"Даю гарантію, від нас не буде нападу РФ на Україну": інтерв'ю лідера невизнаного Придністров'я

Понеділок, 21 січня 2019, 11:56 — , Європейська правда, Тирасполь-Київ
Фото прес-служби Вадима Красносельского

Невизнана "Придністровська молдавська республіка" простяглася на сотні кілометрів уздовж українсько-молдовського кордону, але залишається для нас такою собі terra incognita.

В Україні не без підстав вважають Придністров'я "філією Росії" на своєму західному кордоні. Тут офіційно розквартировані російські військовослужбовці (залишки колишньої 14-ї армії), тут знаходяться великі склади зброї та боєприпасів, що належать РФ (хоча значна їх частина настільки стара, що не може бути використана).

Цікава деталь: Придністров'я не просто є невизнаною державою. У судових рішеннях ЄСПЛ (які діють на всьому просторі Ради Європи) зафіксовано, що фактичний контроль на території Придністров'я здійснює Росія. Але попри це, Молдова – тобто держава, яка втратила території, – підтримує контакти з адміністрацією республіки. З де-факто лідером Придністров'я Вадимом Красносельським зустрічаються прем'єр і президент Молдови, органи влади Кишинева і Тирасполя офіційно співпрацюють (!!!), а МЗС Молдови не має жодних заперечень проти контактів зарубіжних дипломатів і журналістів з де-факто владою придністровського регіону.

Річ у тім, що Молдова вибрала саме такий шлях реінтеграції – через максимальну співпрацю.

"Європейська правда" стала першим українським ЗМІ, що взяв детальне інтерв'ю один на один у Вадима Красносельського. Вважаємо за потрібне підкреслити: ми не визнаємо представників Тирасполя і тому не називаємо Красносельського "президентом" – але вважаємо, що українці все одно повинні знати, що відбувається в сусідньому регіоні.

Так, інтерв'ю показало, що молдовський шлях реінтеграції виявився безуспішним. Якщо раніше Тирасполь хоча б на словах допускав возз'єднання з Молдовою, то в розмові Красносельський виключає таку можливість. У Тирасполі взяли курс на незалежність і "приєднання до РФ" і навіть узаконили російський прапор, який тепер висить на всіх придністровських держустановах.

На вибір "російського курсу" не вплинуло навіть те, що майже весь експорт з Придністров'я йде до ЄС, Молдови та України.

Далі – пряма мова Вадима Красносельського, якої цілком достатньо, щоби кожен міг зробити висновки.

"У нас можна подивитися всю пропаганду, всю інформацію і зробити свої висновки"

– У вас за спиною – російський прапор. Це взагалі нормально?

– Це не російський прапор. За нашим законодавством, це – прапор Придністровської молдавської республіки.

– Тобто ви легітимізували російську держсимволіку?

– Ні. Наприклад, у Сербії теж дуже схожий прапор, правильно?

– Він інший, кольори розміщені в зворотному порядку.

– І на ньому герб – але ж він схожий. А тепер подивіться на російський триколор... точніше, просто на триколор. Яка у вас із ним асоціація?

– Дуже чітка. Росія для нас – держава-агресор, цим прапором ви декларуєте, що пов'язані з агресором.

– У мене інша позиція. Придністров'я – це не уламок Радянського Союзу, а частина колись єдиної Російської імперії. А триколор – це також прапор держави під назвою Російська імперія, в якій були разом і Україна, і Росія, і ми.

Два роки тому Верховна рада Придністров'я ухвалила закон, що цей триколор – це другий прапор придністровської держави. А якщо він при цьому схожий на чийсь іще прапор – ну що поробиш, значить, так і є.

 
Передвиборча реклама Красносельського. Фото europalibera.org

– Ви усвідомлюєте, що для України це все одно – символіка агресора?

– Що стосується агресора, це – ваша внутрішня справа, ви нас туди, вибачте, не підтягуйте. Ви разом із Росією проблеми заварили і без нас їх будете вирішувати. Не треба нас втягувати в орбіту своїх відносин.

– А я вважаю, що...

– Це ваша справа. Я знаю ваше негативне ставлення до сучасної Росії, і це внутрішня справа України.

Не збираюся вас вмовляти або агітувати, але та територія, яка називається сучасною Україною, за Російської імперії мала хороші показники і рівень життя. Це потім більшовики все перекрутили. Я антибільшовик, тому мене агітувати за радянську владу не варто.

Я прихильник монархізму, обмеженого конституційного монархізму, і беру за основу досвід Російської імперії.

– При цьому в Придністров'ї розміщені російські військові. З сучасної Росії – саме тієї, що напала на Україну.

– Я все розумію. Я ж дивлюся іноді українські телеканали – у нас транслюються і "1 + 1", і "Інтер", і "Україна", й інші. І ми їх не вилучаємо з пакета, як і російські ЗМІ.

Ми дуже демократичні. Кожен мешканець Придністров'я може подивитися всю пропаганду, всю інформацію і зробити свої висновки. Хіба це неправильно?

Так от, що стосується держави-агресора, я скажу так: нападає – оголошуйте війну. Якби на нас хтось напав, ми би, напевно, оголосили війну цій державі, як у 1992 році.

І заспокойтеся ви щодо прапора. Не у прапорі проблема. Не треба зациклюватися на тому, що абсолютно не впливає на ситуацію. Коли сюди приїжджає український посол у Молдові Гнатишин або представник президента Крижанівський (спецпредставник України з придністровського врегулювання. – ЄП), вони не ставлять запитань про прапор, тому що воно другорядне. І вони не ставлять запитань, тому що знають, з чим пов'язана ця символіка.

(Примітка: "Європейська правда" має переконливі свідчення, що це не так: Україна порушувала питання щодо триколора РФ на офіційних будівлях Придністров'я)

Ось, у нас ще є символіка (Красносельський показує на різьблений герб над його робочим столом). Бачите: на гербі серп, молот і зірка. Дісталося нам, звісно ж. А як інакше? Що ж тепер, Придністров'я треба закривати від цієї символіки чи символіку міняти?

"Тут ходять українські офіцери, і ніхто їх не смикає за рукав"

– У російській присутності у Придністров'ї нас більше турбує, чи не перетвориться це для нас на "західний фронт" війни з РФ.

– На жаль, довкола Придністров'я вимальовують багато таких страшилок. Пам'ятаю, як один депутат казав, мовляв, у Придністров'ї приземлилося 98 МіГів і СУшок російських. Ну, у нас є аеродром, який не діє. Але як вони могли приземлитися, облетівши Молдову і Україну? З космосу впали? Чи ще один каже, що тут танкові дивізії стоять, готові до атаки. Господи, звідки б вони взялися? Та немає в нас таких військових сил!

Звісно, у нас стоять миротворчі сили й оперативна група російських військ. Нагадаю, що 1992 року вони тут зупинили кривавий конфлікт, згенерований колишніми комуністами, тому в нас до російських військових дуже тепле ставлення. Ви їх вважаєте окупантами, але у нас ставлення не змінилося.

І до речі, у складі миротворчого контингенту перебувають спостерігачі від України, 10 офіцерів, які ходять містом в українській військовій формі, і ніхто їх за це тут не смикає за рукав.

А тепер – про гарантії того, що нападу не буде.

Перша гарантія – це військова логіка. Для будь-яких загарбницьких дій потрібні озброєння, сили і засоби, яких тут просто немає! У мене військова освіта, я чудово це розумію. Хочете – запитайте у своїх спостерігачів.

І друге – це мої особисті гарантії, що з Придністров'я не буде ніяких агресивних дій щодо України. У тому числі – з боку російських військ у Придністров'ї.

– Минулого тижня з'явилися новини про представництво Придністров'я у Москві. Що з ним відбувається і навіщо воно вам потрібне?

– Я навіть більше скажу: якщо буде бажання, ми відкриємо представництво Придністров'я і в Києві.

– Не думаю, що Україна дасть на це згоду.

– Ось бачите, а з боку Москви така згода є.

Річ у тім, що у нас багато хто їде до Росії та України – на заробітки, до родичів або ще кудись. Крім того, у Придністров'я має великі культурні, гуманітарні, економічні зв'язки і з Україною, і з РФ. Хтось же має захищати наших громадян, юридичних осіб, підприємців у Москві або в Києві?

Ми не можемо там відкрити посольство або консульство, адже ми – невизнана держава. Але хто нам заборонить зареєструвати громадську організацію, НУО? Саме так ми створили в РФ своє представництво. Буде бажання Києва – відкриємо таке представництво і у вас. І ви дарма говорите, що це неможливо.

– Свого часу була інформація, що представництво очолить Александр Караман (відомий як один із ватажків так званого "ДНР". – ЄП). На щастя, зрештою обрали іншу кандидатуру.

– Та не розглядалася зараз кандидатура Карамана, це провокатори підлили олії у вогонь.

Караман дійсно був призначений, але це було ще на початку 2017 року.

Тоді ще не було представництва як такого, не було створено громадської організації. Але потім його було з цієї посади усунено, і ми на цьому поставили крапку.

– Україна просила про його заміну? Чи ви самі вирішили?

– Це наше рішення. Воно, напевно, збіглося з думкою когось іншого, але все ж це наша внутрішня справа.

Ми Карамана призначили, ми його і зняли.

А тепер, коли вже постало питання про необхідність відкриття представництва, був призначений Манаков – юрист, віце-президент гільдії адвокатів Росії. Причому документ про його затвердження датований листопадом минулого року – ми просто тільки зараз оприлюднили цю інформацію.

"На складах у Придністров'ї є бомби з гексогеном"

– Що зі складами озброєння в селі Колбасна, що біля українського кордону? Це складне і важливе для України питання.

– І для нас теж – ще більше, ніж для України.

Знову ж таки, у вас гуляють страшилки, нібито Придністров'я проти виведення російського озброєння з Колбасної. Це трошки не так. Я постійно веду переговори про це з серйозними дипломатами, але повинен говорити аргументовано, а не за принципом "я не хочу!". Це не розмова, це дурня.

Є три принципових питання. Перше: чия власність у Колбасній? Російської Федерації. Друге питання: хто її охороняє і обороняє? Теж РФ. І третє – питання екології. Це вже наше питання.

Один із найбільших у Східній Європі військових складів розташований у селі Колбасна в Придністров'ї, за кілька кілометрів від українського кордону. Серед іншого, там зберігається зброя і боєприпаси, вивезені зі Східної Німеччини і Чехословаччини з виведенням радянських військ. Росія, яка контролює склади, не дозволяє провести там незалежний аудит. Частина боєприпасів зберігається там з 1940-х років, що робить неможливим їх використання або вивезення в РФ. Неодноразово повідомлялося про випадки незаконної торгівлі зброєю нібито з Колбасної.

Теоретично є три варіанти, що робити з цим озброєнням: або подальше зберігання, або утилізація на місці, або вивезення через Україну до РФ. І це спершу треба вирішити з власником, тобто з Росією. (У форматі 5+2) є Україна, ОБСЄ, ЄС і США. Так от, будь ласка, дайте нам спокій і домовляйтеся. І коли ви з РФ домовитеся про зберігання, утилізацію або вивезення – тоді приходьте до мене, я покличу екологів, і ми будемо вирішувати, на яких умовах можна або зберігати далі, або утилізувати чи вивозити.

Фахівці кажуть, що знищувати ці боєприпаси у відкритому ґрунті не можна. Там є бомби з гексогеном, з радіусом ураження і зараження 50 км, що захопить Україну і Молдову, не кажучи вже про Придністров'я.

Утилізувати можна, якщо побудувати там спеціальний завод. Хочете так? Заради Бога! Але це питання не до мене – а до власника.

– Тобто ви не хочете з Росією говорити, а хочете, щоб цим займалися інші?

– Так, це так і є. Є така фраза: "питання не по зарплаті". Це проблема не нашого рівня. Якщо в її вирішенні зацікавлені Україна, ОБСЄ і ЄС – будь ласка, говоріть з Росією, а я прийму ту формулу, яка буде вироблена. Вирішите вивозити? Та будь ласка. Вивозимо, тільки дотримуючись усіх екологічних норм. Вирішите зберігати далі – будь ласка, зберігайте.

– Я розумію, що з Росією треба вести переговори, але за логікою це має робити Придністров'я, а країни-посередники можуть тільки допомагати. Не можу уявити, щоб в Україні були чужі склади, а ми б сказали: нехай хтось інший про них домовляється.

– Ні. Якщо у вас в Україні буде американська база, то вони будуть вести переговори, а Україна братиме в цьому участь тільки з точки зору забезпечення їх домовленості. Тому не треба вішати на Придністров'я такі завдання, про які кажуть: "не по Савці свитка".

"За нас вирішать, не хвилюйтеся"

– Час від часу в Придністров'ї висловлюють ідею приєднання до РФ. Ви дійсно розглядаєте таку можливість?

– Завжди треба керуватися думкою народу, а народ висловився в 2006 році на референдумі. Придністровці проголосували за незалежність Придністровської молдавської республіки з подальшим її приєднанням до РФ. Але ні про яке приєднання не може бути й мови, поки немає визнання нашої незалежності світовою спільнотою.

Це – перший крок. Ми повинні стати членами ООН та інших міжнародних інститутів – а потім будемо робити так, як скаже народ.

– Тому ви і приводите своє законодавство у відповідність до російського?

– Ми дійсно проводимо гармонізацію законодавства між Придністров'ям і РФ. Звісно, є нюанси: у нас різні конституції, Росія велика і федеративна, а ми унітарні й маленькі, і таке інше, тому неможливо абсолютно все загнати під гармонізацію.

Але візьмемо, наприклад, цивільне або адміністративне законодавство. Щоби розробити закон, повністю довести до пуття його концепцію, в Росії працюють цілі інститути.

Навіщо нам витрачати час і кошти на розробку того, що вже є?

Чи не простіше взяти закон РФ, доопрацювати під Придністров'я і прийняти в установленому порядку?

– На рівні логіки це сприймається як підготовка до вашого подальшого приєднання до Росії.

– Може й так, хто знає.

– А чому Росія не визнає вашу незалежність?

– Ми зверталися в РФ щодо визнання неодноразово. Напевно, не дозріли умови міжнародного характеру для цього.

А втім, я завжди говорю, що визнання – питання суто тактичне: зібралися і визнали. Перш за все, нам самим треба бути готовими до визнання, ось у чому суть. Потрібні самостійні інститути влади, грошово-кредитна політика, податкова політика, правоохоронні структури, всі інститути державності.

А визнання – то таке. Завтра візьмуть і визнають. Може, не тільки РФ, а й Україна визнає нашу незалежність – хто знає?

– Певен, що Україна не визнає.

– Ви даремно так, не треба бути таким упевненим.

Якби вам хтось у 1986-87 році сказав, що розпадеться Радянський Союз, ви б на нього подивилися, як на божевільного – але це сталося. Або, припустимо, хто 10 років тому думав, що Росія з Україною фактично перебуватимуть у стані війни? Холодної чи гарячої, не важливо.

Ви кажете: "Я даю гарантії", а гарантій не треба давати.

Не нам вирішувати з вами. За нас вирішать, не хвилюйтеся.

"Федерація? Це вже не актуально"

– Ви говорите про незалежність. Але переговори про придністровське врегулювання у форматі "5+2" передбачають, що все завершиться реінтеграцією, тобто возз'єднанням Молдови з Придністров'ям.

– На мій погляд, сьогодні це вже неможливо.

Взагалі, чим відрізняється Придністров'я від Донецька і Луганська? Є дві різниці.

Перш за все, Радянський Союз розпався за згодою комуністичної еліти і західних партнерів. Внаслідок цього добровільного розколу було утворено і Придністров'я. А Донецьк і Луганськ виникли в результаті абсолютно інших рухів. У вас негативна енергетика – зіткнення, війна, агресія. А у нас все в плюсі, з точки зору геополітичних процесів.

Але є і другий момент, він основний. Сучасна Україна юридично не відмовлялася від Донецька, від Луганська і від Криму.

– І Молдова теж не відмовлялася від Придністров'я.

– Та що ви кажете!

– Так, стверджую це. Можливо, на рівні заяв окремих політиків – але на рівні держави відмови не було.

– Послухайте мене: вона відмовилася, шановний Сергію. І посол України, і посол Росії, і посол США, і всі посли європейських держав чудово знають про цей юридичний факт. 23 червня 1990 року парламент Молдови ухвалив дві декларації. У першій – заявив про вихід з Радянського Союзу і верховенство законів Молдови. У другій – на базі визнання нікчемним пакту Молотова-Ріббентропа, Молдова заявила про вихід зі складу Молдавської РСР і про незаконність створення Молдавської РСР. А МРСР, нагадаю, була утворена шляхом злиття в 1940 році Бессарабії і МАССР (яка включала Придністров'я. – ЄП).

Визнавши нікчемним це злиття, Молдова юридично відмовилася від нас.

– Я знав про цей аргумент, оскільки він від вас звучав і раніше, але не можу з ним погодитися. Не було там відмови Молдови від Придністров'я. Більше того, є Гельсінкський заключний акт...

– Та який Гельсінкський акт після розпаду Радянського Союзу! Про що ви кажете! Краще я запитаю у вас: а як ви оцінюєте рішення парламенту щодо виходу Молдови зі складу МРСР?

– Все ж прошу повернутися до запитання про можливість возз'єднання Молдови. Ви кажете, що це і не розглядається як варіант?

– Ні.

– Але формат "5+2" передбачає, що реінтеграція Молдови – безальтернативна. Навіщо тоді зберігати "5+2"?

– Ви ж не дослухали, ви перебиваєте. Послухайте далі.

Отже, 23 червня – це була початкова точка. Потім (після конфлікту в Придністров'ї. – ЄП) був утворений формат "3+2", який перетворився на "5+2". А потім було ухвалено рішення про створення федерації Молдови і Придністров'я. За цим рішенням Молдова повинна була поміняти свою Конституцію і законодавство для створення федеративного устрою. Вона цього не зробила! Придністров'я ратифікувало меморандум Козака, але президент Молдови відкликав свій підпис під ним.

Тож Придністров'я якраз все робило для того, щоби мирним шляхом прийти до спільного проживання, а Молдова нас постійно відштовхувала.

Меморандум про принципи перетворення Молдови на федерацію був розроблений в 2003 році за ініціативою Дмитрія Козака, спецпредставника президента РФ. Документ був підписаний тодішніми лідерами Придністров'я та Молдови, але викликав протести політичної еліти Кишинева, оскільки надавав непропорційно високу вагу проросійським регіонам (Придністров'ю і Гагаузії), гарантуючи для них вето при ухваленні будь-яких законів. В останній момент Молдова відмовилася від цього плану.

Як наслідок, Придністров'я залишається в статусі незалежної держави, і це триває вже 28 років. Ми є потерпілими в результаті того, що хтось не може домовитися.

Але крім політичних питань, є проблеми звичайних людей, питання економіки, культури і таке інше. Їх теж треба вирішувати. Саме для цього потрібен формат "5+2", який вирішує питання і культурні, і гуманітарні, і економічні, і логістичні – а вже потім, коли сторони до цього будуть готові, може перейти до політичних.

Якщо хтось хоче вже зараз перейти до діалогу про статус Придністров'я – будь ласка, відкривайте скриню Пандори.

Але питанням №1 у цьому кошику буде юридична оцінка рішення парламенту Молдови від 23 червня 1990 року. Нехай скажуть, що це було. Може, нам це навіть вигідно буде, може, нас після цього визнають.

"5+2" – формат переговорів про придністровське врегулювання, створений 2005 року. Молдова і Придністров'я ведуть діалог за посередництва ОБСЄ, Росії, України і за участю США і Євросоюзу як спостерігачів. Усі питання розділені на три "кошика": соціально-економічні проблеми і права людини, юридична співпраця Молдови та Придністров'я, політичне врегулювання конфлікту, включаючи статус Придністров'я у складі Молдови. Переговори з "третього кошика" досі не відкриті.

– Є якісь умови, за яких все-таки можна буде говорити про реінтеграцію Молдови? Чи Тирасполь в принципі не готовий до діалогу на цю тему?

– Я, як президент, не маю права відходити від концепції, яка прописана в нашій конституції і підтримана на референдумі. Тому я говорю тільки про незалежність Придністров'я і його міжнародне визнання. Якщо буде потрібно знову почути думку народу – проведемо референдум, і як народ вирішить, так і зробимо.

– А якщо повернутися до ідеї федеративного статусу Придністров'я у складі Молдови?

– Скажу вам відверто, це вже не актуально.

Розумієте, щоби кудись йти в гості, треба, щоб там, куди ми йдемо, були такі умови, аби ми відчували: там краще. А на сьогодні в Молдові гірше, ніж у нас, розумієте!

Навіщо нам туди йти, якщо там гірше?

– Ви маєте на увазі економіку?

– І політику, і економіку, і податкову частину.

Коли друзі вас кличуть у гості, вам же не кажуть: "Шановний Сергію, ви прийдіть у гості, але зі своїм вогнегасником. У нас вдома може бути пожежа, то ви і повинні її загасити". А саме це відбувається там зараз. Нас кличуть у гості туди, де пожежа!

Я з великою повагою ставлюся до молдавського народу. Але перш ніж нас до себе кликати, створіть умови – і нехай народ вирішує, коли він ці умови побачить.

"Рахунок нам має виставляти, напевно, не Молдова, а сам Євросоюз"

– Молдова рухається до ЄС. Чи можливо, що той самий вектор обере і Придністров'я?

– Якщо Молдова кудись йде, то це її внутрішня справа. І якщо там переможуть прозахідні сили, націлені на інтеграцію з ЄС, ми будемо з ними вести діалог. Переможуть просхідні – будемо з ними вести діалог. Нехай їхній народ визначає, куди їм рухатися.

А наш народ визначився. Наш шлях в будь-якому разі – це незалежність Придністров'я. З подальшим входженням до складу РФ.

Але буде великою помилкою вважати, що Придністров'я – проти Євросоюзу.

Ми не проти ЄС, просто кожному своє.

ЄС створив систему, яка виключає військові конфлікти на його теренах, і це дуже добре. Лише заради цього я виступатиму за єдність Євросоюзу, якщо мене запитають. Але у наших народів теж є свої традиції, які теж варто поважати.

– Менше з тим, бізнес і мешканці Придністров'я зараз користуються преференціями, які отримала Молдова в рамках інтеграції з ЄС – йдеться про безвіз і вільну торгівлю.

– Що стосується безвізу, то це не зовсім так. Паспорт Придністров'я сам по собі не дає права на поїздки до ЄС. А ось ті громадяни Придністров'я, які мають також паспорт Молдови або України, користуються безвізом. А у кого просто російський паспорт – ті мають отримувати візу.

Що стосується економіки, то за угодою про асоціацію (між Молдовою і ЄС. – ЄП) у нас дійсно є безмитна торгівля з Євросоюзом.

Так, частка ЄС в нашому експорті – це 36%, Молдови – 30%, України – близько 20%, Росії – 10%. Так, ЄС дійсно зняв мита на наші товари. Наші виробники вільно торгують з ЄС, хоча змушені для цього реєструвати підприємства за тимчасовою схемою в Молдові, проходити митні процедури. І це нормально. І з Україною теж торгівля відбувається за такою ж формулою.

– Тобто ви не плануєте йти в ЄС, але користуєтеся преференціями для 36% свого експорту. Чи не думаєте, що в якийсь момент Молдова, умовно, виставить за це рахунок?

– Такий рахунок має виставляти, напевно, не Молдова, а сам ЄС. Звісно, це цілком можливо, і всі це чудово розуміють. Але ми ж не повинні забороняти таку торгівлю? В жодному разі! Навпаки, ми маємо розвивати експорт і в ЄС, і в Росію, і в Україну.

І йдеться не тільки про торгівлю. У червні я запросив сюди всіх керівників дипломатичних місій в Молдові. Приїхали 18 послів з усього ЄС, США, Росії, України, Білорусі, Туреччини. Навіть румунський посол вперше приїхав до Придністров'я. І ми закликали їх інвестувати в придністровську економіку. У нас дуже демократичне інвестиційне законодавство! Ми максимально боремося з корупцією, мінімізуємо її на рівні чиновників. Як наслідок, до нас вже зайшли румунські інвестори. Обсяг інвестицій у 2018 році порівняно з 2017-м зріс на 165%, і це в першу чергу європейські інвестиції. І що в цьому поганого?

"Безкоштовно навіть сир до мишоловки ніхто не кладе"

– А як вам Росія допомагає? Які існують програми – фінансової допомоги і не тільки?

– От чомусь, коли мова заходить про РФ, всі одразу кажуть про фінансову допомогу. Та ми не жебраки! Ходити з простягнутою рукою некрасиво.

У відносинах з Росією ми виділяємо кілька напрямків. Перший – військово-політичний, формат "5+2" і миротворча операція. Тут все зрозуміло. Другий – культурно-гуманітарний. Тут теж усе зрозуміло: спільний народ, багато громадян Росії у Придністров'ї. І третій – економічний напрямок, але ні в якому разі не у вигляді подачок, а шляхом поліпшення економічного клімату.

Для цього працювати треба з РФ, щоб вони десь мита скасували, десь ПДВ пролонгували, покращували умови для бізнесу, і, звісно ж, інвестували в придністровську економіку.

А просити у них постійно гроші – це як мінімум нахабство. Росії зараз теж важко, як мені здається.

Як саме допомагає Росія? Вона дає доплати нашим пенсіонерам, по 100 з чимось рублів (придністровських, дорівнює приблизно 175 грн. – ЄП) кожному, незалежно від громадянства. І є ще газова складова, це теж не секрет. За домовленістю, ми беремо газ у РФ на наші внутрішні потреби, а грошові кошти, які платять за газ фізичні або юридичні особи, надходять до бюджету республіки. Це нормально, все відкрито, прозоро.

Постачання газу – ключова фінансова допомога РФ невизнаній республіці. Придністров'я відбирає газ з транзитної труби без оплати за нього, але при цьому збирає плату у споживачів, а також спалює газ для централізованого опалення і електрогенерації. Не маючи стимулу для енергозбереження, республіка стрімко нарощує борг за відібраний газ, який уже наблизився до $7 млрд, що вшестеро більше за ВВП Придністров'я. Борг накопичується на балансі АТ "Молдовагаз", найбільші акціонери – "Газпром" (50%), уряд Молдови (>35%), адміністрація Придністров'я (>13%).

На відміну від України, яка відразу категорично заявила про невизнання боргу за газ, поставлений "Газпромом" донецьким і луганським сепаратистам, Молдова таких юридичних кроків не робить. Механізми ліквідації боргу не розроблені.

– Ризикну припустити, що успіхи Придністров'я ґрунтуються саме на комуністичному методі постачання газу. Ви ж за нього не платите, а борги накопичує Молдова.

– Хвилинку, чому ж у 2015-2016 роках був спад економіки, а в 2017-2018 у нас зростання? Тому що значення мають внутрішня дисципліна, відсутність корупції і крадіжок.

Звісно, допомога також велика, ніхто ж не заперечує. Але я вважаю, що ми енергетично дуже самодостатні. Газова труба йде через нас ("Газпром" експортує газ на Балкани транзитом через Молдову. – ЄП). Ми забезпечуємо транзит газу, і нам Росія платить певну суму грошових коштів у газі, близько $25 млн. Це бізнес.

У нас є Дністровська ГРЕС і Дубосарська ГЕС. Ми самі виробляємо та експортуємо електроенергетію.

– От тільки для виробництва електроенергії ви використовуєте газ, який ви отримуєте безкоштовно.

– Не безкоштовно. Ну хто сказав, що безкоштовно? Безкоштовно навіть сир до мишоловки ніхто не кладе.

– Тому що ви за нього не платите, а борги накопичує Молдова.

– Борги накопичуються на комерційному підприємстві "Молдовагаз". Оскільки це комерція, то нехай власники і розбираються (прим: одним із власників є адміністрація Придністров'я. – ЄП). А коли Придністров'я буде визнано, ми візьмемо цей борг на свої плечі, як визнана держава. Просто зараз – поки ми не суб'єкт міжнародного права – іншої формули не існує.

Тому потрібно визнавати Придністров'я, і ​​ми однозначно узаконимо свої відносини з усіма економічними суб'єктами в цій частині.

"Питайте тих, хто віддавав Крим"

– В Україні час від часу з’являються повідомлення, що якийсь зловмисник, порушивши закон, зник у Придністров'ї. Найгучніший випадок – підрив угорського культурного центру в Ужгороді. (Глава ОДА Геннадій Москаль тоді заявив, що замовник вибуху – мешканець Придністров'я і нібито навіть співробітник спецслужб.)

– Так, пам'ятаю. Це все були пусті балачки і жодних доказів не було надано. І мені хочеться запитати: якщо це правда, то що тоді роблять посол України в Молдові або представник України в Придністров'ї? Чому за рік не було запиту на нашу адресу з їхнього боку? Чому Україна не назвала цього громадянина, чому не було бажання, щоб ми видали його?

Це був фейк! Комусь захотілося сказати: ось це все терористи з Придністров'я. Але так робити негарно.

А що ж до реальної злочинності, то я, як колишній міністр внутрішніх справ, скажу, що злочинці національності не мають, і тому ми видаємо тих, кого розшукують. Минулого року ми видали США хлопця, який чинив комп'ютерні шахрайства – за ним американці приїхали. І таких прикладів у нас безліч, так само ми готові видавати і Україні злочинців, які намагаються тут сховатися.

Так, ми не видаємо громадян Придністров'я – так само, як Україна не видає громадян України. Це нормально. Але якщо така особа вчинила злочин в Україні і намагається сховатися у нас – надсилайте матеріали, і ми його засудимо тут, якщо він цього заслуговує. Ніяких проблем з цим немає.

А що стосується того випадку в Ужгороді – то це просто була неправда.

– На завершення розмови не можу не спитати прямо: Крим чий?

– Чий Крим – це питання наслідку, а не причини. А причина полягає в зіткненні геополітичних суперників на території України. Внаслідок цього зіткнення за законодавством України Крим – український, за законодавством Росії Крим – російський.

– А особисто ви як вважаєте?

– Я вважаю так, як за законом однієї держави та іншої.

І ставте це запитання тим, хто віддавав Крим у 2014 році. Думайте про цілісність України всередині України, а не в Придністров'ї. Я вже казав цю фразу: це "питання не по зарплаті", і питання вельми некоректне.

Інтерв’ю взяв Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua