Альтернатива Донбасу

Понеділок, 28 липня 2014, 15:00 — Вероніка Мовчан, для ЄвроПравди

Однією зі "страшилок", якими досхочу нагодували населення сходу України, є твердження про катастрофічні наслідки асоціації з ЄС саме для прикордонних з Росією областей.

Мовляв, їхня промисловість повністю залежна від експорту до Росії, а відкриття ринків ЄС аж ніяк не врятує ситуації, адже їхня продукція на Заході нікому не потрібна. Здається, ці страхи перебільшені.

Розглянемо, наприклад, Донецьку область. Вона є лідером за номінальними обсягами експорту до Росії. Майже п’ята частина всього експорту з України до РФ постачається звідси.

Але Донецька область є важливим партнером для багатьох країн, а не лише для Росії. Обсяг випуску, який постачається на російський ринок, становить лише 6% від загального обсягу випуску області. Іншими словами, 94% продукції експортується в інші країни світу або споживається в Україні.

У розрізі областей найбільш орієнтованими на ринок Російської Федерації є Луганська та Запорізька області, експортні поставки яких на цей ринок складають 10% випуску кожної. Третє місце займає Миколаїв (9%), четверте – Суми (8%). А Донецьк посів лише шосте місце, поступившись Полтаві.

Харківська область, яка також традиційно розглядається як одна з найбільш залежних від російського ринку, експортує в РФ лише 4% власного випуску, так само як Івано-Франківська та Закарпатська області.

Якщо у випадку Донецька відносно низька вразливість пояснюється диверсифікацією експорту, то для Харкова характерна орієнтація переважно на внутрішній ринок. Лише 9% регіонального випуску експортується, що обмежує вплив експортних шоків.

Отже, хоча східні області мають відносно вищу вразливість до шоків, пов’язаних з експортом на російський ринок, ці показники цілком порівнювані з показниками західних областей.

Більш того, рівень залежності економіки областей Донбасу від експорту в Росію не є катастрофічним, значно більшими можуть бути втрати від розриву зв’язків на внутрішньому українському ринку.

Вищою є галузева залежність.

Аналіз співвідношення експорту до випуску засвідчив, що найбільш вразливим є машинобудування. Цей сектор постачає в Росію майже чверть випуску завдяки комбінації двох факторів – значній експортній орієнтації та високому рівню концентрації саме на російському ринку.

Для решти галузей ризики нижчі. Наприклад, лише 15% випуску металургії та 9% хімічної промисловості постачається в Росію. А залежність харчової промисловості від російського ринку взагалі мізерна – лише 3% продукції експортується в РФ. Звичайно, потенційна втрата ринку не є приємною новиною для жодної з галузей, але переоцінювати ризики також не варто.

Повернемось до машинобудування. Український експорт продукції цієї галузі в Росію надзвичайно концентрований.

Фактично можна казати про існування кількох "монотоварів", які Україна постачає лише до Росії, а Росія купує лише в Україні.

Такі "монотовари" складають близько третини експорту. І саме для них питання переорієнтації на інші зовнішні ринки є найбільш складними.

В першу чергу йдеться про залізничне обладнання, а саме про локомотиви та вагони, а також запасні частини до них. Очевидно, що промислові зв’язки у цій сфері збереглись ще з часів Радянського Союзу. Останніми роками Росія поступово розвивала власне виробництво в рамках довгострокової стратегії імпортозаміщення, що створювало ризики втрати ринку українськими виробниками навіть ще до поточної кризи.

Для виробництва залізничного обладнання оптимальним варіантом розвитку є задоволення зростаючого попиту внутрішнього ринку, але для цього попит має стати платоспроможним. Фіскальна ситуація в країні є дуже складною, тому надія тут в першу чергу на інфраструктурні проекти, реалізовані або на кошти міжнародних донорів, або в рамках державно-приватного партнерства.

Ще один сектор, який був тісно пов’язаний економічними зв’язками з Росією, – це виробництво військового обладнання та товарів подвійного призначення. Крим та війна на сході поставили хрест на торгівлі у цій сфері. Водночас, зараз не викликає питань необхідність розбудови і підтримки якісно обладнаної української армії. Отже, можна очікувати зростання внутрішнього попиту.

Серед заходів, які спрямовані на подолання негативних наслідків, пов’язаних з потенційною втратою російського ринку, відзначу кілька.

Перше – це активна політика на ринку праці.

Важливо визнати, що завданням держави є не спасіння певного підприємства (а точніше – його власника), а мінімізація негативних соціальних наслідків змін на підприємстві завдяки політиці на ринку праці.

Ці наслідки можна подолати завдяки наданню допомоги в пошуку роботи, підвищенні кваліфікації або перекваліфікації працівників. Також треба активніше займатись питаннями стимулювання внутрішньої міграції, що пов’язано з розвитком ринку нерухомості та спрощенням процедур отримання соціальних послуг.

Друге – це створення нових можливостей на внутрішньому ринку завдяки реформам, які можуть значно покращити бізнес-клімат в країні. Це й антикорупційний пакет реформ, і дерегуляція, і реформа податкового адміністрування, і зниження ставки соціального внеску, і багато інших важливих ініціатив, про які зараз багато говорять, але досі, на жаль, повільно реалізують.

Третє – це активна, якщо не сказати агресивна, політика пошуку нових експортних можливостей та максимальне використання вже налагоджених зв’язків та вже отриманих торговельних преференцій. В цьому контексті важливим є активне використання автономних торговельних преференцій ЄС, які є прелюдією до повноцінної зони вільної торгівлі, яка, сподіваюсь, розпочне діяти не пізніше 1 листопада 2014 року. Інші важливі аспекти цієї політики – це спрощення процедур торгівлі, просування експорту, нові переговори щодо ЗВТ з іншими країнами.

Звичайно, виникає питання можливих часових розривів. Ризик втрати російського ринку актуальний вже зараз. А запропоновані кроки здебільшого вимагають часу для реалізації, причому без гарантії результату. Але це твердження буде не повним, якщо не згадати, що ризик втрати російського ринку теж не новий.

Обсяги експорту до Росії знижуються вже третій рік поспіль, хоча, звичайно, останнім часом падіння прискорилось.

Проблеми зі спорадичними штучними бар’єрами на ринку теж не нові. Наприклад, виробники харчової промисловості їх знають так добре, що вже кілька років активно працюють над вдосконаленням безпеки і якості продуктів, щоб вийти на європейський ринок, а отже, уникнути невизначеностей, пов’язаних з поставками на російський.

І про політику імпортозаміщення Росія заявила не вчора. Розмови про це велись вже більше ніж п’ять років тому. Звичайно, реалізація оголошених намірів відбувалась повільніше, ніж заявлялось. Але це не привід ігнорувати заяви у розробці довгострокової політики підприємства.

У 2012 році Україна експортувала продукцію машинобудування в 160 країн світу, в тому числі такі технологічно розвинуті країни, як США або держави Євросоюзу.

ЄС є найбільшим споживачем українського експорту електронних машин та апаратів, а ця категорія товарів займає близько п’ятої частини загального експорту машинобудування.

Саме тому потенціал переорієнтації галузі на інші ринки, безумовно, є. Хоча, вочевидь, не всі компанії захочуть чи-то зможуть ним скористатись.

Повернемося до економіки Донбасу.

Як і для країни в цілому, основні заходи компенсації втрат на ринку Росії – це пошук нових можливостей, нових ринків та нових товарів.

Нові можливості дають, наприклад, автономні торговельні преференції ЄС, які мають перерости в повноцінну зону вільної торгівлі. Нові можливості також будуть створюватись реформами, спрямованими на розбудову внутрішнього українського ринку.

Допомога у пошуку нових ринків для виробників та виходу на ці ринки – це окремий важливий напрямок торговельної політики країни.

І головне – це нові товари, для чого потрібні освіта та адекватна інноваційна політика. А також підтримка розвитку малого і середнього бізнесу, який краще адаптується до нового.

 

 

Автор: Вероніка Мовчан, директор з наукової роботи, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Стаття є незалежним експертним матеріалом, підготовленим у рамках інформаційної кампанії "Будуймо Європу в Україні", яка проводиться Представництвом ЄС в Україні. Погляди, висловлені в статті, можуть не збігатися з офіційною позицією Європейського Союзу.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: