Парламентська асамблея Ради Європи в середу ввечері ухвалила резолюцію про стан демократичних інституцій в України.

Це – головний документ для країн, що перебувають під моніторингом ПАРЄ (Україна – одна з таких). Ми проходимо моніторинг регулярно. Головна ідея – зрозуміти, стало в Україні більше демократії чи менше, але диявол – в деталях, і за ці деталі в Страсбурзі точиться неабияка боротьба.

Схвалення моніторингової резолюції завжди супроводжувалося бурхливими емоціями; звинуваченнями та виправданнями; підніжками ворогів і допомогою друзів. А ще – внутрішніми українськими суперечностями, які депутати традиційно виносять на рівень ПАРЄ.

Та в січні 2017-го боротьба за моніторинговий звіт була особливою, а Україні довелося відбивати атаки нового типу.

Щоправда, думки щодо успіху цієї місії розійшлися.

"Важливо, що антиукраїнські поправки були відхилені асамблеєю", – повідомив МЗС пізно ввечері 25 січня, коли документ зрештою схвалили. "Це однозначно зрада, яку видаватимуть за начебто перемогу", – заперечив їм представник Радикальної партії Андрій Лозовий.

То що сталося у Страсбурзі? "Європейська правда" розібралася в деталях голосування та прочитала резолюцію після внесення всіх правок.

Без Росії

Три дні тому здавалося, що січнева сесія ПАРЄ стане для української делегації ледь не найпростішою за останні роки.

Російська делегація – тобто головний противник – знову відмовилася їхати до Страсбурга, а без них кількість опонентів Києва стрімко падає.

В перші два дні навіть здавалося, що всі проблеми минули і обговорення українського питання (включно з війною з Росією) перетворилося на "гру в одні ворота".

Перша резолюція, дотична до України – про тиск на ЗМІ та журналістів за проектом Володимира Ар'єва – була затверджена у вівторок без жодних проблем для Києва. До цього документа подали 25 правок, та жодна з них не запропонувала ані слова критики на адресу України.

Але вже в середу ситуація радикально змінилася.

Моніторинговий звіт щодо України атакувала так звана група "друзів Росії" в ПАРЄ – депутати від ліворадикальних партій на чолі з німецьким комуністом Андрієм Гунько. Вони подали вісім поправок, які радикально змінювали документ – аж до тверджень про громадянську війну в Україні.

На додаток до цього дві правки додала депутат від Опоблоку Юлія Льовочкіна – вона запропонувала визнати порушення прав опозиції в Україні та змусити владу надати опозиційним силам декілька контрольних посад у парламенті.

Хоча й після реєстрації цих правок ситуація не здавалася катастрофічною.  Група Гунько не має надто великого впливу в Страсбурзі. Тому здавалося – хто ж їх підтримає?

Реальність виявилася іншою.

Дорогою комунізму

Вже згодом, коли резолюцію було ухвалено і пристрасті дещо вщухли, Ар’єв у кулуарах Палацу Європи поділився з "Європейською правдою" своїми роздумами про джерела підтримки Москви.

"Звісно, є частина тих, хто свідомо працює з РФ – наприклад, Гунько, який спокійно їздить на окуповані території (СБУ вже внесла німецького депутата Гунька до списку тих, кому заборонений в’їзд до України. – ЄП).

Але більшість наших опонентів не є лобістами Кремля, тобто працюють не за гроші – на них просто впливають, знаходять канали впливу, спотворюють уявлення про Україну. Ми працюємо з ними, але з’являються нові й нові", – поділився керівник української делегації.

До слова, один із таких "каналів впливу" українські журналісти та депутати могли на власні очі побачити біля пленарного залу ПАРЄ. Для спілкування з депутатами до Страсбурга приїхав... Петро Симоненко. Лідер українських комуністів формально був членом ПАРЄ 19 років поспіль, але принаймні останні років 10 замість нього в асамблеї працював інший комуніст, Євген Мармазов. Та після того, як комуністи вилетіли з ВР, Симоненко став постійним гостем у Страсбурзі в дні, коли тут проходить сесія.

Та повернемося до резолюції. Роздуми Ар’єва про друзів та "друзів" були згодом. А в середу вдень, за півгодини до початку розгляду українського питання, він мав зовсім інший настрій – знервований і стривожений.

"Уявіть тільки, вони хочуть провести довибори у Верховну раду в ОРДЛО! Як так?!" – обурився депутат,

вийшовши із залу, де проходило закрите засідання Моніторингового комітету (МК) ПАРЄ.

МК є впливовою структурою в асамблеї, він затверджує фінальні пропозиції до моніторингових резолюцій. До його складу входять лише досвідчені, авторитетні у своїх політгрупах депутати. Засідання МК проходять у закритому режимі, на них не допускають навіть представників секретаріату асамблеї. А підтримка якоїсь правки з боку моніторингового комітету, як правило, забезпечує її підтримку в залі.

Але в українському випадку все пішло не за планом.

Моніторинговий комітет не відкинув пропозиції Гунька, як сподівалися українські депутати, а "творчо доопрацював їх", місцями навіть погіршивши формулювання, затвердивши поправки, внесені "з голосу" доповідачами по Україні – Акселем Фішером (Німеччина) та Хорді Шуклою (Іспанія).

Так у тексті, підтриманому членами МК, з’явилася норма про "якнайшвидші довибори до ВР на Донбасі". І не лише вона.

Ще Україну хотіли закликати до "перегляду закону про декомунізацію" та до скасування заборони Компартії.

І нарешті, третя норма, яку підтримав МК і яка викликала конфлікт – про права опозиції. Її запропонувала Юлія Льовочкіна, вимагаючи надати опозиційним політикам більше посад у ВР.

"У нас опозиція – це також "Самопоміч" та "Батьківщина". Опозиція вже має свого віце-спікера та голів комітетів", – заперечував Ар’єв. Натомість Льовочкіна апелювала до того, що ці дві фракції отримали посади, ще коли були частиною коаліції, а Опоблок лишився без портфелів.

Можна лише уявити, як складно було розібратися в українських баталіях представникам інших країн у ПАРЄ.

Зрештою пленарна зала відхилила майже весь текст, що його просувала Льовочкіна, залишивши тільки фразу про необхідність "забезпечити плюралістичне політичне середовище, в якому політична опозиція може повною мірою виконувати свою демократичну роль".

Суперечності між українськими депутатами не додали Україні очків і в питанні виборів на Донбасі. Так, Юлія Льовочкіна, що є членом МК, запевнила "Європейську правду", що в запропонованій з голосу нормі "немає проблем, там нормальна пропозиція". А Вадим Новинський, почувши від неї про цю пропозицію вже після засідання комітету, не лише підтримав ідею виборів, але й напівжартома звернувся до колеги по фракції: "А може ще переконати їх в Криму оголосити вибори? Ти уявляєш, скільки тоді у ВР буде Опозиційного блоку?"

Болт процедурний

Поправки та доповнення до резолюції, які вносяться на засіданні комітету – річ звична. Хтось оскаржує формулювання доповідачів, хтось підправляє термінологію, хтось додає свіжі дані про події останніх тижнів.

Поправки подають не пізніше ніж за добу до голосування, збирають під них голоси, обговорюють у політичних групах та на неформальних зустрічах.

Та специфікою нинішньої резолюції по Україні стало те, що вона не обмежилася традиційними, письмовими поправками. В ПАРЄ для виключних випадків є також механізм усних поправок та підпоправок. Українська резолюція стала першою за майже 10 років роботи автора в ПАРЄ, де цей механізм використали "на повну".

Усні поправки, які подає моніторинговий комітет, задумані для того, щоби уточнювати формулювання, але не в нашому випадку.

До пленарної зали дійшли вісім усних поправок, частина з них звучала так "замінити пункт №... новою редакцією".

По суті, ці норми докорінно змінювали резолюцію, причому підготуватися до них не було змоги. Зокрема, саме в цих поправках були сформульовані норми про вибори на Донбасі та відкликання заборони Компартії.

Тому всі сили української делегації були кинуті на те, щоби "зрізати" їх.

Всі депутати від найбільшої групи, ЄНП, отримали СМС з проханням не голосувати за поправку про вибори. А одночасно українці почали домовлятися з іншими депутатами, щоби взагалі заблокувати розгляд найпроблемніших норм. Для цього знайшли регламентне правило: якщо під час оголошення усної поправки на знак протесту встане більше 10 депутатів, ця поправка вважається відхиленою і розглядати можна лише письмову її версію.

А оскільки у письмовій версії "Гунько і компанія" запропонували геть неприйнятні норми, ухвалити її не було можливим.

Саме так і відбулося.

"Проти нас застосували нову процедурну технологію. Але на кожну хитру процедуру знайдеться процедурний болт", – образно змалював слухання у ПАРЄ Володимир Ар'єв у своєму Facebook.

Особливий статус Донбасу

На перший погляд, можна говорити про перемогу, але...

З 12 присутніх на засіданні депутатів від України резолюцію підтримали лише шестеро. Четверо утрималися, а двоє – Андрій Лозовий (РПЛ) та Олена Сотник ("Самопоміч") – проголосували проти.

А Лозовий, щойно вийшовши із зали, звинуватив своїх колег у зраді України.

"У пункті 4.1 проекту Резолюції чітко вказана вимога до України виконувати Мінські угоди щодо змін до Конституції, які передбачають прихований у децентралізацію особливий статус Донбасу. Для єврохолуїв Путіна наша держава остаточно стала розмінною монетою у торгах з Кремлем... Згідно з цією Резолюцією ПАРЄ сепаратисти, які загинули в Одесі 2 травня 2014 року, прирівняні до Героїв Небесної Сотні", – виклав Лозовий свої аргументи, написавши про "розкол в українській делегації".

Слова про розкол, щоправда, зрештою були спростовані. Українська делегація, за винятком Лозового та представників Опоблоку (їх до Страсбурга приїхали аж двоє, Льовочкіна та Новінський; перша працювала в комітетах, а другий виступав у залі), протягом майже півгодини сперечалася під дверима сесійної зали і зрештою, схоже, дійшла спільної думки про те, що резолюція все ж прийнятна.

Борислав Береза, який утримався при голосуванні, в присутності Владислава Голуба (також утримався) та Сергія Власенка (за його квотою голосував Сергій Соболєв, утримався) записав відеоролик, в якому заявив, що резолюція добра і проблем, на які вказує Лозовий, в ній немає.

Та факт є фактом: думки про "зрадливість" документа різняться. Тож варто розібратися самим.

Отже, про що йдеться в ухваленій резолюції? Зацитуємо пункт про конституційну реформу, який обурив Лозового:

"Асамблея визнає, що ухвалення даного розділу прив’язане до прогресу у виконанні Мінських протоколів. У зв'язку з цим Асамблея висловлює надію, що прогрес у виконанні Мінських протоколів усіма підписантами, особливо Росією, дозволить схвалити зміни до Конституції вже найближчим часом" (виділення ЄП).

Отже, можна одразу стверджувати, що Лозовий написав неправду: "вимоги до України", про яку він пише, в рішенні немає. "Асамблея висловлює надію" – це найбільш нейтральний термін, який можна застосувати в цьому контексті, і це точно не є вимогою.

Але головне навіть не це.

Лише три місяці тому, на жовтневій сесії ПАРЄ, вже виносилося рішення по Україні, в якому звучала значно жорсткіша риторика. Тоді асамблея "наполягала на ефективному виконанні Україною додаткових заходів... включаючи конституційну реформу в частині децентралізації" (пункт 11.3 документа). Зверніть увагу: наполягала на проведенні реформи без жодних натяків на її відтермінування.

А тепер порівняємо з нинішньою резолюцією: асамблея висловлює надію, що реформа буде здійснена після виконання "Мінська", передусім російською стороною.

Примітно, що восени 2016 року представники РПЛ не говорили про "зраду".

Ми не знаємо, чому зараз "радикали" змінили риторику, але можемо стверджувати, що нині Лозовий каже неправду.

Те саме стосується тези про те, що бійців "Небесної сотні" прирівняли до сепаратистів. Це також відверта неправда.

Текст ухваленого документа: "Асамблея вітає прогрес, досягнутий в розслідуваннях, та повторює заклик до влади розслідувати насильницькі смерті під час Євромайдану, а також події в і навколо Будинку профспілок в Одесі у відповідності до рекомендацій Міжнародної консультативної групи Ради Європи". Все, жодного слова більше

Треба мати дуже розвинену фантазію, щоби побачити тут прирівняння одного до іншого. І треба мати коротку пам’ять, щоби забути, що в 2016 в рішенні ПАРЄ був точно такий заклик, лише без згадки про "прогрес" (див. п. 11.5).

Та, на жаль, для Радикальної партії виявилося цікавіше роздувати "зраду" там, де її немає.

Шкода лише, що такі скандали на міжнародних майданчиках не йдуть на користь Україні.

Автор: Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди", Страсбург