служби держспецзв’язку, включно з наданням функцій ринкового нагляду в сфері довірчих послуг та, незважаючи на євроінтеграційну назву, не враховує, а інколи починає суперечити нормам та положенням європейського законодавства, не вирішуючи нагальних потреб щодо оцінки відповідності надавачів довірчих послуг, інклюзивності загальнодержавних цифрових систем за застосунків тощо.

Як це не дивно, але вибір варіантів наближення України до ЄЦР – знову за нами.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua