Непотрібні голоси: кого у Грузії обирають переселенці з окупованих Росією регіонів

Четвер, 26 листопада 2020, 10:10 — , Тбілісі-Київ, Європейська правда
Фото ABACA/Abaca/East News

Дозволити переселенцям із тимчасово окупованих територій голосувати за місцем фактичного проживання? Чи, може, навпаки – створити для них окремі виборчі округи? За яких умов можна дозволяти голосувати тим, хто залишився жити на непідконтрольних територіях?

Як і Україна, Грузія була вимушена шукати оптимальну модель політичної інтеграції як для вимушених переселенців, так і для співгромадян, що залишилися жити на окупованих територіях.

Яким шляхом пішла дружня нам країна? І чи може грузинський досвід бути корисним для України?

За кого голосують переселенці?

Скільки у Грузії вимушених переселенців? Офіційна статистика свідчить, що в такому статусі зареєстровано більш ніж 270 тисяч переміщених осіб – грузинів, що були змушені залишити свої домівки у сепаратиських Абхазії та Південній Осетії (офіційна назва останньої у Грузії – Цхінвальський регіон).

Це близько 7% від усього населення країни. Проте грузинські експерти та політики часто збільшують цю цифру до 10%, мотивуючи це тим, що далеко не всі переселенці отримали офіційний статус.

Хай там як, це – чималий шмат електорату, який може мати вирішальний вплив під час парламентських або президентських виборів. 

Як у Грузії голосують вимушені переселенці?

Депутат від партії Міхеіла Саакашвілі Коба Накопія – один із небагатьох грузинських депутатів, що походять із окупованих територій, а саме з Абхазії. Він запевняє, що переважна більшість переселенців підтримує саме опозицію, в першу чергу – через її більш непримиренну позицію стосовно реінтеграції країни. "Для людей, які втратили рідний дім, його повернення є ледь не головним завданням. Звичайно, вони голосують за тих політиків, які борються за їхнє право повернутися додому", – заявляє він.

Хоча з такою категоричністю погоджуються не всі.

Так, зовсім інша оцінка – у експерта-конфліктолога та колишнього міністра з питань примирення та громадянського рівноправ’я Паати Закареїшвілі. На його думку, переселенці, як і інші соціально вразливі групи, воліють голосувати за чинну владу – щоб не створювати собі зайвих проблем.

А отже, зі зміною влади змінюються і їхні електоральні симпатії.

"Коли у 2012 році я балотувався від тоді опозиційної "Грузинської мрії", у Цхалтубо (курортному місті з високою часткою біженців з Абхазії) на більшості дільниць мій розрив із провладним кандидатом був мінімальний – десь я випереджав його на 100-200 голосів, десь – він мене. Проте на дільницях, де голосували переселенці, розрив був колосальний не на мою користь – що й визначило остаточний результат", – розповідає він.

Однак тепер політичні настрої більшості переміщених осіб змінилися. Вони частіше воліють підтримувати "Грузинську мрію", кандидати від якої нині перемагають у мажоритарних округах. Проте це зберігатиметься лише доти, поки "Мрія" залишається владою, каже експерт.

А ще вважають, що округи з переселенцями є місцем виборчих маніпуляцій. 

Внутрішні переселенці частіше їдуть працювати за кордон або й емігрують, стаючи біженцями.  

У переселенців немає історичного зв’язку з новим місцем проживання. А оскільки не всім вдається успішно адаптуватися на новому місці, то чимало з них зважуються їхати далі.

І цим, як стверджує опозиція, намагається скористатися влада у своїх інтересах. 

"Рівень фальсифікацій на дільницях, де прописано багато переселенців, традиційно високий, а зараз – особливо. Достатньо знати, що людина поїхала за кордон. В умовах карантину шанси, що вона повернеться додому на вибори, мінімальні, тож влада може сміливо фальсифікувати цей голос, не боячись розкриття", – розповідають в опозиції.  

Непотрібні виборці?

Чи борються грузинські партії за такий чисельний електорат переселенців? Як не дивно – ні.

Для переважної більшості партій проблема переміщених осіб відбивається лише у одному рядку партійної програми, де вони обіцяють боротися за їхнє право повернутися додому, а поки цього не сталося – сприяти їхній інтеграції.

При цьому, на відміну від України, немає партій, які би пишалися тим, що вони представляють переселенців, мають їхніх представників у списку тощо.

Навпаки, політики серед вихідців із окупованих територій – радше виняток, чим правило.

Коба Накопія порівнює це зі спробами партій сподобатися етнічним меншинам і визнає, що останнє зробити простіше. "Більшість партій хочуть залучити голоси вірменської та азербайджанської громад. Для цього беруть у список кандидатів відповідної національності. Але проблема в тому, що про їхню "фішку" говорить вже прізвище – і вірмени, і азербайджанці відразу бачать свого. Із біженцями так не виходить – у них звичайні грузинські прізвища", – пояснює він.

Переселенці могли би добитися набагато більшого, якби створили власну партію. Така політсила мала би шанси подолати навіть 5-відсотковий бар’єр, який діяв у Грузії донедавна, а тим більше гарантовано пройшла би до парламенту за нових правил, які зменшили прохідний бар’єр до 1%. 

"А після цього вона би стала вкрай потрібним союзником, як для влади, так і для опозиції, які будуть водити поміж ними ритуальні танці", – впевнений Паата Закареїшвілі. Втім, серед переселенців так і не знайшлося лідерів, які зайнялися б цим.  

Нині єдиними органами, які теоретично могли би представляти частину переміщених осіб, є парламент та уряд Абхазії в екзилі.

Цей парламент був обраний ще до відокремлення регіону в 1990-х роках, але досі продовжує працювати у Тбілісі.

"Це була правильна ідея – аргумент на користь того, що нинішні органи влади в Абхазії є нелегітимними. Проте склад цього парламенту не змінюється більш ніж 20 років. Вже виросли біженці, які народилися після його скликання. Можливо, має сенс оновити його. Так, цей парламент вже не буде претендувати на те, щоби представляти всіх жителів Абхазії, але він буде органом, що представляє інтереси біженців як всередині країни, так і на міжнародній арені", – розмірковує Коба Накопія.

Втім, до таких питань у офіційного Тбілісі, як завжди, просто не доходять руки.

Виборці з іншого боку "кордону"

31 жовтня та 21 листопада у Грузії пройшли два тури парламентських виборів. Ці вибори мали суттєву відмінність від попередніх – через пандемію коронавірусу до виборчих дільниць не допустили тих громадян, що залишилися жити у сепаратистських Абхазії та Південній Осетії.

Читайте також
Поразка Саакашвілі: чому вибори у Грузії не стали реваншем експрезидента

 

Щоправда, на практиці йдеться не про всіх мешканців "республік", а лише про тих, хто зберег грузинські паспорти, в основному - етнічних грузинів. 

Зокрема,  у Гальському районі Абхазії живуть близько 29 тисяч грузинів, значна кількість яких зберегли свої грузинські паспорти (на відміну від етнічних абхазів). Формально вони мають можливість голосувати у Зугдіді – найбільшому грузинському місті, що розташоване біля лінії розмежування із абхазьким регіоном.

На практиці – голосують лише одиниці.

 
Міст через Інгурі – місце переходу лінії розмежування із самопроголошеною Абхазією

Чи можлива повноцінна агітація у регіоні, який не контролює офіційний Тбілісі?

Ми вже розповідали про приклад Молдови, де у сепаратистському Придністров’ї не можуть діяти навіть проросійські партії. Але у Грузії ситуація є іншою.

Агітація тут суттєво ускладнена (грузини в Абхазії взагалі живуть на "пташиних правах" і можуть бути депортовані в будь-який момент), проте можлива. І навіть відбувається на практиці.

Особливість грузинського виборчого процесу – активні координатори, які "на громадських засадах" обходять жителів окупованої території та переконують їх йти на вибори і підтримати певну партію.

Часто координатори використовують і фінансові важелі для мотивування поїхати проголосувати. 

Таким підкупом, наприклад, може бути організація одноденних шопінг-турів – після виборчої дільниці "абхазців" безкоштовно везли до Тбілісі, а згодом відвозили назад, аж до лінії розмежування. 

Втім, така практика не дає можливості мешканцям окупованих територій впливати на курс Тбілісі. Бо потужним цей виборчий ресурс не назвеш.

"Варто приїхати на сам цей пункт пропуску – це пішохідний міст через річку Інгурі. В день виборів через нього проходять 200, максимум 300 осіб. Це не той електорат, який здатний всерйоз вплинути на результати виборів", – розповідає Паата Закареїшвілі.

І це ще одна величезна відмінність Грузії та її окупованих росіянами територій від Молдови та України. Як відомо, мешканці Придністров’я останні роки почали голосувати так активно, що їхній вибір невдовзі може стати вирішальним для формування політики держави і був одним із ключових факторів на нинішніх виборах президента Молдови. 

А одного дня у майбутньому схожа ситуація може скластися і на Донбасі.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди", Тбілісі – Київ

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua