Томос по-естонськи: як балтійська країна відновила незалежну від Москви церкву

П'ятниця, 19 жовтня 2018, 16:08 — , Європейська правда

"Патріарх Московський під час літургії не називатиме імені глави Константинопольської православної церкви", "Священний синод РПЦ постановив призупинити канонічне і євхаристійне спілкування з Константинополем", "Події в країні не відповідають елементарним нормам пристойності"…

Мабуть, кожен українець упізнає заяви, які останніми днями лунають із Москви. От тільки ці заяви були зроблені 22 роки тому і стосувалися... подій в Естонії. Церковний конфлікт між Москвою та Константинополем, схожий на той, що розгортається нині, вже мав місце у 1990-х роках.

Проте є низка відмінностей між естонською та українською історіями.

Ми вже близькі до створення єдиної автокефальної помісної церкви, а естонцям цього зробити досі не вдалося, хоча Таллінн у ті часи був готовий навіть на жорсткіші кроки – блокував офіційний статус московської церкви та де-юре позбавив її майна.

І хоча відмінностей між естонською та українською історіями більше, ніж здається на перший погляд, досвід Таллінна корисний як приклад (або антиприклад) для подальших дій Києва.

Конфлікт довжиною у століття

Щоб зрозуміти, як Естонія у 1990-х відновила діяльність автономної церкви під крилом Константинополя, треба повернутися на сотню років назад.

Естонія здобула незалежність 1918 року, на той час кількість православних у країні вже була значною. Природно, що віряни прагнули власної церкви, і в 1920 році патріарх Московський Тихон дав церкві автономію.

Проте дуже скоро естонські православні забажали остаточно розірвати стосунки з Москвою, дивлячись, яких гонінь зазнавала церква у радянській Росії. Єпископ Талліннський Александр попросив у Вселенського патріарха про автокефалію. І 1923 року патріарх Константинопольський Мелетій IV видав Томос, яким дарував церкві… не автокефалію, яка передбачає статус помісної, самокерованої церкви, а автономію.

Утворився новий церковний округ у складі Константинопольського патріархату під назвою Естонська православна митрополія. Згодом церква отримала свою сучасну назву – Естонська апостольська православна церква (ЕАПЦ).

Проте естонська незалежність протрималася недовго – і світська, і церковна. 1940 року країну окупували радянські війська. Естонську церкву спіткали гоніння, закриття освітніх закладів і, зрештою, її анексія Московським патріархатом.

Незалежне естонське православ’я спробували зберегти в еміграції: у 1944 році естонський митрополит Александр з двома десятками священиків, яким вдалось уникнути репресій, втекли до Стокгольма.

Але за майже тридцять років Москва домоглась того, щоб Вселенський патріарх визнав Томос про автономію ЕАПЦ недійсним.

А вже після розпаду СРСР духівництво із вигнання повернулося в Естонію, щоб відновити знищену церкву. У 1993 році урядові органи зареєстрували ЕАПЦ як єдину правонаступницю "незаконно та репресивно ліквідованого церковного управління".

Православну церкву Московського патріархату в Естонії тоді згадували хіба що як "окупаційну церкву" та "руку Москви".

ЕАПЦ відразу після реєстрації успадкувала всю церковну власність у країні разом із приміщеннями.

Церква Московського патріархату втратила право на всі православні храми, якими користувалась у радянський період.

Варто додати, що Естонія взагалі відмовлялася реєструвати церкву Московського патріархату аж до 2002 року, формально пояснюючи відмову тим, що її назва надто схожа на ЕАПЦ. У відповідь Росія навіть поскаржилась на "дискримінацію естонцями православних" у Раду Європи, вимагаючи вирішити проблему реєстрації церкви.

Зрештою, релігійну організацію таки зареєстрували, коли вона погодилася на назву Естонська православна церква Московського патріархату (ЕПЦ МП).

Справи канонічні

Та попри те, що ЕАПЦ отримала беззаперечне визнання на рівні держави, з церковної точки зору вона залишалася "неканонічною", адже Томос Вселенського патріархату про автономію був анульований.

Тому і синод ЕАПЦ, і естонська влада прагнули оновленого визнання з боку Константинополя. Прем’єр Естонії попросив патріарха Варфоломія відновити "анульований в окупаційний період канонічний зв'язок".

У відповідь Константинополь запустив процедуру відновлення Томоса.

Московський патріархат не міг допустити визнання "споконвіку неканонічної" церкви. Він тричі направляв своїх представників у Константинополь на переговори і приймав у себе делегацію Вселенського патріархату.

Ситуація була для Москви особливо болючою, адже тогочасний патріарх Московський Алексій ІІ у минулому був митрополитом Талліннським і Естонським, а тому від’єднання його вотчини сприймалося як ляпас. До слова, Алексій тоді навіть писав президенту США Біллу Клінтону з проханням уплинути на владу Естонії та зробити все можливе "для усунення кричущої несправедливості".

В лютому 1996 року, після "наполегливих прохань з боку естонського уряду і переважної більшості естонських православних парафій", Константинополь відновив дію Томоса 1923 року.

 
2013 рік. Патріарх Варфоломій із президентом Тоомасом Гендріком Ільвесом

Реакція Москви була миттєвою та різкою. Священний синод РПЦ зробив те, що ми нещодавно спостерігали в Україні: призупинив канонічне і євхаристійне спілкування з Константинопольським патріархатом та перестав згадувати Вселенського патріарха під час богослужінь.

Константинопольський патріарх Варфоломій у відповідь нагадав, що російська церква неканонічно анексувала православну церкву в Естонії та протягом багатьох років втручалася в країни, які перебувають під духовною юрисдикцією Вселенського патріархату, "а саме в Естонію, Угорщину та інші країни".

Тиск Москви був значним. На той час відповідальним за міжнародний напрямок РПЦ був нинішній патріарх Кирил.

Він мав надзвичайний вплив у переговорному процесі, розповів "Європейській правді" священик ЕАПЦ Айвар Сарапік: "Кирил намагався впливати на політиків у парламенті, вони навіть подали в суд на державу, впливали через економіку. Вони використовували кожну можливість для впливу, але це не спрацювало".

Градус напруги був високим, проте двом воюючим сторонам таки вдалося знайти компроміс. За кілька місяців після Томоса Москва і Константинополь домовились, що в Естонії одночасно діятимуть дві церкви, а парафії самі обиратимуть, під чиєю юрисдикцією перебувати.

За словами колишнього прем’єра Естонії Марта Лаара, саме цей фактор допоміг провести процес мирно: "Процес не був політизований та надто націоналізований. Та й інші християнські церкви допомогли заспокоїти можливі конфлікти", – пояснив він в коментарі "Європейській правді".

Країна на дві церкви

Становище церкви Московського патріархату було ускладнене тим, що протягом багатьох років вона не мала легального статусу. Тобто по суті московська церква нелегально служила у храмах естонської.

Як це діяло на практиці, розповідає Айвар Сарапік: "Парафії зберігали за собою храми, проводили богослужіння, але без реєстрації у них не було юридичного права робити певні речі. Ніхто не намагався прогнати їх, де-факто це було неможливо. Якби держава це зробила, почалась би війна між державою та російськомовними парафіями".

Лише після офіційної реєстрації 2002 року держава запропонувала Московському патріархату за символічну плату взяти в оренду храми терміном на 50 років.

Як наслідок, Естонська апостольська православна церква має 72 парафії і три єпархії, а православна церква Московського патріархату – 37 парафій та дві єпархії.

Щоправда, за розмірами ЕПЦ МП значно переважає: до неї належать приблизно 85% (близько 150 тисяч) усіх православних в Естонії. І це зберігає ризики, від яких у 1990-ті так намагалися втекти у Естонії.

"Звичайно, вони намагаються зберігати контроль над російськомовним населенням. Але врешті-решт вони розуміють, що значно краще бути європейцем у Естонії та мати усі права і розмовляти російською, ніж бути частиною не зрозуміло чого по той бік кордону", – резюмує Айвар Сарапік.

 
Цього року патріарх Кирил призначив Естонії нового предстоятеля

Незважаючи на скромний розмір, у 1990-ті роки в ЕАПЦ бракувало духовенства: щоб служити у нових парафіях, не вистачало священиків. Щоб допомогти впоратися із "дефіцитом", з Франції в Естонію тоді вперше прибув митрополит Стефан – нинішній голова Естонської апостольської церкви.

Примітно, що розподіл прихожан між парафіями не проходив чітко за етнічною ознакою. Приміром, 30% вірян ЕАПЦ – росіяни, а літургії у церквах проводяться і естонською, і російською мовами. Серед вірян Московського патріархату також є естонці, хоча більшість, звісно, етнічні росіяни.

Так само серед священиків ЕАПЦ є росіяни, а серед священиків ЕПЦ МП – естонці.

Урок для України

Незважаючи на минулі міжусобиці, сьогодні дві православні громади складають найбільшу релігійну групу в країні. Якщо раніше Естонія вважалась традиційно лютеранською, сьогодні це не так; до того ж все більше громадян вважають себе атеїстами.

А два роки тому країною поширилася новина, що митрополит ЕАПЦ заговорив про можливість утворення єдиної Православної церкви Естонії. І запропонував митрополиту московської церкви об’єднатися під крилом Константинополя.

Приводом для цього став Всеправославний собор на Криті, який в червні 2016 року визнав співіснування двох по суті однакових церков у одній країні неетичним. Втім, оскільки Критський собор відбувся без участі представників Москви, а сама РПЦ не визнає його рішення, ЕПЦ МП зустріла пропозицію об’єднання без ентузіазму.

Крім того, надто багато невирішених питань стоять на заваді: хто стане на чолі єдиної церкви, кому вона підпорядковуватиметься (той же Критський собор наполягає на юрисдикції Константинополя), що буде з церковним майном.

Та й після нещодавнього повторного розриву Москвою зв’язків з Константинополем шанси на подальше примирення примарні.

У обох церков – кардинально різна позиція стосовно автокефалії української церкви. Глава ЕАПЦ Стефан підтримав рішення Вселенського патріархату видати Томос українській церкві. А синод ЕПЦ МП – засудив "антиканонічну діяльність" Константинополя в Україні.

Хоча паралелі між Україною та Естонією здаються очевидними, відмінності між ними істотні.

Естонію навряд чи можна вважати прикладом, адже їй так і не вдалося створити єдину помісну національну церкву. У Константинопольського патріархату більше храмів, проте вірних – у рази менше, ніж у Москви. До того ж покровителька московської церкви не вела агресію проти Естонії.

"Ситуація в Україні у порівнянні з Естонією значно складніша. І у нас були напружені ситуації, російська церква проводила хресні ходи у Таллінні, ми боялись провокацій. Але все обійшлось. Я дуже молюся і надіюся, те ж саме трапиться і в Києві", – зазначив священик Айвар Сарапік.

Тож Естонія – швидше урок для України. Її історія доводить: мирне співіснування двох церков можливе.

Це суперечить канонам, але інколи церковні лідери можуть піти на поступки заради спільного блага.

Автор: Христина Бондарєва,

журналістка "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua