"Це війна, гаряча війна!": у Держдепі виклали своє бачення нової хвилі російської агресії
Від серпня 2018 року в Державному департаменті США з’явився новий топ-дипломат, відповідальний за держави Східної Європи та Кавказу, включно з Україною. Призначення на посаду з доволі незвичною для нас назвою Deputy Assistant Secretary of State (заступник помічника держсекретаря США) стало, поза всяким сумнівом, успіхом для України.
Керівну посаду обійняв Джордж Кент – кар’єрний дипломат, який вже двічі працював у посольстві Штатів в Україні. До цього літа – у якості заступника посла.
Цього тижня Кент повернувся до Києва вже у новому статусі, а наприкінці візиту – поспілкувався із журналістами. "Європейська правда", що брала участь у цій зустрічі, публікує відповіді дипломата на запитання щодо воєнного стану, ситуації на Азові та ключових викликів, що стоять перед Україною.
Про воєнний стан
Розвиток подій був настільки стрімкий – напад росіян, засідання РНБО вже в неділю та ВР у понеділок – що формальних консультацій щодо запровадження воєнного стану із закордонними партнерами не було.
Звичайно, ми спілкувалися з українськими партнерами з цього приводу, але фокус цих дискусій був – з’ясувати, що відбулося та як ми можемо допомогти України задля повернення її моряків та кораблів.
Абсолютно зрозуміло, що Росія порушила міжнародне право. Зараз Росія повинна звільнити і кораблі, і моряків, саме цього ми від неї вимагаємо.
Не наше питання вирішувати, чи був потрібен воєнний стан.
Це – рішення України, і реагувати на нього українцям.
Наразі очікується, що воєнний стан триватиме 30 днів, і це дозволить провести виборчу кампанію. Наскільки я розумію, таким є намір і бажання українців. І я розраховую, що кампанія розпочнеться 31 грудня, як і заплановано.
Чи справді зростає російська присутність на кордоні?
Я не маю перед собою даних розвідки. Але відповідь дають події на Донбасі, де зброя не мовчить, де минулого тижня були одні з найгарячіших днів року. Це війна, гаряча війна!
Стратегія Росії зовсім не така, як у XIX сторіччі: щоби нападати, не обов’язково оголошувати війну. Тепер головне – маскування.
Ми це бачили в Криму, коли вони нам розповідали про "вєжлівих людей" та "зелених чоловічків", хоча вони були зовсім не ввічливими і не "чоловічками" – а були бійцями російського спецназу.
Так само не йшлося про "трактористів" і "шахтарів" на Донбасі – натомість це були російські війська. Це було абсолютно очевидно і в Іловайську, і у Дебальцевому чи в Щасті, де до нападу Росії не було стільки "бурятів".
Про статус військовополонених
Очевидно, що Росія порушила міжнародне право. Основне питання – саме те, що Росія порушила свої зобов’язання, коли здійснила напад та коли захопила і кораблі, і моряків, і саме це має бути абсолютно ясним для всіх.
Я вважаю, що визначення статусу цих полонених зараз не є основним питанням. Водночас Україна має повне право визначати його таким чином, як вона вирішила – виходячи з того, що вчинила Росія.
При цьому розслідування Bellingcat підтвердило, що після кількох годин очікування українські судна розвернулися та попрямували на південь, у напрямку Чорного моря, і що вони вже були у міжнародних водах, коли сталася атака.
Чи може Україна знову спрямувати кораблі до Азову?
Українські кораблі – як цивільні, так і військові – мають право вільного проходу з одного українського порту до будь-якого іншого українського порту. Це право гарантується як угодою між Росією та Україною 2003 року (щодо статусу Азово-Керченської акваторії. – ЄП), так і міжнародним морським правом. Отже, Росія порушує і двосторонні угоди, і міжнародні зобов’язання.
Це право навіть не залежить від того, чи є зараз війна.
Інше питання – чи можете ви за нинішніх обставин розраховувати на те, що Росія буде дотримуватися зобов’язань. І це – справді виклик. Бо ми розуміємо, що одне питання – комерційні перевезення, а інше – прохід кораблів ВМС. Необхідно бути готовим до того, що Росія знову піде на порушення міжнародного права і знову захопить українські кораблі.
Оскільки це – реальність, то українська влада має брати її до уваги. І перед тим як знову спрямувати кораблі до Керченської протоки, Україні варто зважити, чи не піде Росія на нове порушення своїх міжнародних зобов’язань і чи не вирішить вона повторити те, що вже сталося 25 листопада.
Ми свідомі того, що зараз триває "м’яка блокада" комерційного судноплавства до українських азовських портів. У один тиждень прохід для кораблів закривають через погану погоду, у інший – через військові навчання, але насправді це лише приводи для заборони.
Про дії Заходу
І в Європі, і в США думають над тим, як реагувати на дії Росії. Прямо зараз у Брюсселі на міністерському засіданні НАТО розглядаються варіанти реакції.
Імовірна наступниця Меркель на посаді голови партії днями публічно висловилася за те, щоби порти держав-членів ЄС та США не допускали до себе кораблі, які бувають у Криму або російських портах на Азові. Якщо ти заходиш до таких портів, то не зайдеш до Гамбурга.
Це – та ідея, яку західним державам слід обговорити.
Також нам разом з партнерами варто вивчити, хто був залучений до економічної та воєнної агресії (пов’язаної з блокуванням Азово-Керченської акваторії. – ЄП), та додати до наступної хвилі санкцій цих людей та компанії.
Тут дуже важливо, щоби були дії з боку ЄС, а США їх підтримають.
Попередні санкції вплинули на Росію. Вони знизили темпи економічного зростання, обмежили це зростання у майбутньому, і звісно ж обмежили доступ деяких росіян до своїх вілл у Італії чи інших місцях, де вони звикли відпочивати. Так, це не змінило політичний курс Росії – але це не означає, що санкції не діють.
США та інші партнери надають Україні військову допомогу. Україна захищає себе. А міжнародна спільнота має допомагати Україні і одночасно тиснути на Росію.
Але це не означає, що до України попрямує американська армія.
Російське ТБ каже про плани щодо американських баз в Україні – але це дезінформація. Це просто неправда. Немає жодних таких ідей. Натомість ми плануємо продовжити тиск на Росію – і економічний, і політичний.
Росія повинна піти з Донбасу, оскільки Донбас – це Україна. Росія повинна піти з Криму, бо Крим – це Україна. І звісно ж, вони повинні повернути додому всіх українських військових, захоплених у боях в Україні та у міжнародних водах.
Україна веде дві війни одночасно
Жоден із керівників України не може сказати, що перед вашою державою є лише одна загроза. Так само будь-хто з тих, хто прагне стати українським лідером, має бути готовим долати всі виклики, які стоять перед вашою державою.
Ще від 2014 року на переговорах керівників України та ваших закордонних партнерів йдеться про дві війни, що тривають одночасно. Перша – це війна із російською агресією, друга – війна з корупцією, або ж війна за кращу Україну.
Україна не може керувати діями зовнішнього агресора і може лише захищати країну. Але коли йдеться про другу, за кращу Україну – то українці мають усі важелі.
У вас є ті, що хоче побудувати нову Україну, але є і ті, хто отримує користь від старих правил.
Ми підтримуємо тих, хто прагне побудувати успішну державу, а для цього Україні потрібна сильна система правосуддя. Це важливо для пересічних українців, які п'ять років тому вийшли на Революцію гідності – адже без правосуддя не можна говорити про гідність. Це також важливо для закордонних інвесторів.
Без інвестицій, без створення робочих місць українці просто їхатимуть зі своєї держави!
Зараз, за польськими даними, щонайменше 2 мільйони українців працюють у Польщі. Це чудово для польської економіки, це допомагає збалансувати польську пенсійну систему. Це непогано для конкретного українця, який отримує у Польщі більшу зарплатню, ніж така, яку він мав удома. Зрештою, це добре для американських компаній у Польщі, адже вони отримують чимало розумних працівників з України, що допомагають успіху американського бізнесу.
Але все це недобре для майбутнього України.
Українські таланти досягають успіху – але не у вас у державі.
Чудово, що Ян Кум переїхав з Фастова до Каліфорнії, де створив WhatsApp, продав його (за $19 млрд. – ЄП) і пожертвував 500 мільйонів (йдеться про пожертву в благодійний фонд Силіконової долини, який має на меті зробити її кращим місцем для проживання). Місяць тому інший виходець з України, а тепер громадянин США пожертвував $2 млн медичній школі Гарварда, що стало найбільшим приватним внеском в історії цього закладу, де він свого часу отримав освіту. Це чудово для Америки!
Але українська влада має зробити так, щоби наступні "Яни Куми" залишилися в Україні і колись пожертвували 500 мільйонів для Києва, а не для Сан-Франциско. Зробити, щоби наступне покоління українців лишилося у своїй державі, щоби вони досягали тут успіху, отримували освіту, створювали бізнеси – і зрештою віддячували своїй громаді, як це відбувається у Бостоні чи Сан-Франциско. Це – виклик перед Україною.
Про готовність України до змін
Якщо закон про воєнний стан ухвалюється з воєнною метою, то це – найкращий час, щоби ваша армія підготувалася до імовірних майбутніх атак. Але треба не забувати, що є й інші проблеми.
Вже наступного дня після запровадження ВС в Одесі напали на одного з кандидатів у президенти Анатолія Гриценка. Це – нагадування про те, що воєнний стан не вирішує цієї проблеми.
Важливо підкреслити: питання не лише в тому, хто напав на Катю Гандзюк, а в тому, хто замовив цей напад. Не лише в тому, хто напав на Гриценка, а хто замовив це. Те саме стосується і інших 50 чи то 70 нападів (на громадських активістів. – ЄП), які сталися. Відповідей на це питання вимагають і самі українці.
Я піднімав питання на зустрічах у Києві: ті, хто причетні до злочину, мають бути покарані.
Що мені відповіли? Тут я переадресую вас до тих представників влади, які мають захищати громадян України від злочинів. Це – питання до поліції, до прокуратури і часто – до СБУ.
Україна заявляє про прагнення долучитися до НАТО, але НАТО – це не лише військовий блок. Це також альянс, заснований на цінностях та принципах. І один з таких принципів – цивільний контроль над правоохоронними органами, що передбачений новим законом про нацбезпеку. Цей закон також передбачає схвалення нового закону про СБУ.
Як спадок від радянських часів, ваша Служба безпеки досі має функції, яких не повинно бути у спецслужб – як протидія корупції та розслідування економічних злочинів. І якщо ви спитаєте у українського чи американського бізнесмена, що для них є найбільшою небезпекою – то швидше за все почуєте, що найбільше вони бояться тиску з боку СБУ. А це не є задачею спецслужб у жодній демократичній державі.
Якщо Україна справді хоче приєднатися до Альянсу, то має покласти цьому край. Ваша армія має бути сумісною з НАТО, але також ваша правоохоронна система повинна відповідати стандартам Альянсу.
І українська влада чудово про це знає.