ЄС та НАТО в Конституції: навіщо Україні особливий шлях до членства?

Вівторок, 3 липня 2018, 11:54 — , Європейська правда
Фото: president.gov.ua

Президент Порошенко хоче змінити Конституцію, зафіксувавши в ній вступ до Євросоюзу та НАТО як мету України. Відповідний законопроект він обіцяє внести до парламенту "найближчим часом".

"Орієнтація на Євросоюз та Північноатлантичний альянс підтримуються абсолютною більшістю громадян, про що переконливо свідчить динаміка української думки", - сказав Порошенко у недавній промові з нагоди Дня Конституції.

Ідею підтримує інша владна сила - Народний фронт.

"В Конституції треба визначити курс на членство України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Сьогодні є однозначна воля більшості українського народу: Україна має бути в ЄС і в НАТО", - заявив її лідер Арсеній Яценюк.

Щоправда, соціологія дещо суперечить таким бравурним заявам.

За останнім опитуванням групи "Рейтинг", 51% українців підтримують вступ до ЄС, що є найменшим показником з квітня 2014 року - принаймні, в дослідженнях цієї компанії. 44% за інтеграцію до НАТО - тобто зовсім не "абсолютна більшість", і тут також значної позитивної динаміки останніми роками немає.

Тож владі треба насамперед наполегливо працювати, аби збільшувати підтримку. У тому числі через дієві проєвропейські реформи, які доводять переваги цього курсу і вигоди від нього для кожної людини, а також через належну комунікацію з суспільством.

Навіщо це потрібно і що дасть?

Однак питання навіть не у звичних уже промовах з "перебільшеннями".

Вступ до ЄС та НАТО як мету України зафіксовано в Законі про національну безпеку та оборону і в Законі про засади внутрішньої та зовнішньої політики. Яку ж додану вартість дасть ще й зміна Конституції, чим саме допоможе?

Читайте також
"Ніж у спину" від Орбана: Угорщина відновила наступ на Україну в НАТО та в ЄС

Порошенко каже про "загрозу ревізії".

"Серед політиків дедалі більше стає охочих поставити під сумнів наш чітко вивірений європейський курс. Окремі безвідповідальні політикани малюють необхідність повернення на Схід. Щоб ніхто не думав "петляти", впевнений, що це має бути прямим текстом зафіксовано в Конституції" , - пояснює президент.

Мовляв, змінити Конституцію важче, ніж звичайний закон. Тому навіть якщо при вищих посадах або в парламенті будуть "політикани", то європейському та євроатлантичному вибору України ніщо не загрожуватиме.

Однак хіба що люди з дуже багатою фантазією можуть уявити, як у разі умовного приходу до влади антиєвропейських чи євроскептичних сил вони просуватимуть Україну до НАТО та ЄС - бо ж так записано в Основному законі.

Європейська та євроатлантична інтеграція - це наполеглива щоденна законодавча та урядова робота, сукупність складних та важливих змін та реформ. Для цього потрібна насамперед політична воля - і явно недостатньо лише законодавчих положень, де б їх не було записано.

Брак такої волі видно і на прикладі нинішньої, декларативно проєвропейської влади.

А ще є гарний урок з минулого.

Переговори про Угоду про асоціацію з Євросоюзом були фактично заморожені при нібито прозахідних Ющенкові та Тимошенко в 2007-2009 роках. Зате їх було поновлено і відносно швидко завершено при проросійському Януковичі. Але, зрештою, підписати угоду в листопаді 2013-го його не змусив навіть законодавчо зафіксований курс України на європейську інтеграцію.

У будь-якому разі, гіпотетичний вступ до ЄС та НАТО забере багато часу - а теперішній світ і обставини швидко змінюються.

Скажімо, навіть без євроскептиків при владі за 10-20 років може виявитися, що Україні з тих чи інших причин не вигідно вступати в ЄС - як от Норвегії чи Швейцарії. Або Євросоюз чи НАТО трансформуються з часом у щось не таке привабливе чи конче необхідне для нас: скажімо, розвалиться Росія, й безпекова ситуація радикально зміниться. Або Україна вступить таки в ЄС та НАТО.

Власне, статися може багато чого. І що тоді робити з конституційними положеннями про приєднання до цих організацій?

Що робили інші

Певним показником доцільності тих чи інших європейських та євроатлантичних кроків традиційно є досвід країн колишнього соціалістичного блоку, які приєдналися до омріяних нами організацій після його розпаду.

Жодна з 11 постсоціалістичних  держав, які в 1999 - 2013 роках вступали до ЄС та НАТО,  не фіксувала в Конституції мету здобуття членства в цих організаціях. Конституція Чорногорії, яка вступила торік до НАТО і веде переговори про вступ до ЄС, містить обтічне формулювання про "відданість співробітництву на рівних з іншими народами та державами, а також європейській та євроатлантичній інтеграції". 

І хоча ці інтеграційні процеси таки зачіпають конституційні положення, однак зовсім в інший спосіб.

Скажімо, приєднання до ЄС означає передачу частини економічного суверенітету країни до Брюсселя, тобто до наднаціональних органів Євросоюзу - саме тому всі 11 країн проводили референдуми - як правило, вже після підписання угод про вступ. За потреби корегували також і конституції.

Читайте також
Перевірка Україною: на що може розраховувати Київ на липневому саміті НАТО

Наприклад, у Хорватії - яка приєдналася до ЄС останньою, 2013 року - в результаті в Основному законі з’явилася глава "Європейський Союз".

В ній прописано участь країни в інституціях ЄС, роль спільного законодавства Євросоюзу, право громадян бути обраними до Європарламенту, а також права громадян Євросоюзу. Фактично, в Конституцію перенесено деякі положення Договору про ЄС.

Натомість членство в НАТО загальнонаціонального голосування не вимагає. Тим не менше, кілька країн провели референдуми, деякі змінили за потреби свої конституції.

Словаччина 2001 року внесла до Основного закону поправки, які дозволяли країні виконувати статтю 5 Північноатлантичного договору, що передбачає колективну оборону. Зміни стосувалися розміщення військ союзників на її території, надсилання власних військ на захист інших держав альянсу, процедуру оголошення війни тощо.

2003 року на референдумі було внесено поправки в Конституцію Румунії. Вони також були стосовно певних процедурних питань, пов’язаних із вступом в НАТО (приєдналася 2004 року) та в ЄС, куди румуни вступили 2007-го - головним чином порядку затвердження вступу до цих організацій національним парламентом.

Болгарія, яка стала членом НАТО 2004 року, врегулювала конституційне питання в інший спосіб - 2003-го тодішній президент вніс до Конституційного суду запит про те, чи повинна країна змінювати Основний закон через майбутній вступ до альянсу. Суд постановив, що питання розміщення іноземних військ на території країни та надсилання своїх солдат за кордон належить до компетенції уряду.

Іншим для вступу до НАТО вистачило чинних положень конституції.

Наприклад, Естонія скористалася статтею Основного закону, що передбачає схвалення приєднання країни до міжнародних організацій через ратифікацію відповідних угод парламентом.

Дві країни - Угорщина та Словенія - провели перед вступом до НАТО консультативні референдуми, які однак не передбачали змін Конституції. Причини були винятково політичні: недостатньо висока підтримка ідеї приєднання до альянсу суспільством. Ті голосування стали до певної міри страховкою для урядів.

Ризик зворотного ефекту

Знову ж, згадані конституційні зміни та інші кроки не мають нічого спільного із тим, що пропонує Порошенко. Тамтешні політики та урядовці діяли, виходячи з практичною потреби - яка виглядає надуманою в нашому випадкові.

Потреба конституційних змін виникала тоді, коли в результаті реформ країни відповідали критеріям членства в ЄС та НАТО і були на порозі цих організацій. Це природно і логічно.

Тоді як непродумані чи популістські кроки та акції цілком можуть давати і зворотній ефект.

Порошенко висловив упевненість, що Верховна рада підтримає його ініціативу - а для зміни Конституції потрібно щонайменше 300 голосів.

Однак у передвиборчий період будь-які подібні речі надто ризиковані та авантюрні - як для їх ініціаторів, так і для самої ідеї європейської та євроатлантичної інтеграції України. Особливо якщо пояснити нагальну необхідність цих ініціатив дуже важко.

Ймовірність невдачі з фіксацією європейського та євроатлантичного курсу в Конституції є досить високою - 300 мандатів під це зібрати буде однозначно важко. Що, своєю чергою, може принести збитки іміджу України.

Удача ж не наблизить Україну ані до Євросоюзу, ані до НАТО. Не посприяє отриманню нами перспектив членства в ЄС або ж Плану дій з набуття членства в альянсі.

Найголовніше, що може і має робити нині для цього Україна - проводити реформи, які перетворюватимуть її на потужну, істинно європейську країну, яка буде дедалі ціннішою - в тому числі для структур, в які ми прагнемо вступити.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.