Інтернет-врядування та українські реалії: чи можливо повторити зразкову естонську реформу

Понеділок, 11 грудня 2017, 16:28 — Сергій Сидоренко, Таллінн-Сауе-Київ
Фото: E-Estonia

Електронне врядування стало модною темою для України – над ним працюють, на ньому піаряться, про нього пишуть у проектах рішень та програмах співпраці. Естонію зазвичай наводять як приклад "країни, якій вдалося".

Але надто часто ті, хто мріє про e-governance, додають щось на кшталт "Естонія – не Україна". Сільське населення, низька комп'ютерна грамотність, відсутність комп’ютерів у людей... Лунають тисячі причин, через які нібито "ми так не зможемо".

Але цей стереотип легко зруйнувати. Адже проблеми, які нас лякають, так само були актуальні для Естонії, а способи їх вирішення цілком можуть спрацювати в Україні.

Примітно, що частину викликів естонці вирішують саме зараз, коли країна провела адмінреформу та масштабне об’єднання громад. І водночас – об’єднання стало значно легшим саме завдяки тому, що країна вже перейшла на електронне врядування.

Тепер – детальніше про те, чому естонський e-governance став історією успіху та чому його повторення в Україні є цілком реальним.

Діти, в чергу! В електронну, звісно:)

Розмови про об’єднання громад точаться в Україні вже понад 10 років, і щоразу це викликає збурення. "То що тепер, за довідками в інше місто їздити?" – це зачаровані слова, які виводять людей на мітинги та змушують уряд відступатися від планів.

А от в Естонії це запитання можуть просто не зрозуміти.

"У нас не потрібно ходити кудись за довідками. Всі публічні послуги доступні онлайн. Оформлення субсидії, соціальні послуги, всі запити – все це найпростіше робити в інтернеті.  Хочеш записати дитину в школу – йдеш на сайт школи", – пояснює ЄвроПравді Каймо Каарманн-Лійве, радник Асоціації естонських міст.

І найголовніше: це стосується не лише столиці.

Лаагрі – невелике селище неподалік Таллінна, тут живе 4,8 тис. мешканців. Це додає трохи статусності та грошей – чимало місцевих мешканців їздять на роботу в столицю, а отже, зарплатня тут вища за середню в країні.

Але навряд чи хтось із тих, хто був у містечку, візьметься назвати його "аж надто багатим".

"Задвірки" містечка Лаагрі. Тут і далі - фото автора

Радянське минуле дається взнаки.

У 100 метрах від мерії – величезний пустир, на якому колись працювали теплиці, а нині стоїть знак про те, що ходити розвалинами небезпечно. Ще далі, дорогою до залізничної станції, ви побачте "ліс" із бетонних "пеньків", тобто старих будівельних паль, навколо яких ростуть дерева. Будівництво, розпочате ще у 1980-х, тоді ж і "загнулося", а з роками стало частиною пейзажу...

 

І якщо ці деталі можуть нагадувати чимало українських міст, то в іншому Лаагрі дуже відрізняється від них.

Питання не лише в якісних дорогах, на яких, попри сніжні зими, немає звичних нам ям. Передусім відмінність у тому, як тамтешні мешканці спілкуються з владою.

Тут немає черг до соціальних служб або за довідками: переважна більшість обирають звернення за послугами через інтернет. Якщо ж людина не має комп’ютера (а таких чимало), то може зробити потрібний їй запит або власне в мерії, або ж... у бібліотеці.

Це не жарт, бібліотеки не "померли" з початком комп’ютерної ери. Навпаки вони отримали нове дихання.

"В Естонії бібліотеки майже не закривалися", – запевнила ЄП Кайє Кингас, представниця міністерства фінансів країни.

Тепер під словом "бібліотека" розуміють передусім місце вільного доступу в інтернет. А окрім того, тут можна також почитати або взяти додому книжки (тобто стара функція бібліотек збереглася). Комп’ютери тут не завжди нові, але їх цілком достатньо, щоби людина могла попрацювати в інтернеті, спрямувати запит тощо.

Та повернімося до послуг, які стали "електронними" навіть у маленьких естонських містечках. Одним із пріоритетів була і лишається освіта – дошкільна та шкільна.

"В нашій місцевості був дуже високий попит на дитсадки, місць не вистачало. Шість років тому ми запровадили е-чергу в садочки, але це означало лише те, що ви можете подати онлайн свою заявку. А далі всі заявки переписували у велику книгу і обробляли вручну, хай навіть зараз це звучить смішно", – пригадує Андрес Лайск, що працював мером Лаагрі від кінця "нульових".

"Два роки тому ми замінили цю систему новою. Ми інвестували чимало коштів у садочки, це було нашим пріоритетом. Тепер місць стало більше, і батьки можуть обирати той дитсадок, який для них ближчий, або той, про який кращі відгуки. Так ми отримуємо зворотній зв’язок.

А зараз у планах – принципово нова система також для шкіл. Там буде повна автоматизація, аж до того, що батьки бачитимуть, що робив сьогодні вчитель разом з їхніми дітьми. Але для цього необхідно надати комп’ютери всім вчителям", – розповідає мер.

І це не пусті мрії – немає сумніву, що плани здійсняться.

Цього року Лаагрі об’єдналося із трьома іншими громадами, розташованими неподалік.

Нова об’єднана громада, у якій живе аж 22 тисячі мешканців, отримала додаткове фінансування (детальніше про добровільне та примусове злиття громад в Естонії – в статті "Досвід адмінреформи для України"). Андрес Лайск переміг на виборах керівника нового муніципалітету, який отримав назву Сауе. Тепер у нього з’явилися нові виклики, але водночас – і нові горизонти.

Раніше в штаті Лаагрі був "аж" один комп’ютерник. У сусідньому Сауе, яке увійшло до складу нової ОТГ – ще один, в двох менших громадах не було жодного. Тепер штат громади буде спільним, а IT-відділ розшириться удвічі, до чотирьох людей.

Дані на перехресті

Успіх естонських "електронних реформ" часто пояснюють тим, що у них, мовляв, все суспільство високотехнологічне і їм "було легше". От тільки самі естонці кажуть, що це в принципі не так.

"Це зараз у нас довіра до електронних інструментів така висока, але не майте ілюзій, на початку такої довіри не було і близько", – розповідає Янек Розов, керівник департаменту розвитку послуг електронного суспільства в Мінекономіки Естонії. Цей підрозділ відповідальний за те, щоби "хмара послуг" e-governance була цілісною і покривала всі потреби людей.

"Пенсіонери і зараз не так активно користуються цими послугами, а на початку це було для них чимось геть чужим. Та що там інтернет – навіть коли видачу пенсій перевели на картки, люди в банку часом знімали гроші з банкомату і несли їх операціоністу, бо думали, що тепер це треба показати і оформити", – пригадує він.

Почалося все ще у 1999 році, коли з’явилася перша інтернет-послуга – заповнення декларацій експортера. Тоді не було навіть натяку на масовість чи системність, але уряд вирішив відреагувати на появу електронного банкінгу, який виявився зручним для активного бізнесу. На початку нового тисячоліття в Естонії законодавчо прирівняли електронний підпис до "паперового".  

Але і це саме по собі не перевело публічні послуги в інтернет.

"Е-революцію" здійснив геніальний крок: уряд змусив усі відомства піти в інтернет, без того вони не мали можливості ефективно працювати далі.

Це відбулося у 2007 році з ухваленням закону про доступ до публічної інформації. Україна, до слова, теж має такий закон, але ж питання не в назві, а у змісті.

В естонському законі записано, що жодне відомство в країні не має право збирати у громадян ті дані, які вже є в реєстрі якогось іншого відомства. А отже, якщо людина звертається про якусь послугу, то у неї не мають права просити про жодну довідку від естонського органу влади – приміром, про адресу проживання. Ці дані держорган має отримати через інтернет.

Одночасно всі державні та муніципальні органі отримали інструмент, який дозволив жити за нових умов. Централізована урядова система, яка отримала назву X-Road, дозволяє отримати всю необхідну інформацію про людину.

"Уявімо, що мені потрібно створити реєстр будок морозива. Це означає, що в базі даних буде тільки один параметр – про те, якими бувають будки. Всю іншу інформацію – про працівників будки, про юросіб, про адресу, про власність на землю – все це я все беру з X-Road", – пояснює Розов.

Звісно, йдеться лише про дані, які потрібні тому чи іншому органу: чиновник, який опікується водопостачанням, не побачить, приміром, дані про судимість свого клієнта, а в лікарні не знатимуть, чи є у хворого автомобіль. Наданням прав доступу опікується урядовий підрозділ.

Силоміць до інтернету

За даними Eurostat, 86% естонських родин мали доступ до інтернету у 2016 році. Це багато, але все ж менше ніж 100%. А в 2007 році, коли країна стала на рейки електронного самоврядування, таких було всього 52%, та й з них більшість була в Таллінні, а в глибинці цей рівень не всюди сягав навіть 25%.

То чи можливо перевести на електронне врядування в громадах, де від сили чверть людей мають доступ до комп’ютера?

Естонський досвід каже, що це – цілком реальне завдання.

Головне – залишати людям альтернативу.

Навіть сьогодні, за 10 років після початку "цифрової революції", в усіх без винятку муніципалітетах залишаються "офлайнові" офіси. Тут працюють співробітники мерії, а у визначені часи сюди можна прийти і подати письмову заяву, або ж сісти за комп’ютер та заповнити форму на сайті міста.

В колишній мерії Лаагрі готові і надалі приймати відвідувачів

Після створення об’єднаної громади Сауе в усіх селищах, які об’єдналися, залишаться офіси, які працювали там раніше. В Естонії поставили за принцип: можливість прийти до органу влади "ногами" має лишатися, хай яким високим буде рівень комп’ютеризації.

За 10 років країна справді зробила чимало, щоби переконати людей ходити в інтернет, а не в мерію. Нагадаємо також про бібліотеки, які лишаються "вікном до e-govcernance" для тих, хто не має комп’ютера.

"Найбільша складність – пояснити людині, що інтернет – це безпечне середовище, де все можна зробити швидше. І не треба їхати за тридев'ять земель за такої погоди", – каже Янек Розов з міністерства економіки, показуючи за вікно, де саме падав мокрий сніг.

Він додає, що найскладнішим завданням, звісно ж, було "привчити до інтернету" пенсіонерів.

"Були програми для залучення літніх людей, і були хитрощі, які "змушували" їх спробувати. Наприклад, приходить людина в міськраду, а їй кажуть: у нас бланків немає, а принтер зламався, але ось є комп'ютер, давайте спробуємо разом. І виявляється, що це – простіше і зручніше. Але все одно є і завжди лишатиметься певний відсоток тих, хто надає перевагу паперовим заявам", – розповідає посадовець.

Звісно ж, лишаються також послуги, які через інтернет не оформити. З цим стикаються іноземці, які приїздять до Естонії.

"Отримання і продовження посвідки на проживання, реєстрація місця проживання – тут потрібно особисто з'явитися в поліцію, без цього ніяк", – розповідає киянин Макс Сухоруков, який навчався в університеті міста Тарту. Але одразу додає: "Все інше – в електронному вигляді. Навіть грошові питання – наприклад, заявка на стипендію для тих, хто не має достатнього доходу. Дуже зручно: у тебе є ID-карта з електронним підписом, ти зчитуєш її кардрідером, підписуєш – і все, документ має точно таку силу, як написаний вручну".

Сайт дитячого садка? А в чому проблема?

Може виникнути питання: а як же маленька громада зможе створити сайти для мерії, школи чи дитсадка? Адже йдеться про складні механізми – електронні підписи, захист персональних даних... В Естонії є рецепт вирішення цієї проблеми.

Більшість сайтів шкіл, селищних рад і тому подібних органів створені за шаблоном, наданим урядом. Те саме з базами даних: не потрібно писати коштовний софт, для кожного типового органу є централізоване рішення. При цьому дитячі садочки чи школи взагалі не переймаються цими питаннями: їхні сайти веде сисадмін місцевої мерії.

А якщо громада достатньо багата, то може створити свою систему, з додатковими сервісами.

З часом, можливо, її досвід стане прикладом для всієї країни і увійде до урядового програмного модуля "для всіх".

До речі, "державні сайти" також не безкоштовні, за їх використання платиться ліцензійний збір. Для громади він копійчаний, але в масштабах всієї країни збирається достатня сума для того, щоби виробництво та підтримка нових програм були окупними, а уряд міг долучати до роботи справді фахових програмістів та авторитетні фірми-розробники.

"Нова програмна система, написана під конкретне місто, з індивідуальним завданням та підтримкою, стартує від 10 тис. євро, - розповідає мер Сауе Андрес Лайск. - Мало хто зважується на такі витрати, адже можна обмежуватися державними програмами, де ліценція коштує лише 15-25 євро на місяць".

 Колишній мер Лаагрі, а тепер - мер Сауе, Андрес Лайск

Що дає громаді така відкритість?  

Насправді від цього – самі плюси. Це і менше навантаження на співробітників громади (обробляти електронні запити значно простіше, аніж паперові), і відсутність черг (а черги завжди викликають роздратування у громадян, тобто виборців).

Зрештою, для громадян це – принципово інший рівень сервісу. "Ми тепер не повинні навіть перевіряти щоденники, щоби пересвідчитись, чи ходила дитина в школу. Якщо дитини не було на уроці, вчитель відразу ставить в системі запитання до батьків – що з нею?" - розповідає мешканка об'єднаної громади Сауе Кадрі Тіллеманн.

До слова, е-врядування в Естонії не стоїть на місці.

Додаються нові сервіси, а існуючі – постійно змінюються. "Нещодавно ми змінили шрифт в системі е-здоров'я і відразу – величезне зростання! Виявилося, що літнім людям не було видно деякі написи", - ділиться досвідом Янек Розов.

Окремі програми спрямовані на молодь, яка віддає перевагу смартфону, а не комп’ютеру. Підпис через контрактний мобільний телефон, форми, які заповнюються в кілька дотиків – все спрямоване на те, щоби естонці вважали якомога зручнішим життя в своїй державі. В часи глобалізованого світу, коли молодь обирає країну для проживання та роботи, такі маленькі зручності є особливо важливими, і в Естонії, яка потерпає від відтоку населення, вважають це завдання пріоритетним.

Потроху це розуміння з'явиться і в Україні. Цієї осені наша держава отримала від Естонії право на використання системи X-Road.

Чи зможемо ми повторити естонський досвід е-врядування? Покаже час. Принаймні, всі можливості для цього у нас є – аби було бажання.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",
Таллінн-Сауе-Київ

Редакція висловлює вдячність за сприяння програмі Ради Європи "Децентралізація і територіальна консолідація в Україні"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.