ПАРЄ "під Коксом": чому Росію вивели з-під санкцій та навіщо Україні лишатися у Страсбурзі

Четвер, 30 січня 2020, 12:00 — , Страсбург, Європейська правда
Те, що відбувалося цього тижня у ПАРЄ, у багатьох викликало реакцію "facepalm". Фото Ради Європи

Новини, що надходили зі Страсбурга цього тижня, були немов із паралельної реальності та змушували дивуватися навіть тих, хто і до того не мав значних ілюзій щодо ПАРЄ.

Україна програла ключові голосування. Повноваження російської делегації підтверджені у повному обсязі. Асамблея "вбила" ще один механізм накладення санкцій, проігнорувавши українські правки. А розширення спільноти держав, які підтримують Україну, лишилося радше мрією, якщо виходити з результатів голосувань.

Чому так сталося? Що керує європейськими депутатами? Невже питання у грошах?

Як має діяти Україна далі? Навіщо нам продовжувати працювати у ПАРЄ, та й загалом у Раді Європи, після такого?

Що означають зміни до правил ПАРЄ, ухвалені у середу – чи дійсно проти Росії тепер не можуть запровадити жодних санкцій, хай на які порушення вона піде?

Чи є поразки нинішнього тижня результатом помилок чи то нової, чи то попередньої команди України у ПАРЄ? Іншими словами, хто винний?

Багато хто ставив собі ці чи подібні запитання, читаючи новини зі Страсбурга. Цей текст дає на них відповіді, і редакція готова оперативно доповнити текст іншими – лишайте їх у коментарях до статті на facebook-сторінці "Європейської правди".

Коротко про головне. Де Україна програла?

"Європейська правда" детально висвітлювала події у Страсбурзі, але коротко нагадаємо, якими були результати найважливіших для нашої держави голосувань.

Можна виділити три поразки: Україна, попри всі намагання, не змогла поновити санкції проти делегації РФ; їй не вдалося заблокувати призначення росіянина Петра Толстого на посаду віцепрезидента ПАРЄ; крім того, асамблея відкинула усі без винятку українські правки до рішення про нову санкційну процедуру. При цьому нова процедура виявилася "непідйомною": покарати за нею за російську агресію практично нереально.

Окремим знущанням стало те, що проєкт доповіді про можливість поновлення санкцій проти РФ доручили Тіні Коксу – депутату, якого вважають лобістом інтересів Росії. Це гарантувало те, що проєкт документа був геть проросійським – втім, під час розгляду його змінили.

Отже, підсумок тижня є таким: ті члени ПАРЄ, які прагнули "діалогу з Росією", виграли. Присутність Росії у Страсбурзі ближчим часом майже гарантована (спойлер: але і це – не назавжди, про що детальніше – трохи згодом).

То що, вийшла "суцільна зрада"?

Ні, не зовсім. Так, кожне зі згаданих рішень дійсно є поразкою, але жодне з них не стало несподіванкою для тих, хто працює у Страсбурзі.

Про те, що Україна точно програє у цій битві, було відомо наперед, та й "Європейська правда" розповідала про це ще на минулому тижні (див. статтю "Зе-ПАРЄ: чи зможе українська команда не програти росіянам у Страсбурзі").

Спроба зупинити росіян була радше "ритуальною".

Депутати, з якими спілкувалася ЄП, були свідомі того, що це не дасть успіху – але мали використати навіть найменший шанс.

Водночас ці голосування також довели: основні червоні лінії лишаються чинними для більшості європейських депутатів. Цілком очікуваним, але від того не менш важливим стало рішення ПАРЄ доповнити документ про підтвердження повноважень РФ двома важливими для України тезами.

По-перше, Крим – це Україна, і повернення РФ до ПАРЄ не впливає на думку асамблеї з цього приводу.

По-друге, всі інші вимоги до Росії лишаються чинними. ПАРЄ перерахувала всі попередні резолюції про агресію РФ, в тому числі ухвалені у період, коли Росія бойкотувала асамблею, зазначивши, що і надалі вимагає їх виконання.

А тепер про головну перемогу. Ці правки підтримала абсолютна більшість депутатів ПАРЄ (голоси поділилися 109/17 за першу, 114/13 за другу). І це руйнує доволі поширену версію про те, що асамблея перетворилася на "проросійський орган". Ситуація значно складніша.

То чому ж це відбувається? Через російські гроші?

Це – одна з найпоширеніших версій, в тому числі через те, що вона є найпростішою для сприйняття.

До того ж її часом підживлюють заяви депутатів та посадовців Ради Європи. Приміром, проєкт вже згаданого проросійського парламентаря Тіні Кокса з наївною щирістю пояснював, що росіян треба лишити в асамблеї, бо вони вже заплатили свій внесок до бюджету РЄ. А російське фінансування справді важливе: коли Москва не платила, доводилося скорочувати проєкти та працівників, підтвердила генсек Марія Пейчинович-Бурич.

Та зупинятися на фінансовій причині як визначальній було б серйозною помилкою. Внесок РФ – це лише 7% бюджету Ради Європи. Це 30 з гаком мільйонів євро на рік, копійчана сума для держав Західної Європи.

Ще менше підстав у припущення про те, що Росія "купила" всіх депутатів у ПАРЄ. Це доводять результати кримського голосування, критично важливого для РФ, щодо якого асамблея була зовсім не проросійською, до того ж майже одностайною (самі росіяни за регламентом не мали права голосувати з цього питання).

Попереду цього року – нові рішення, ще менш приємні для Москви (трохи згодом у цій статті розповімо і про них).

Звернімо увагу на те, що з російського питання є дуже чіткий розкол між Західною та Східною Європою. Голосування у середу наочно це підтвердило. Є кілька причин, які підштовхують Захід (та й Південь разом із ним) голосувати за Росію.

Перше – втома від "українських проблем" у ПАРЄ.

У кулуарах асамблеї про неї доводиться чути постійно, з року в рік все голосніше, і це нескладно пояснити. Від 2014 року українсько-російський конфлікт та пов’язані з ним рішення забирають левову частку часу асамблеї.

Боротьба за санкції, боротьба за бюджет, боротьба за повернення РФ тощо відкинули з центральних місць порядку денного "поточні питання", якими волів би займатися пересічний французький чи данський депутат. А тому повернення РФ улітку минулого року багато хто сприйняв як полегшення. Дуже наочно це описала одна з представниць української делегації Леся Василенко ("Голос"). Інша річ, що на ділі полегшення може і не бути – але багато хто прагне спробувати.

Друга причина – бажання діалогу з Росією.

Так, не імітація і не бажання "простити все та перейти до business as usual". У Західній Європі переважна більшість парламентарів щиро переконані, що з Росією необхідно говорити, переконувати її, і з часом вона може змінити позицію. І вони не жартували, коли пояснювали влітку, мовляв, повернення РФ до асамблеї допоможе її демократизації.

Особливо сильною ця позиція є у німців та французів – вони справді мислять саме такими категоріями, не розуміючи, що у росіян – інший менталітет, що "запрошення до діалогу" Москва сприймає як демонстрацію слабкості. Але саме таким є щирий аргумент прибічників Росії. Цим, зокрема, пояснюється настільки разюча відмінність між позиціями східноєвропейських держав, які межують із РФ – та усіх інших. Адже балтійці, поляки, грузини та шведи чудово розуміють: такими поступками позитивних змін у Росії не досягти.

Третя, пов’язана із попередньою – шантаж з боку РФ.

Торік одним із головних аргументів на користь повернення росіян стала їхня погроза взагалі вийти з Ради Європи, якщо санкції не будуть зняті. Ультиматум виявився ефективним, тому росіяни вдаються до нього знову і знову.

І, нарешті, четверта причина – це різне сприйняття ПАРЄ на сході та на заході Європи.

Головна сила асамблеї (від якої вона нині відмовляється у рамках "прощення" росіян) – це механізм моніторингу, частиною якого є санкційні важелі. Під моніторингом ПАРЄ були або й досі перебувають лише східноєвропейські держави (цього тижня, як відомо, під нього повернули Польщу). У цих державах рішення ПАРЄ та Ради Європи стають чинниками внутрішньої політики, на них зважають, за ними слідкують. І те, що Росії дозволили повернутися до асамблеї без виконання нею умов, багато кого обурило – адже іншим такого не дозволено!

Натомість для західних європейців ПАРЄ – це такий собі дискусійний клуб. І не більше.

Та залишимо Захід у спокої! Треба зрозуміти, що робити Україні – та чому після такої поразки наша делегація не йде на демарш, а лишається у Страсбурзі.

Битва за Крим та Донбас

Навіть розуміючи причини того, чому в ПАРЄ не бракує голосів за "прощення" та "діалог", автор цих рядків все одно лишається впевненим: цього тижня асамблея ухвалила ганебні рішення, які стали ляпасом для України (нехай навіть очікуваним) та які зрештою зашкодять самій асамблеї і не допоможуть залишкам демократії в Росії.

Та поза тим, рішення української делегації продовжити роботу у Страсбурзі є єдиним правильним у цій ситуації.

У соцмережах лунають заклики зробити демарш та залишити дискредитовану асамблею, а можливо, і Раду Європи загалом. Однак, зробивши це, Україна зашкодила б лише самій собі.

Ідею вийти з Ради Європи немає сенсу розглядати в принципі. Це – неприйнятний шлях для держави, яка зближується з ЄС, та ще й прагне туди вступити. Євросоюз та Рада Європи – це різні організації, але вони пов’язані. Вступ до ЄС без членства у Раді Європи неможливий суто юридично. Та що там членство – навіть асоціація між Україною та ЄС буде зруйнована у разі виходу Києва із РЄ. Недарма текст Угоди про асоціацію кількаразово, від преамбули та найперших статей, посилається на конвенції Ради Європи.

Це накладає обмеження і на можливий демарш України в ПАРЄ. Припинити роботу в асамблеї і лишатися членом Ради Європи Україна зможе, але недовго – доведено російським прикладом. Це напряму заборонено статутом Ради Європи. А отже, нас переконають повернутися – або з часом може дійти навіть до санкцій. Проти України, а не проти Росії! І є всі підстави очікувати, що Росія докладе зусиль, щоби це стало реальністю.

Та ще важливіше – те, що відбуватиметься у ПАРЄ в той час, коли ми будемо ігнорувати роботу цього органу (і цим, в очах тих самих німців та французів, продемонструємо, що нам не потрібен діалог).

Український бойкот жодним чином не завадить ПАРЄ розглядати, наприклад, питання Криму чи Донбасу. І не варто тішити себе тим, що рішення ПАРЄ, ухвалені без України, не будуть легітимними. Це – не аргумент. Згадайте, ніхто ж не має сумніву в легітимності рішень щодо РФ, ухвалених за останні роки, коли російські депутати бойкотували асамблею!

Отже, ці рішення будуть ухвалювати без українських голосів та без українських аргументів. (Точніше, цього року один голос і один аргумент там буде лишатися – це голос Юлії Льовочкіної з ОПЗЖ, яка напевно не підкорилася би рішенню делегації про бойкот, так само, як це сталося торік.)

Чи потрібні нам такі наслідки демаршу?

Чи готові ми до того, що через відсутність України з’являться рішення, які підважать суверенітет України в Криму? Чи зменшать роль РФ у подіях на Донбасі? І, зрештою, чи виграє Україна від того, що під час дискусії у залі заявам російських депутатів про "каратєлєй на Украінє" не буде кому заперечити?

Запитання риторичні. І варіант, обраний українською делегацією – лишатися у асамблеї та продовжити боротьбу навіть попри програш, – насправді є безальтернативним.

"Але ж ці депутати самі винні у поразці! От попередники – перемагали..."

Підвести риску під цим доволі довгим поясненням варто на оптимістичній ноті, і підстави для оптимізму справді є.

"Європейська правда" давно та детально пише про тематику ПАРЄ. Автор цих рядків може лише підтвердити: минула делегація дійсно довела, що була найкращою та найбільш ефективною за час членства України у Раді Європи, і її роботу варто високо оцінювати.

Але вже перші дні діяльності нової делегації дають підстави говорити: принципових претензій до неї немає. Головне – те, що непримиренні дискусії між владою і опозицією, які ми бачимо в Києві, не переїхали до Страсбурга. Нині наша делегація діє як одна команда (за винятком Юлії Льовочкіної з ОПЗЖ, яка з ключових питань на цій сесії мала думку, відмінну від решти колег).

Так, не все ідеально. Так, досвіду ще бракує. Так, Україна опинилася поза процесами у асамблеї та без посад у комітетах на цей рік через пропущену осінню сесію (про причини вимушеного пропуску ЄП детально писала тут). Однак принципових помилок української команди на цій сесії не було.

Винуватцем "прощення" Росії не є ані нинішня делегація, ані попередня. Процес повернення росіян розпочався ще два роки тому, а навесні 2019 року став незворотним. Такою є міжнародна реальність.

Чи означає це, що росіяни повернулися до ПАРЄ назавжди? Ні, не факт.

Навіть за розтрощеного механізму санкцій все лишається можливим. Зрештою, процедури, змінені зараз, можна змінити і у зворотному напрямі.

А те, що суперечності між Росією та Заходом у Страсбурзі наростатимуть – є практично неуникним.

Вже цього року, орієнтовно у червні, ПАРЄ розглядатиме велику моніторингову резолюцію про стан демократії у Росії. Саме цей документ стане лакмусовим папірцем щодо готовності західних депутатів визнавати катастрофічний стан із демократією у РФ.

І саме тут Україна має відіграти важливу роль.

Зокрема, неодмінно постане питання в’їзду доповідачів ПАРЄ до Криму. Київ має наполягати, що вони можуть в’їхати виключно з території України. Ми маємо вимагати, щоби представники ПАРЄ відвідали українських бранців у Росії та в Криму. Маємо битися за важливі пункти резолюції щодо Меджлісу, щодо Донбасу тощо.

І саме це голосування покаже українську делегацію в роботі.

Так, першу "штовханину" з Росією у Страсбурзі українські депутати програли. Але головні битви – попереду.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",
зі Страсбурга

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua