Міністр оборони Туреччини Хулусі Акар одразу після ракетних обстрілів Одеського порту почав виправдовувати Росію. Мовляв, не мають вони жодного стосунку до цієї атаки.

Саме цей міністр менш ніж за день до того на урочистій церемонії у Стамбулі, в присутності турецького президента і Генерального секретаря ООН, поставив свої підписи під документами, що мали би гарантувати безпечні коридори для експорту українського зерна.

Про те, наскільки виграє Туреччина від цієї зернової угоди, читайте в матеріалі Євгенії Габер, старшої аналітикині Центру досліджень сучасної Туреччини Хлібне місце: яку роль обрала Туреччина у "зерновій угоді" та чому закриває очі на дії РФ.

"Зернова угода" стала безумовною дипломатичною перемогою Анкари: торговельні шляхи в Чорному морі і логістичні коридори на Глобальний Південь прокладаються на берегах Босфору, і Туреччина відіграє в цих процесах провідну роль.

Очевидно, в Москві такому успіху не надто зраділи. Одразу після підписання домовленостей російське керівництво знищило чотирма "Калібрами" не тільки водонасосну станцію в Одеському порту, але і репутацію турецького президента.

Хоч угода була укладена під егідою ООН, її підписання значною мірою стало можливим завдяки багатомісячній "човниковій" дипломатії президента Туреччина Реджепа Тайїпа Ердогана між президентами України і Росії.

Згідно з документом, саме в турецьких портах на вході і виході до/з Босфору торговельні судна перевірятимуть спільні інспекції, до складу яких входитимуть і представники турецької сторони.

Крім того, спільний координаційний центр планують створити у Стамбулі.

Якби всі сторони дотримувалися своїх зобов’язань, турецьке керівництво мало би чимало приводів для святкування.

Втім цинічний обстріл Росією української портової інфраструктури, "гарантом" безпеки якої мала би виступати Туреччина, поставив під сумнів не лише майбутнє самої угоди, але і надійність Туреччини як партнера.

Анкара, якій ще у березні ключові партнери по НАТО на чолі зі США висловлювали подяку за конструктивну позицію по Україні, тепер опинилась у компанії Вірменії, Нікарагуа, Китаю і Таджикистану.

Бажання "уникнути ізоляції Росії" виявилось настільки сильним, що вже в липні Агентство боротьби з фінансовими злочинами (FinCEN) Міністерства фінансів США включили Туреччину до списку з 18 країн, які допомагають обходити санкції на експорт товарів до Росії і Білорусі.

Нарешті, невирішеним залишається питання незаконної торгівлі краденим українським збіжжям, яке Росія відправляє з окупованих територій України до Сирії і Туреччини.

У Туреччині існує загальний консенсус всіх політичних сил, що Росії не можна довіряти, але з нею потрібно співпрацювати. Такої ж думки дотримується і більшість населення.

Але одночасно залежність країни від російського газу є не меншою, аніж у ЄС. А інфляція досягла рекордних 80% (за неофіційними даними - 120%), встановивши рекорд чверті століття.

Туреччину прагне стабілізувати міжнародні ринки і пом’якшити соціально-економічний тиск в регіонах, які найбільше постраждали від продовольчої кризи. Аби уникнути нових хвиль вимушених мігрантів з Близького Сходу та Африки.

Російський шантаж сирійськими біженцями теж ніхто не відміняв.

Дивно, що в Туреччині досі не зрозуміли, що ефективніше боротися з джерером усіх проблем. Ім’я якому – Росія.

Детальніше - в матеріалі Євгенії Габер, старшої аналітикині Центру досліджень сучасної Туреччини Хлібне місце: яку роль обрала Туречина у "зерновій угоді" та чому закриває очі на дії РФ.