Феномен Шульца: депутат, здатний перемогти Ангелу Меркель

Четвер, 9 березня 2017, 16:12 — , для Європейської правди
Фото spiegel.de

У Німеччині поширений політичний жарт, що "найнудніші політики завжди сидять у Європарламенті". І справді, Європарламент (ЄП) впродовж тривалого часу сприймався почасти як місце політичного "заслання".

Ситуація змінилася на початку нинішнього року. 29 січня до німецької великої політики повернувся колишній президент Європейського парламенту Мартін Шульц. Він був номінований Соціал-демократичною партією Німеччини (СДПН) в якості кандидата на посаду федерального канцлера.

А 19 березня, після присяги нового президента ФРН Франка-Вальтера Штайнмаєра, позачерговий з'їзд СДПН доручить Шульцу також і керівництво партією в цілому, звільнивши з посади голови нинішнього очільника німецького МЗС Зіґмара Ґабріеля.

І нарешті - соціологія дає Шульцу досить непогані шанси на перемогу.

Тож спробуємо розібратися в тому, що саме є "феноменом Шульца" і який потенційний вплив він може мати як на політичний ландшафт ФРН, так і на німецьку політику щодо України.

Рятівник з Брюсселя

Минулу парламентську кампанію для німецьких соціал-демократів навряд чи можна назвати вдалою.

Перегони, в яких кандидатом в канцлери став партійний функціонер та колишній міністр фінансів Пеер Штайнбрук, завершилися для СДПН непереконливим результатом в 25,7% голосів. На користь СДПН зіграв програш Вільної демократичної партії і небажання окремих кіл ХДС/ХСС формувати коаліцію з "Союзом90/Зеленими". Наслідком цього стало створення третьої в історії Німеччини "великої коаліції".

Проте в нові перегони СДПН вступає з чіткою рішучістю відмовитися від створення чергової "великої коаліції". Про це, зокрема, заявив наприкінці січня 2017 року на з'їзді соціал-демократів голова фракції в Бундестазі Томас Опперман.

Тож у новому виборчому циклі партія потребувала як нових підходів, так і нових облич. Саме таким обличчям і став Мартін Шульц.

До слова, його заплановане обрання головою СДПН свідчить про те, що німецькі "есдеки" вирішили повернутися до виправданої політичної моделі, в рамках якої кандидат на посаду канцлера не лише керує власною кампанією, але й очолює партію. Саме цей підхід був одним із факторів успіху для попереднього голови німецького уряду від СДПН Ґерхарда Шрьодера.

Окрім того, зрозумілим є суто психологічний розрахунок керівництва СДПН - попри публічність посади президента ЄП, Шульц все ж був мало присутній на німецькій політичній арені. Тож він цілком може уособлювати "нове обличчя" серед соціал-демократичного істеблішменту.

 

До того ж, маючи досвід керівництва однією з провідних інституцій ЄС, Мартін Шульц виступає також й утіленням відданості ідеям "єдиного європейського дому", що цілком добре може бути протиставлене євроскептичним силам.

Водночас колишній президент ЄП на посаді голови СДПН уособлює щонайменше дві вагомі зміни в контексті керівництва німецьких "есдеків".

По-перше, прихід нового активного лідера асоціюється у потенційних виборців з відходом у тінь досвідчених, але не зовсім спроможних створити переконливі політичні лозунги та "яскраві картинки" політиків на кшталт вже згадуваного Пеера Штайнбрука чи поки ще лідера партії Зіґмара Ґабріеля.

По-друге,

обрання Мартіна Шульца на посаду голови партії означатиме й остаточний вихід з керівних посад СДПН колишніх соратників й соратниць екс-канцлера Ґерхарда Шрьодера.

Це, звісно ж, не означає переміщення в тінь таких іменитих політиків, як 12-й федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмаєр, чинний голова МЗС Ґабріель або прем'єр Північного Райну-Вестфалії Ханнелоре Крафт, однак, вочевидь, дає німецьким соціал-демократам шанс на "перезавантаження" власного політичного порядку денного з урахуванням нових особистостей та, звісно ж, реалій.

Справжній соціаліст

І хоча стосовно програми Шульца наразі важко говорити конкретно, ціла низка її обрисів вже почала вимальовуватися.

Зокрема, колишній голова ЄП закликає до переосмислення ролі "соціальної ринкової економіки" в Німеччині, боротьби з бідністю та соціальною нерівністю в різних сферах. Попри те, що спектр заяв Шульца вже наразі є доволі широким, більшість із них все ж стосується внутрішньонімецького порядку денного, актуального для виборців.

Низка з них має також виражене лівоцентристське забарвлення, що дає оглядачам змогу цілком вмотивовано стверджувати про

повернення "соціалістичного" компонента до порядку денного СДПН.

Останній вважається де-факто втраченим у риториці партії з кінця 1970-х років, коли покійний канцлер соціал-демократ Ґельмут Шмідт почав проведення монетаристських реформ, щоб подолати наслідки тогочасних "нафтових шоків".

Одночасно тональність заяв Шульца різко контрастує з риторикою чинних канцлера й уряду, котрі в якості доказів ефективності власної діяльності демонструють показники економічного зростання і збільшення бюджетного профіциту. Останні, тим не менш, хоча й виглядають порівняно переконливо для фахової аудиторії, видаються доволі далекими від середньостатистичних виборців з їхніми потребами й відчуттями.

Тож Шульц, який акцентує увагу на наявних проблемах, намагаючись при цьому запропонувати потенційні шляхи їх вирішення, цілком може виглядати в очах виборців більш привабливим навіть на тлі чинної очільниці уряду ФРН, кампанія котрої, вочевидь, як і 2013 року, будуватиметься на тезі "ви ж добре мене знаєте".

До того ж, порушуючи важливі внутрішньополітичні питання та намагаючись починати дискусію з їх можливого врегулювання, як, приміром, у випадку з тезою про "перетворення ФРН на державу рівних можливостей", Шульц суттєвим чином підвищує власну популярність серед "протестного електорату", почасти також схильного до підтримки популістських сил.

Водночас на користь Шульца, в порівнянні з лівими й правими популістами, грають як наявність більш-менш чітких пропозицій, так і готовність їх широко обговорювати.

Відтак "феномен Шульца" багато в чому слід пояснювати саме через його контрсистемність.

Як для його власної партії, в якій він виступає обличчям нової еліти й до якої він повертає лівоцентристський порядок денний, так і по відношенню до його політичних опонентів. І саме це дозволило йому не лише підняти електоральні рейтинги соціал-демократів, але й залучити до їх лав тисячі нових членів.

Тим не менш, "контрсистемність" у виконанні Шульца, на відміну від популістських сил, завжди має межі.

По-перше, через те, що він репрезентує партію, яка має чи не найдавнішу історію серед усіх політичних утворень сучасного німецького політикуму.

По-друге, через досвід Шульца в інституціях ЄС та чітку прихильність до ідей європейської інтеграції.

Коаліція на трьох

Наскільки реальні шанси Шульца стати новим канцлером Німеччини? Адже на федеральному рівні "ефект Шульца" завдав вагомих результатів.

Ще в листопаді-грудні рейтинг СДПН коливався між 24-25% голосів потенційних виборців, а панування Християнсько-демократичного союзу (ХДС) - партії чинного канцлера - на вершині електоральних симпатій здавалося майже непохитним.

 Фестиваль у Дюссельдорфі. Фото DW

Однак з середини січня соціологічні показники соціал-демократів зросли на 6-7%, практично зрівнявшись з рівнем довіри до партії Ангели Меркель (за консолідованим показником соціологічних опитувань - 32% проти 32% станом на 6 березня). В порівнянні з 2013 роком, СДПН наростила виборчі симпатії на 6%, християнські демократи втратили близько 11% від власного результату в 41% на перегонах 2013 року.

Зростання рейтингу Шульца та СДПН суттєвим чином впливає на потенційні коаліційні розклади в Бундестазі 19-го скликання.

Якщо раніше можна було з великою вірогідністю обговорювати варіанти або "великої коаліції", або ж союзу між ХДС/ХСС, ВДП та "Союзом90/Зеленими", то наразі слід долучити до розгляду й варіанти "світлофорної" коаліції соціал-демократів, вільних демократів й "Союзу90/Зелених", а також "червоно-червоно-зеленої" коаліції СДПН, "Союзу90/Зелених" та лівопопулістської партії "Ліві".

При цьому, як вже зазначалося, провідні політики як з боку "есдеків", так і з боку партії Меркель наразі виключають продовження "великої коаліції".

Тож 19-те скликання німецького Бундестагу буде, вочевидь, цікавим з точки зору потенційного встановлення в ньому першої в німецькій парламентській історії ХХІ століття "трипартійної коаліції". Втім, подібного роду формати не є історично незвичними як для німецького парламентаризму в цілому, так і для традиції Бундестагу зокрема.

Український вимір

Попри приналежність Мартіна Шульца до СДПН, яка традиційно виступає з більш компромісних позицій щодо пов'язаного з Російською Федерацією порядку денного, його особиста позиція на підтримку України навряд чи викликає сумніви.

Доказом того цілком можуть бути заяви й діяльність Шульца на посаді голови Європарламенту. Останній, до слова, є однією з інституцій ЄС, яка систематично закликала всі зацікавлені сторони до рішучих дій щодо РФ у зв'язку з анексією Криму та російською агресією на Сході України.

Тож виборча кампанія Шульца навряд чи супроводжуватиметься різкими заявами з українського порядку денного, які розходилися б з позицією офіційного Києва.

 Фото president.gov.ua

Водночас за потенційного лідерства Шульца під час виборчих перегонів, українській стороні було б цікаве як продовження роботи "великої коаліції" попри потенційну можливість для ХДС стати в ній "молодшим партнером", так і формування "світлофорної" коаліції СДПН, "Союзу90/Зелених" та ВДП. Адже зазначені партії чітко дотримуються позиції стосовно необхідності дотримання норм міжнародного права в частині гарантування територіальної цілісності й суверенітету України.

Втім, формування "червоно-червоно-зеленої" коаліції несе й певні ризики для Києва.

Йдеться про неоднозначну позицію низки членів партії "Ліві" стосовно анексії Криму та російської агресії на Сході України та візити деяких її діячів на окуповані чи неконтрольовані українською владою території. Однак чи буде позиція цих політиків чутною в уряді? Особливо в умовах спадковості в роботі урядових кабінетів навіть після зміни правлячих партій, що притаманно німецькій політиці.

Попри це, українській стороні бажано було б вже зараз налагоджувати контакти з потенційними коаліціантами в 19-му скликанні Бундестагу та роз'яснювати позицію офіційного Києва. Тільки так можна гарантувати підтримку нового уряду Німеччини, як би там не завершилися парламентські перегони.

 

Автор: Віктор Савінок,

експерт МЦПД "Progress"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua