Вірменія за два роки після Вільнюса: між Євросоюзом і війною

Понеділок, 14 грудня 2015, 10:00 — Карен Мадоян, для Європейської правди

Вірменія отримала шанс повернутися до переговорів про поглиблення співпраці з ЄС – шанс, який, як здавалося ще недавно, був безнадійно втрачений два роки тому.

Нагадаємо, що лише за два місяці до Вільнюського саміту 2013 року, коли переговори з ЄС вже вийшли на фінішну пряму, вірменський президент Серж Саргсян після зустрічі в Кремлі з Володимиром Путіним радикально змінив вектор інтеграції та оголосив про вступ до Митного союзу (МС).

Несподіване рішення президента Вірменії шокувало керівництво Єврокомісії.

Тодішній комісар ЄС з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле в ті дні прямо говорив про тиск з боку Росії. Як наслідок – Вірменії було відмовлено у можливості парафувати угоду про зону вільної торгівлі з ЄС без підписання політичної складової Угоди про асоціацію.

І ось після двох років у Брюсселі знову вирішили відкрити вікно можливостей для Єревана.

7 грудня міністр закордонних справ Вірменії Едвард Налбандян і високий представник Європейського Союзу із зовнішньої та безпекової політики Федеріка Могеріні оголосили про початок переговорів по розробці нової рамкової угоди між Вірменією та Євросоюзом. 

 Едвард Налбандян и Федеріка Могеріні 

Як зазначила Федеріка Могеріні, новий документ дозволить сторонам "подолати невизначеності, які утворилися в 2013 році".

Що ж це за причини, що підштовхнули офіційний Єреван відновити діалог з Брюсселем?

Парламентська республіка як зміцнення вертикалі влади

Членство Вірменії в Митному союзі збіглося з періодом геополітичних зрушень, спровокованих анексією Криму і збройним конфліктом на сході України.

В умовах, коли Москва опинилася під жорсткими санкціями західних держав, участь в ініційованому Росією інтеграційному проекті несе очевидні мінуси для його держав-учасниць.

Звідси і спроби (причому не безуспішні) президента Білорусі Олександра Лукашенка налагодити відносини з Брюсселем і Вашингтоном.

У цьому ж напрямі діє і незмінний лідер Казахстану Нурсултан Назарбаєв, який завжди відрізнявся зваженим підходом в питаннях зовнішньої політики. До того ж наявність вуглеводнів сприяє політичній самостійності країни.

Вибір керівництва Вірменії на користь Митного союзу і відмова від співпраці в рамках Східного партнерства – це той випадок, коли країна сама загнала себе в глухий кут.

Залежність від російських інвестицій, які складають більше 40% від загального обсягу, не додає позитивної динаміки. Представлені на вірменському ринку такі російські гіганти, як "Газпром", "Роснефть", РЖД, ВТБ, "Ростелеком" та інші компанії вже відкладають інвестиційні проекти через відсутність вільних коштів.

Ще до вступу в Митний союз Росія вважалася для вірмен найбільшим ринком праці. Близько 85% трансфертів у Вірменію надходить від трудових мігрантів з Росії, що становить біля 15% ВВП Вірменії.

Саме полегшенням виходу на російський ринок правці вірменські чиновники аргументували вступ до МС з подальшою інтеграцією в Євразійський економічний союз.

Однак економічна ситуація в Росії, що дедалі погіршується, безпосередньо відбивається на економіці Вірменії. Відповідно спостерігається падіння обсягу приватних трансфертів. Минулого року Світовий банк знизив прогноз зростання економіки Вірменії через прив'язку до російської економіки.

На всі ці проблеми накладається корумпованість правлячої еліти. Тому не дивно, що в червні 2015 року рішення про третє за два роки підвищення цін на електроенергію на 40% стало причиною мобілізації протестного руху не лише у столиці, а й по всій Вірменії.

Навчена досвідом київського Євромайдану, вірменська влада не поспішала з силовим придушенням акцій протесту. Відсутність політичного досвіду і недолік спільної координації дозволили владі розколоти протестний рух.

Після рішення керівництва країни відкласти підвищення тарифів значна частина протестувальників, вважаючи, що їхні вимоги виконано, вирішила припинити безстрокову акцію.

Зростання протестних настроїв змусило президента Вірменії Сержа Саргсяна вжити заходів зі зміцнення своїх позицій, не чекаючи президентських виборів в 2018 році.

Влада країни ініціювали внесення конституційних змін шляхом всенародного референдуму.

Проект змін передбачає перехід Вірменії від змішаної форми правління до парламентської, систему непрямого обрання, значне звуження повноважень президента і більшу роль парламенту, уряду і прем'єр-міністра, скасування мажоритарної системи виборів депутатів і повний перехід до пропорційної системи формування парламенту.

За цією ініціативою видно неприховане бажання правлячої еліти залишатися при владі після завершення другого терміну повноважень чинного глави держави.

За підсумками референдуму, що відбувся 6 грудня, за офіційної явки у понад 50%, за конституційні зміни проголосували 63,3% громадян, проти – 32,3%.

При цьому незалежні спостерігачі з Європейської платформи за демократичні вибори відзначали серйозні порушення. Серед них – тиск представників правлячої Республіканської партії на опозицію і ЗМІ, а також підкуп громадян. Спостерігачі ПАРЄ відзначили брак громадських дебатів навколо пропонованих змін.

На думку ряду вірменських експертів, активна частина суспільства, яка незадоволена ситуацією в країні, на сьогодні в меншості.

З тих, хто не взяв участі у референдумі, більшість складають розчаровані в системі громадяни. У них більше немає впевненості в тому, що їхній голос щось вирішує. Ще одна група складається з тих, хто вважає, що нові конституційні формулювання і зміна системи управління є нерелевантними для їхнього майбутнього і не впливають на їхнє соціальне становище.

Найактивнішими учасниками референдуму були представники люмпенізованої частини суспільства, яких і змогли використовувати для різних фальсифікацій.

Зовнішні ризики для Вірменії

Розвиток подій після Вільнюського саміту Східного партнерства показав, як за два роки може змінитися геополітичний ландшафт на пострадянському просторі.

Події в Україні змусили лідерів колишніх радянських республік замислитися про стійкість власних режимів, і Вірменія не стала винятком.

Референдум щодо змін до Конституції країни – це спроба правлячої еліти зберегти і закріпити своє місце в майбутній внутрішньополітичної конфігурації після 2018 року. Однак перехід до парламентської моделі правління в умовах несталої демократії не створить належну систему стримувань і противаг, а навпаки – посилить ризики подальшої конфронтації.

Погіршення внутрішньополітичної ситуації на тлі падіння економіки, зростання безробіття і, як наслідок, міграції населення посилюється зовнішніми ризиками.

За останні два роки щодо карабаського конфлікту все складніше застосовувати термін "заморожений".

Якщо раніше повідомлялося про снайперські обстріли по периметру лінії розмежування, то з серпня цього року щотижня надходять повідомлення про порушення режиму припинення вогню вже з використанням мінометів і гранатометів.

На початку вересня з боку Азербайджану були обстріляні прикордонні села в Тавуському районі Вірменії, що призвело до загибелі мирних жителів. Через загострення ситуації на кордоні вірменська влада була змушена перекрити рух в цьому районі по автомагістралі, що веде з Вірменії до Грузії.

Олії у вогонь підливає конфлікт між Туреччиною і Росією після знищення турецькими ВВС російського штурмовика Су-24.

Москва і Анкара традиційно претендують на особливу роль на Південному Кавказі. Росія з її військової бази в Гюмрі виступає гарантом національної безпеки Вірменії. При цьому союзницькі зобов'язання перед Вірменією не заважають Росії поставляти зброю Азербайджану. Ціна контрактів в рамках цих поставок становить $5 млрд.

Між Туреччиною та Азербайджаном існує Договір про стратегічне партнерство і взаємодопомогу, що передбачає сприяння в разі збройного нападу чи агресії. Саме про це нагадав прем'єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу під час нещодавнього візиту в Баку, закликаючи Вірменію звільнити окуповані території.

Наскільки неминучою є нова війна на Кавказі?

З одного боку, війна не вигідна ні одній зі сторін конфлікту.

Відновлення бойових дій може поставити хрест на проектах транспортування каспійських енергоресурсів до Європи.

Нафтопровід Баку–Тбілісі–Джейхан і газопровід Баку–Тбілісі–Ерзерум проходять в безпосередній близькості від зони конфлікту. Тому збройні зіткнення між Вірменією та Азербайджаном і надалі матимуть спорадичний характер.

Водночас загострення конфлікту вигідно владі по обидва боки кордону.

На тлі падіння цін на енергоносії та негативних тенденцій в економіці президент Азербайджану Ільхам Алієв активно експлуатує образ ворога в особі вірмен для мобілізації населення перед зовнішньою загрозою.

Сержу Саргсяну в цій ситуації не треба нічого вигадувати, а лише нагадувати громадянам про те, що країна перебуває в стані обложеної фортеці, на яку можуть напасти з боку Азербайджану або Туреччини.

У такій ситуації будь-яке нове порушення режиму припинення вогню завжди може призвести до асиметричної відповіді однієї зі сторін. А в умовах, коли між Вірменією і Азербайджаном донині відсутні механізми стримування конфлікту, такі дії рано чи пізно здатні спровокувати нову війну.

Що робити Євросоюзу?

Таким чином, ЄС відновив торговельні переговори з Вірменією у вкрай непростий для Єревана момент.

Поки рано говорити про прорив, але цей процес можна вважати спробою почати двосторонній діалог з тих напрямків, у яких найбільше зацікавлена вірменська сторона. Незважаючи на зобов'язання в рамках Митного союзу, Вірменія не перестає декларувати зацікавленість у розвитку торговельно-економічних відносин з Євросоюзом.

На користь цих переговорів свідчать і настрої жителів Вірменії.

Згідно з опитуванням, проведеним GallupInternational у 2014 році, у Вірменії спостерігалося зниження кількості прихильників інтеграції країни в Євразійський економічний союз. Якщо в квітні 2013 року 67% респондентів підтримували ідею вступу до цього об'єднання, то в серпні 2014 року ця цифра знизилася до 57%.

Можливе надання сусідній Грузії безвізового режиму з ЄС також має суттєво вплинути на підтримку громадянами Вірменії розширення рамок співпраці з Брюсселем.

Ще одним фактором на користь європейського вектора в майбутньому може стати демонстрація позитивного ефекту від імплементації Угоди про асоціацію між ЄС і Грузією.

Водночас переговори з Єреваном можна назвати знаковими і для ЄС.

Два роки тому для Євросоюзу настав момент переосмислення цілей і завдань Східного партнерства. Єдина стратегія щодо всіх країн-учасниць ініціативи виявилася нежиттєздатною.

У цьому контексті відновлення діалогу з Вірменією може стати успішною спробою застосування індивідуального підходу, коли поступова реалізація неголосних ініціатив може в подальшому призвести до постановки більш амбітних завдань.

Однак найважливішим є те, що активізація економічного співробітництва з ЄС залишається одним із небагатьох факторів, які знижують ймовірність нового приходу великої війни у Закавказзя. 

 

 

Автор: Карен Мадоян,

медіаексперт, політолог

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua