Україна у німецькому фокусі: як мінялася позиція Берліна

Середа, 21 березня 2018, 18:15 — , "25 років разом. Що далі?"
Фото: president.gov.ua

Торік Україна і Німеччина святкували 25-річний ювілей дипломатичних відносин. У листопаді 2017 року посольство у співпраці з "Європейською правдою", Києво-Могилянською академією і регіональним бюро "Діалог Східна Європа" Фонду ім. Фрідріха Еберта оголосило конкурс есе "25 років разом. Що далі?". Переможців конкурсу було оголошено 6 березня.

"Європейська правда" як співорганізатор цього змагання публікує частину текстів, що брали участь у конкурсі. Розпочинаємо з есе Віктора Савінка – нашого регулярного автора. 

* * * * *

Впродовж тривалого часу Україна не належала до провідних напрямків зовнішньополітичного курсу Федеративної Республіки Німеччини.

Про це свідчить відсутність рамкового договору про відносини між Україною й ФРН. Провідними документами, які регулюють співпрацю між сторонами, є Спільна декларація про основи відносин та Договір про розвиток широкомасштабних відносин в галузях економіки, промисловості, науки і техніки, укладені ще в червні 1993 року.

Договірна база відносин Німеччини з Україною є нерозвинутою порівняно з її аналогами щодо Росії чи Польщі.

Зрештою, в діалозі між сторонами була майже відсутня політична складова. Основними ж механізмами взаємодії з Україною офіційний Берлін вважав економічні зв’язки й секторальну співпрацю.

Про український порядок денний майже не йшлося й у концептуальних документах зовнішньої політики ФРН. Приміром, у коаліційній угоді 18-го скликання Бундестагу Україна згадується лише в контексті Європейської політики сусідства.

Ситуація змінилася лише після початку російської анексії Кримського півострова та агресії на Донбасі. Програми основних політичних сил до виборів до Бундестагу, що відбулися 24 вересня 2017 року, містять згадки про врегулювання "української кризи", засудження агресивних дій РФ та участь Німеччини у "нормандському форматі".

Виняток становлять документи партій "Ліві" та "Альтернатива для Німеччини", риторика яких тяжіє до позиції офіційного Кремля. 

Одночасно російська агресія проти України слугувала чинником трансформації механізмів політичного діалогу між Німеччиною та Україною.

По-перше, через ці події в числі механізмів українсько-німецької взаємодії активно почали застосовуватися політичні консультації. В цьому контексті слід згадати численні переговори та заснування в червні 2014 року "нормандського переговорного формату" з врегулювання кризи на Сході України за участі України, Німеччини, Франції та РФ.

Для Німеччини участь у ньому є засобом ствердження пріоритетності європейського виміру в зовнішній політиці. Для України ж діалог з німецькою стороною дає змогу розглядати російську агресію в контексті європейської безпеки.

По-друге, зазнав трансформації вимір українсько-німецьких відносин, пов’язаних з ЄС. В даному випадку мається на увазі діалог щодо імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Для німецької сторони цей процес становить інтерес, оскільки дозволяє зміцнити вплив Союзу в Східній Європі й наростити обсяги економічної та секторальної співпраці з Україною.

По-третє,

Берлін відіграє вагому роль в підтриманні на рівні ЄС санкційного режиму проти Росії, запровадженого у відповідь на російську агресією проти України.

Дане питання видається актуальним для німецької політики на тлі триваючої геостратегічної фрагментації інтеграційного простору ЄС. Гостроти йому додають економічні втрати, понесені після запровадження санкцій. Останні завдали економіці ФРН збитків у близько 11,1 млрд євро з 2014 по 2016 роки.

Водночас, на переконання Ангели Меркель, санкції є свідченням "нормативної сили" ЄС.

По-четверте, німецька сторона підтримала розширення зв’язків нашої держави з НАТО та створення трастових фондів з допомоги Україні під час саміту в Уельсі у вересні 2014 року, а також рішення щодо надання Україні Комплексного пакету допомоги з реформування сектора оборони, погодженого на саміті у Варшаві в липні 2016 року.

Свідченням поступових змін на концептуальному рівні зовнішньої політики щодо України є визнання Німеччиною РФ викликом для власної безпеки в новій редакції "білої книги" з оборонних питань 2016 року. 

Таким чином, попри той факт, що український вектор не був чітко концептуалізований в системі зовнішньої політики Німеччини, в умовах російської агресії Берлін взяв курс на підтримку України.

Це призвело до трансформації українсько-німецьких зв’язків із постанням в їх рамках політичного виміру, пов’язаного як з врегулюванням конфлікту на Сході України, так і з взаємодією в сфері безпеки та імплементацією Угоди про асоціацію.

Як наслідок, нинішній рівень українсько-німецьких зв’язків є безпрецедентно високим. 

 

Автор: Віктор Савінок,

аспірант Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua