Як атака Трампа на Венесуелу створила для Путіна і проблему, і можливість

Військова атака США на Венесуелу і викрадення авторитарного проросійського лідера цієї держави стало демонстрацією того, що для Сполучених Штатів за нової адміністрації "право сильного" остаточно переважило обмеження, які ми вважаємо обов'язковими для міжнародного права.

Проте навіть "право сильного" – це не просто про можливість змінити владу в іншій країні. Воно передбачає також відповідальність за те, що відбувається далі. Події у Венесуелі, а також помилки, яких припустилися американці, дають підстави для сумнівів, що такий план на кілька кроків наперед дійсно наявний.

Про помилки США на тлі операції у Венесуелі, зміни для світового порядку і те, чи зміняться через це дії Росії, "ЄвроПравді" розповіла Ганна Шелест, директорка безпекових програм Ради зовнішньої політики "Українська призма". Пряма мова фахівчині – в матеріалі "Для Кремля дії США у Венесуелі стали зеленим сигналом. Але це також серйозний удар по РФ". Далі – основні її тези.

Те, що сталося у суботу, викликало дежавю 1999-го і наступних років, коли у світі активно обговорювали концепції Responsibility to Protect або R2P та її похідної – гуманітарної інтервенції.

Його ідея у тому, що якщо в якійсь країні дуже серйозно порушуються права людини, то після перетину певної межі інші держави можуть втрутитися, щоб силою зупинити ці порушення.

Але цей підхід так і не схвалили, тому у міжнародному праві немає прямої норми, яка запроваджує концепцію Responsibility to Protect. Тож у випадку проведення таких операцій автоматично виникає питання порушення суверенітету держави.

З іншого боку, за бажання можна побудувати юридичну базу для виправдання військового втручання США: багато держав світу не визнали останні вибори у Венесуелі і не вважали Мадуро легітимним керівником держави; санкції проти країни за порушення прав людини тощо.

Але насправді американці цими днями самі зруйнували можливість покладатися на ці аргументи, бо готуються судити Мадуро зовсім не за жорстке порушення прав людини, а за "наркотероризм" (як це назвав Трамп). 

Такі звинувачення можуть отримати і зворотну реакцію у регіоні. І вже є негативна реакція у регіоні на дії США.

Американці зараз можуть потрапити у ту саму пастку, в яку вони потрапили з Саддамом Хусейном, який врешті-решт став для іракців не кримінальним тираном, а "мучеником". 

І по-друге, Трамп додатково налаштовує інші країни проти своїх дій – адже ми вже почули заяви, де він натякнув, що Мексика може стати наступною. Попри те, що там демократично обрана президентка і демократично обраний уряд.

А тепер постає питання: якщо американці так діють на території іншої держави і Трамп відразу натякає, що "може повторити" – то звідки певність, що вони не зроблять щось подібне на своїй території? Враховуючи непередбачуваність чинної американської адміністрації, у багатьох столицях тепер є питання: окей, а хто наступний у пріоритетах у Трампа? Де він хоче змінити владу?

Тож це дійсно відкрило скриньку Пандори.

Наразі схоже, що США прийдуть до політики, схожої на "доктрину Монро" (1823), за якою Штати діяли у другій половині XIX – на початку XX сторіччя.

Тодішній ізоляціонізм говорив, мовляв, у нас є наша півкуля, ми відповідальні за весь американський континент, і ми тут головні, але у Європу ми не втручаємося. Зараз США можуть прийти до подібної політики і вважати себе "континентальним поліцейським". 

Для росіян дії Трампа точно стануть зеленим світлом. Вони будуть використовувати події у Каракасі для виправдання своїх майбутніх дій.

Затримання Мадуро стало для Москви болючим ударом, який їм доведеться долати. Це вже вдруге за рік, коли Росія провалює свою роль гаранта. Спершу була Сирія, де Асад втратив владу, і росіяни просто умили руки.

І тепер Росія втратила важливий козир у відносинах з державами зі своєї зони впливу – гарантування безпеки режимів і їхніх очільників.

Докладніше – в матеріалі "Для Кремля дії США у Венесуелі стали зеленим сигналом. Але це також серйозний удар по РФ".