Крок до НАТО без України: Грузія може отримати План дій щодо членства в Альянсі

Понеділок, 30 листопада 2020, 07:30 — , , Київ-Тбілісі, Європейська правда
Associated Press/East News
Мітингувальник з прапором НАТО навпроти парламенту Грузії

Від весни 2020 року тридцять держав є повноцінними членами НАТО. Ще стосовно трьох (у тому числі України та Грузії) Альянс визнає їхнє прагнення до членства. І лише одна – Боснія та Герцеговина – нині офіційно рухається до вступу в НАТО, виконуючи так званий План дій щодо членства (ПДЧ).

Ці цифри невдовзі можуть змінитися.

У штаб-квартирі НАТО на технічному рівні є згода про те, що Грузія має підстави отримати ПДЧ хоч завтра. Ба більше, багато хто схиляється до того, що вимоги майбутнього Плану Тбілісі значною мірою вже виконало, і країна в осяжній перспективі мала би стати 31-м членом Альянсу.

Генсек Столтенберг навіть дозволяє собі робити публічні натяки на це.

Підкреслимо: остаточної політичної згоди на надання Грузії ПДЧ ще немає.

Груднева зустріч глав МЗС НАТО, на яку оптимісти покладали надію, напевно завершиться без запрошення Грузії до ПДЧ. Зараз у Альянсі воліють дочекатися зміни адміністрації Білого дому, щоби почути думку новообраного президента Джо Байдена та його команди; дехто також звертає увагу на вибори в Німеччині у 2021 році. Не на користь мрії багатьох грузинів зіграли також вибори у самій Грузії, які завели країну в політичну кризу.

Втім, те, що у НАТО в принципі почали вести дискусію про новий статус для Грузії, вже є украй важливим. Адже щодо України Альянс досі відмовлявся навіть говорити про таку можливість.

Наразі джерела кажуть про те, що Грузія може отримати ПДЧ без нас.

Та не поспішайте оголошувати "зраду". Грузинський успіх, якщо станеться, з часом зможе допомогти і Україні. У тому числі – через узгодження моделі можливого вступу до НАТО держав із окупованими територіями.

Що відбувається?

Експерти та дипломати почали неофіційно говорити про це щонайменше місяць тому, але досі новину вдавалося утримувати без поширення на загал.

Втім, приховувати нема чого. У НАТО дійсно готові зробити наступний крок до інтеграції з Грузією, і зараз триває пошук політичного консенсусу для цього рішення. Підтвердження цієї інформації "Європейська правда" отримала від численних джерел – у структурах НАТО, від західних та українських дипломатів, від грузинських політиків тощо.

Те, що йдеться не про гіпотетичні розмови, а про конкретний діалог, визнають навіть опоненти чинної грузинської влади.

Спершу – коротко про те, що означає цей статус і чому він є настільки бажаним.

Офіційною мовою, план дій щодо членства (ПДЧ) – це "програма, мета якої – радити, допомагати і надавати практичну підтримку державам, які прагнуть приєднатися до НАТО". На практиці ПДЧ – це комплексний план, виконання якого дозволяє говорити, що держава технічно готова до безпроблемного вступу в Альянс і чекає лише на політичне рішення про своє приєднання. Від 1999 року цей етап став, по суті, обов’язковим для усіх держав, які хочуть вступити до Альянсу.

Важливо розуміти, що ПДЧ не дає державі-кандидатові безпекових гарантій.

Омріяний принцип колективної безпеки, за яким напад на будь-якого члена Альянсу прирівнюється до нападу на всіх, включно із США та іншими ядерними державами, починає працювати лише після набуття повноцінного членства.

Втім, оскільки ПДЧ є важливим кроком до членства, то нині і Київ, і Тбілісі борються саме за нього.

Нагадаємо, у 2008 році Альянс вже розглядав запити України та Грузії про надання нам плану дій щодо приєднання до ПДЧ. Тоді, на саміті НАТО у Бухаресті, обидві держави отримали відмову, і Росія не приховувала, що таке рішення ухвалене під її впливом. Далі була російсько-грузинська війна; перемога в Україні Януковича, який оголосив про "позаблоковість", і зрештою напад Росії на Україну в 2014 році.

Усе це відкинуло перспективи нашого зближення з НАТО – але не вбило їх.

На вже згаданому Бухарестському саміті Альянс хоч і відмовився надати нам ПДЧ, але одночасно ухвалив рішення про те, що:

- одного дня Україна та Грузія стануть членами НАТО;

- ПДЧ буде наступним кроком на їхньому шляху до членства.

Отже, зараз Грузія готується зробити цей крок. А Україна, на жаль, ні.

Натяки від НАТО

Ще раз наголосимо: офіційної політичної згоди Альянсу на надання ПДЧ поки немає. Втім, це не означає, що йдеться просто про спекуляції чи про гіпотетичну можливість.

Про це говорять все більше західних експертів, у тому числі колишніх натівських посадовців.

Один з них – екскомандувач сухопутних військ США в Європі генерал-лейтенант Бен Ходжес, який закликав Альянс піти ще далі. "Я вірю, що Грузія повинна стати членом НАТО просто зараз. Для України це забере трохи більше часу", – сказав Ходжес наприкінці жовтня на Київському безпековому форумі.

Але найголовніше – те, що восени свою риторику щодо Грузії змінив також генсек НАТО Єнс Столтенберг.

Ось що він заявив 29 вересня у Брюсселі на зустрічі з грузинським прем’єром Георгієм Гахарією.

"Раніше цього року союзники погодилися додатково посилити наше (НАТО і Грузії) партнерство, включаючи взаємне надання більшої кількості радіолокаційних даних, співпрацю для протидії гібридним загрозам, а також проведення спільних навчань на Чорному морі. І я закликаю вас (уряд Грузії) повноцінно використати ці можливості, щоби наблизитися до НАТО. А також – щоби підготуватися до членства"

Єнс Столтенберг взагалі не схильний до експромтів. А ця фраза – тим більше була наперед узгоджена з союзниками. Генсек прочитав її з листка у своїй заготовленій промові; її також додали до офіційного повідомлення НАТО про зустріч із грузинським гостем. Крім того, у розділі сайту НАТО, що описує відносини з Грузією, у жовтні з’явилася додаткова згадка про те, що країна вже веде підготовку до членства "через розробку та успішну імплементацію Річних національних програм (РНП)".

Показовим є порівняння з Україною.

Наша держава також розробляє і виконує РНП, однак на "українській сторінці" сайту НАТО, на відміну від грузинської, немає жодної прямої згадки про "підготовку до членства".

Отже, у відносинах з Грузією Альянс вже зараз просунувся далі, ніж з Україною. Але у Тбілісі прагнуть більшого.

Грузинський шлях

Один з українських топ-дипломатів якось описував стиль спілкування грузинських дипломатів з посадовцями НАТО як стратегію постійного нагадування про ПДЧ. "Посол Грузії при Альянсі ладний згадувати про це при кожній зустрічі. На кшталт: доброго дня, сьогодні гарна погода, до речі, а як там наш ПДЧ?" – жартома переповідав він.

Цим грузини відрізнялися від України, яка що за минулої, що за нинішньої влади намагалася не дратувати Брюссель постійними згадками про свою ПДЧ-мрію і чекала, коли Альянс буде політично готовий до такої розмови.

Ще у 2009 році, за Саакашвілі, Грузія оголосила, що членство у НАТО є основним зовнішньополітичним пріоритетом (про що йшлося навіть на банерах на вулицях Тбілісі). З відставкою Саакашвілі та зміною влади у країні цей пріоритет зберігся.
Ще у 2009 році, за Саакашвілі, Грузія оголосила, що членство у НАТО є основним зовнішньополітичним пріоритетом (про що йшлося навіть на банерах на вулицях Тбілісі). З відставкою Саакашвілі та зміною влади у країні цей пріоритет зберігся
VANO SHLAMOV/AFP/EAST NEWS

"Є дві можливі стратегії руху до членства в НАТО. Перша – узгоджувати з Альянсом плани наближення, поступово їх виконувати та сподіватися на перехід з часом на наступний рівень відносин. Друга – від самого початку ставити перед собою надвисокі завдання – і Грузія обрала саме її", – розповідає Тенгіз Пхаладзе, радник з міжнародних питань експрезидента Георгія Маргвелашвілі.

Втім, це не означає, що грузини обмежувалися розмовами та проханнями.

Секрет їхнього успіху – передусім у дуже тісній співпраці, спільній миротворчій діяльності тощо. Важливою є також тотальна та безперервна підтримка НАТО у суспільстві.

У той час як Україна вагалася, проголошувала "позаблоковість" тощо, Грузія не відступалася від прагнення стати членом Альянсу. Причому це рішення багато років поспіль підтримує переважна більшість грузинів в усіх частинах країни. Це ще одна відмінність від України, адже у нас підтримка НАТО з'явилася лише шість років тому, та й досі на сході та півдні вона не є впевненою.

Переконатися у тому, що Грузія, навіть не маючи згоди НАТО на розширення, планомірно рухалася до членства, ЄвроПравда мала змогу у 2016 році, відвідавши спільний навчальний військовий центр, побудований завдяки програмам підтримки Альянсу. Тоді грузинські посадовці визнавали: вони хочуть досягти максимальної практичної інтеграції із НАТО, щоби потім, коли зміниться політична ситуація, стрімко просунутися до членства.

"Політична ситуація в Європі змінюється. Вікно можливостей (для вступу в НАТО) неодмінно відкриється, і ми маємо бути готові до цього моменту", – пояснив тоді ЄвроПравді державний міністр з питань європейської і євроатлантичної інтеграції Давид Бакрадзе.

Втім, усе це не означає, що членство чи ПДЧ у Грузії вже "у кишені".

Коли чекати на рішення?

У Альянсі не розкривають інформацію про внутрішні дискусії щодо можливого надання Грузії ПДЧ, хоча від дипломатів доводилося чути, що консенсус близький.

Однак після виборів у США, на яких чинний господар Білого дому програв, а переміг його опонент Джо Байден, шанс на швидке рішення був втрачений. Інші держави-члени не будуть готові на такі різкі кроки, доки не зрозуміють, якою є політика Вашингтона щодо Європи.

Втім, це відтермінування означає також наближення виборів у Німеччині восени 2021 року. А далі – не за горами вже й французькі вибори 2022 року. Тож грузинські експерти питають себе: чи не перенесуть надання ПДЧ ще й через них?

Втім, це лише спекуляції. І не виключено, що ми станемо свідками швидкого рішення, приміром, на найближчому саміті НАТО, що очікується у 2021 році. 

"Важливо, що ані Німеччина, ані Франція загалом не виступають проти вступу Грузії до НАТО. Ба більше, вони активно допомагають з нашою адаптацією до норм Альянсу. Їхня позиція радше виглядає так: приймати можна, але не зараз, а якось згодом", – пояснює Тенгіз Пхаладзе. 

Та нині окремою і чи не найпотужнішою перепоною отриманню ПДЧ стала ситуація в самій Грузії. Адже і у Вашингтоні, і в штаб-квартирі НАТО попереджали, що чесні парламентські вибори будуть передумовою для подальшого зближення з Альянсом.

Тож звинувачення опозиції у фальсифікації владою останніх парламентських виборів, відмова від отримання мандатів, внаслідок чого 100% місць у новому парламенті може отримати одна партія – далеко не найкращий фон для надання Грузії нового статусу в НАТО.

Опозиція – соратники Міхеїла Саакашвілі – підливають оливи у багаття і кажуть, що без них зближення з НАТО не буде. "Політика чинної влади – мінімізація конфліктів із РФ. Вони не провокують конфліктів, навіть коли Росія здійснює перегляд кордонів", – переконує ЄП Хатія Деканоїдзе, відома українцям по своїй роботі в Україні, коли вона очолювала Нацполіцію у 2015-2016 роках. Після того вона повернулася до Грузії і на цьогорічних виборах була опозиційним мажоритарним кандидатом.

Втім, у партії Саакашвілі запевняють, що не чинитимуть перепон, якщо Альянс погодиться на зближення. "День приєднання до НАТО стане святом для всіх нас, незалежно від того, чи будемо ми при владі, чи в опозиції", – переконує Деканоїдзе.

Дорога для України 

На жаль, зараз немає підстав сподіватися, що ПДЧ Грузії нададуть одночасно з Україною.

І питання не лише у тому, що російсько-український та грузинсько-російський конфлікти перебувають на різних стадіях. Треба визнати, що ступінь військової сумісності України з НАТО, а також рівень підтримки членства у суспільстві в Україні є нехай не радикально, але нижчими за грузинські.

"Нині низка країн у НАТО не хочуть чути не лише про членство, а й про ПДЧ для України. Але кілька років тому вони не хотіли чути також про надання Україні статусу партнера з розширеними можливостями (Enhanced Opportunities Partner, EOP) однак цього року ми цей статус отримали", – зазначає Альона Гетьманчук, директорка центру "Нова Європа".

Грузія має статус EOP з 2014 року.

"Нині ми маємо послідовно пояснювати і переконувати союзників у НАТО: дорогі наші партнери, ми вже нікуди не дінемося. Наш курс заявлений, він має суспільну підтримку. І ми вам також потрібні, бо без внеску України та Грузії ви не зможете говорити про надійний східний фланг.

Звісно, Грузія вже зараз може претендувати на отримання ПДЧ, але і нам треба діяти. Ми маємо наповнити змістом наш статус EOP, маємо продемонструвати здатність ефективно виконувати річні національні програми – і ми зможемо орієнтуватися на отримання Україною ПДЧ у 2023 році", – пояснює експертка.

Втім, залишається питання:

що робити з окупованими територіями?

Адже в Україні побутує думка, що держава, яка перебуває у конфлікті з іншою державою і території якої перебувають під окупацією, не має перспектив на членство в Альянсі.

Це може здивувати, але у Грузії такого стереотипу немає – навпаки, там є суспільна впевненість, що навіть нинішня окупація Росією 20% грузинської території (тобто Абхазії та Цхінвальського регіону) не зможе зупинити вступ країни до НАТО.

У 2018 році директор The ​​Heritage Foundation Люк Коффі оприлюднив доповідь "Членство в НАТО для Грузії: в інтересах Сполучених Штатів і Європи". Її рекомендації були проривні: пропонувалося прискорити вступ Грузії до НАТО, можливо, навіть оминаючи ПДЧ, а головне – не поширювати дію 5-ї статті Північноатлантичного договору про колективну оборону на окуповані території.

І зараз ця можливість звучить як найбільш реальна.

Насправді подібна практика у НАТО вже є. Стаття 5 про колективну оборону, наприклад, не поширюється на території-анклави Іспанії у Північній Африці, на заморські департаменти Франції та Нідерландів або ж на Гавайські острови у Тихому океані, що є частиною США (останнє, до речі, має цілком практичні наслідки: існує небезпека атаки на Гаваї з боку КНДР, і у цьому разі Європа не несе зобов’язання щодо спільної оборони). Тож додавання ще кількох винятків є цілком можливим.

Публічним адвокатом приєднання Грузії до Альянсу є також колишній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен. Він вважає, що "Грузія вже виконала майже всі критерії для набуття членства в НАТО" і окремо наголошує: її вступ до НАТО без Абхазії та Південної Осетії не означатиме, що Грузія відмовилася від цих територій.

"Східна Німеччина за часів холодної війни також не була захищена статтею 5, і це тривало до возз’єднання Німеччини. Точно той самий принцип можна застосувати і до Грузії", – вважає він.

А для нас головне – те, що у разі, коли це правило спрацює для Грузії, його можна буде застосувати і до України, щойно питання нашого ПДЧ та згодом членства з’явиться на порядку денному Альянсу.

Автори:

Сергій Сидоренко, Юрій Панченко,

редактори "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua