Воюють усі: чи можна в Швейцарії відмовитися від служби в армії

Середа, 23 жовтня 2019, 08:41 —
Фото: swissinfo

Багато європейських країн, включно з Францією, Німеччиною та Італією, не так давно ухвалили рішення про відмову від загального військового обов'язку.

А от Швейцарія такого кроку не зробила і залишається серед небагатьох країн із загальним призовом до армії всіх повнолітніх осіб чоловічої статі.

Та й можливість проходження альтернативної цивільної служби з'явилася тут порівняно пізно, лише 1996 року. Той же, хто відмовлявся служити з міркувань совісті, ризикував потрапити за ґрати.

"Вся Швейцарія – одна суцільна армія"

Швейцарську військову доктрину часів холодної війни цілком можна описати однією-єдиною фразою: "У Швейцарії немає армії, вся Швейцарія – одна суцільна армія".

Готовність до праці, а головне, до оборони була і багато в чому досі залишається невід'ємним елементом швейцарської національної ідентичності.

Читайте також
"Ми поважаємо зброю": швейцарці сперечаються з антитерористичними директивами ЄС

Кожен швейцарський громадянин зобов'язаний робити свій внесок у зміцнення обороноздатності своєї країни.

Структурно обов'язкова військова служба в Швейцарії складається з трьох основних блоків.

Блок 1: початкова військова підготовка і "учебка", так звана "школа молодого бійця-рекрута" (буквосполучення "RS – Rekrutenschule" відоме кожному швейцарцю без розшифровки).

Блок 2: дійсна служба, яку можна пройти всю відразу, а можна "наїздами", по кілька тижнів аж до набору військовослужбовцем обов'язкової кількості днів служби (термін залежно від посади – від 440 до 680 днів).

Блок 3: якщо після закінчення дійсної служби військовослужбовець не вирішує стати професійним військовим і, отримавши військову освіту, почати офіцерську кар'єру, він відправляється додому і починає "службу в запасі", яка характеризується регулярними призовами на військові збори (шість зборів по 19 днів).

Отже, в середньому швейцарець чоловічої статі в тому чи іншому форматі залишається в розпорядженні збройних сил до 44 років.

До кінця холодної війни призовний потенціал швейцарської армії сягав 600 тисяч осіб (це означало, що в разі оголошення під загальну мобілізацію міг підпасти кожен десятий громадянин), що робило армію Конфедерації однією з найбільших в Європі – принаймні, на папері.

"Несправжні швейцарці"

Зрозуміло, що в рамках такого підходу до розбудови війська, та ще в ситуації холодної війни і постійного очікування радянського вторгнення, будь-яка відмова від військової служби, наприклад, з міркувань совісті, вважалася ударом по засадах держави як такої і прямою загрозою для її безпеки.

Радянські інтервенції в Угорщину (1956 рік) і Чехословаччину (1968 рік) були досить вагомим аргументом на користь істинності ідеї, що лежить в основі вже згаданої швейцарської військової доктрини.

Будь-якому відмовнику в Швейцарії, особливо з кінця 1960-х років, тобто після придушення "Празької весни", загрожувало жорстоке покарання аж до тривалих термінів тюремного ув'язнення.

І справді, в період з 1968 по 1996 роки за відмову служити в армії до покарання у вигляді позбавлення волі були засуджені близько 12 тис. осіб.

Правда, це зовсім не означало, що всі вони реально відправлялися за ґрати, але менше з тим! Уже одна відмітка про судимість означала серйозну суспільну стигматизацію.

Така практика була, що не дивно, предметом постійної критики з боку, зокрема, міжнародної правозахисної організації Amnesty International.

Не допомагала і пряма демократія: в 1974 і 1984 роках народ на референдумах переконливо висловлювався проти введення альтернативної цивільної служби.

Лише після падіння Берлінського муру і після того, як в листопаді 1989 року аж 36% швейцарців висловилися на референдумі на користь повного розпуску збройних сил, влада усвідомила, що у відносинах народу і армії відбулися якісні зміни.

Відповідно інакше вже повівся народ в рамках прямої демократії, схваливши на референдумі 1992 року конституційну поправку, що передбачала можливість проходження альтернативної цивільної служби.

Відповідне законодавство, однак, почало діяти лише 1996 року – тобто набагато пізніше, ніж в більшості інших європейських країн.

До слова, зовсім нещодавно було порушено питання реабілітації осіб, які відмовлялися від проходження військової служби з міркувань совісті в період між 1968 і 1996 роками. Таку ініціативу минулого року внесла депутат від Партії зелених Ліза Маццоне.

Депутатка послалася на резолюцію Ради Європи від 1967 року, яка, вказуючи на Конвенцію про захист прав людини і основних свобод, вимагала від держав надання їхнім громадянам права на відмову від військової служби з особистих переконань.

Однак ці аргументи не переконали парламент – у вересні було прийнято рішення не давати ходу цій ініціативі і не переглядати старі кримінальні справи.

Не зовсім добровільний вибір

Хоча загроза військового вторгнення до Швейцарії вже не виглядає реальною, всі чоловіки зі швейцарським паспортом, як і раніше, зобов'язані проходити дійсну службу в армії.

Ця норма базується на федеральній конституції, яка встановлює військову службу як пріоритетну. Цивільна служба згадується тільки як передбачена законодавством альтернатива.

Відповідно, відмова від проходження служби в разі отримання відмови у відповідь на клопотання про надання можливості пройти альтернативну службу або ж у разі несвоєчасного подання такої заяви, як і раніше, карається законом. Так само карається і відмова від проходження самої цивільної служби.

Отже, що потрібно швейцарцю, щоб відмовитися від "воєнки"?

Спочатку ті, хто бажав пройти цивільну службу замість армійської, мали пройти особисту співбесіду в приймальній комісії, щоби переконливо продемонструвати, що служба в армії для них справді входить у конфлікт з особистими переконаннями.

2009 року, однак, цю співбесіду було скасовано. Річ у тім, що цивільна служба триває в півтора рази довше за військову. Відповідно, готовність потенційного призовника погодитися з таким збільшенням терміну перебування в розпорядженні держави тепер вважається достатнім доказом чистоти його намірів.

Попри це, 2011 року Федеральна рада (уряд) був змушений вжити додаткових заходів, щоби зробити цивільну службу менш привабливою.

А в жовтні 2018 року уряд вніс на розгляд парламенту нові ініціативи, спрямовані на ускладнення процесу вступу на альтернативну цивільну службу. Особливо це стосувалося призовників, які вже відслужили частину терміну, проте виявили бажання перейти на альтернативну службу.

У вересні цей проєкт отримав підтримку Ради кантонів. Цілком можливо, що ці поправки будуть схвалені і Національною радою (парламентом), але тоді майже напевно противники цього закону вдадуться до інструментів прямої демократії і винесуть відповідні поправки на референдум.

 

SWISSINFO

Міжнародна інформаційна служба Швейцарської національної теле- і радіокомпанії

Матеріали публікуються з дозволу правовласника

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua