Чому аграрії бояться втрати ринків при вступі в ЄС і що вони пропонують

Торговельна угода, підписана Україною в жовтні 2025 року, відкриває нові можливості для торгівлі та взаємодії з європейськими партнерами. 

Але поряд із новими перспективами постає важливе та складне завдання – імплементація регламентів ЄС у рослинництві та тваринництві до 1 січня 2028 року.

Українські аграрії бояться, що імплементації Україною аграрних стандартів ЄС призведе до здорожчення української продукції, внаслідок чого ми можемо втратити неєвропейські зовнішні ринки. 

Про те, що зробити, аби європейські стандарти стали інструментом розвитку, а не бар’єром, читайте в колонці голови Всеукраїнської аграрної ради Андрія Дикуна Вступити до ЄС та не вбити агросектор: якою має бути імплементація Україною євростандартів. Далі – стислий її виклад. 

Автор колонки наголошує, що Україна сьогодні перебуває в унікальній ситуації: фактично ми стали першою за довгі роки країною, яка приєднується до Європейського Союзу з ефективно працюючим і конкурентоспроможним сільським господарством.

За його словами, під час повномасштабної війни впровадження регламентів, які вимагали від інших країн років планової підготовки, для України стає не лише технологічним, а й економічним викликом. 

"За оцінками незалежних аналітичних центрів, включно з дослідженням Всеукраїнської аграрної ради, імплементація регламентів без адаптацій може призвести лише у сфері засобів захисту рослин до втрат понад 2,5 млрд євро на рік – або 70–150 євро на гектар – через заборону використання в Україні близько 100 діючих речовин. Загальні ж втрати для агросектора будуть набагато більшими", – попереджає Андрій Дикун. 

На його думку, це потенційне навантаження найбільше вдарить по малих і середніх виробниках – основі українського села.

Таким чином, головне питання – як впровадити стандарти ЄС так, щоб не завдати шкоди сектору.

Голова Всеукраїнської аграрної ради вважає, що для України критично важливим є підхід, який умовно можна описати як "одна країна – дві системи". Для європейського ринку ми маємо повністю виконувати вимоги та регламенти ЄС.

Водночас для інших напрямів експорту Україна повинна зберігати чинну модель виробництва, щоб залишатися конкурентоспроможною у світі.

Тому, на думку Дикуна, завдання України на 2026 рік – не просто рухатися у бік євроінтеграції, а робити це таким чином, щоб європейські стандарти стали інструментом розвитку, а не бар’єром.

Для цього потрібні: офіційний економічний аналіз впливу імплементації регламентів на різні сегменти агросектора; реалістичні перехідні періоди, співставні з тими, які мали країни-кандидати Центральної і Східної Європи; поетапне впровадження, насамперед для експортерів, із поступовим поширенням на внутрішній ринок; фінансова підтримка адаптації через інструменти ЄС, зокрема у рамках Ukraine Facility; особливі умови для малих та середніх виробників, а також деокупованих і прифронтових територій; використання сучасних систем простежуваності, що дають змогу забезпечити різні режими виробництва для різних ринків.

Докладніше – в колонці Андрія Дикуна Вступити до ЄС та не вбити агросектор: якою має бути імплементація Україною євростандартів.