Платинова картка Байдена: як Україні налагодити співпрацю із новим президентом США

Понеділок, 9 листопада 2020, 15:48 — , для Європейської правди
Фото УНІАН

Україна на цих президентських виборах у США, навчена гірким досвідом у минулому, демонстративно "голосувала" за двопартійну підтримку – без жодних реверансів у бік якогось із кандидатів. 

До цих виборів двопартійна підтримка була головним активом України на американському напрямку. Такою собі платиновою карткою з доволі високим лімітом.

З обранням президентом Джо Байдена таку ж платинову картку ми можемо отримати і в Білому домі.

З емоційно прив’язаним до України колишнім віцепрезидентом у статусі президента ми нарешті можемо позбутися ситуації, коли для підтримки тих чи інших рішень з боку Вашингтона потрібно шукати обхідні шляхи через Конгрес та окремих представників уряду США, щоб це питання не застопорилося в Овальному кабінеті.

В України з’явився шанс нарешті зробити неактуальним підхід, який мав місце у критичних питаннях щодо України починаючи з президентства Обами: є позиція США, а є позиція президента США.

Однак в Україні мають чітко розуміти: президентство Байдена – це платинова картка, яку потрібно не тільки активізувати, її потрібно також наповнити. Не коштами, а відповідними реформами. 

Українська спадщина нового президента

Завдання, яке стоїть сьогодні перед офіційним Києвом – зробити так, щоб так само, як віцепрезидент Байден захотів зробити з України свою віцепрезидентську спадщину (legacy), президент Байден захотів зробити з України свою вже президентську спадщину.

Адже уявіть себе на місці Байдена. Ви витратили кілька років свого життя на те, щоб в Україні насправді була налагоджена боротьба з корупцією і запрацювало верховенство права, ви періодами проводили більше часу на телефоні з українським керівництвом, аніж з власною дружиною (сам Байден, подейкують, так жартував), а потім через чотири роки повертаєтеся знову до української тематики і... не бачите жодних суттєвих змін. 

Хоча вже змінилася влада, і до управління країною прийшли люди, які боротьбу з корупцією називали одним із двох своїх пріоритетів.

Читайте також
Антикорупція передусім: що змінить для України перемога Байдена. Детальний огляд

Яка у вас мотивація знову робити Україну одним зі своїх пріоритетів – тим паче вже президентських, якщо зроблені в неї інвестиції – політичні та фінансові – не приносять результатів?

Це питання, на яке потрібно знайти аргументовану відповідь у Києві вже найближчим часом. І паралельно – спробувати нівелювати в американській столиці враження, що навіть ті в Україні, хто так само, як Байден, вважає, що корупція є "раковою пухлиною", роблять явно недостатньо, щоб її видалити.

Так, у Байдена певний час можуть бути зв’язані руки робити з України власну президентську спадщину ще й із тієї простої причини, що це лише підбадьорюватиме його політичних опонентів привертати увагу до речей в Україні, до яких Байден не хотів би, щоб ця увага була прикута.

Добре відомий в Україні сенатор-республіканець Рон Джонсон лише підтвердив висловлене нами в "Українському профілі Байдена" припущення: республіканці не націлені закривати тему "конфлікту інтересів" Байдена в Україні, і навіть після виборів "наздоганятимуть" його цією історією.

У своєму інтерв‘ю на Fox News за два дні до виборів сенатор так і сказав: історія з Хантером та "Бурісмою" не зникне, особливо якщо Байден буде обраний президентом.

Це, до речі, означає, що за пошуком налагодження зв’язків із новою адміністрацією потрібно вибудувати і грамотну комунікацію з республіканцями, які, з одного боку, беззаперечно підтримують Україну у її протистоянні російській агресії, а з іншого – підважують українське досьє, знову і знову повертаючись до питання надмірної корупції в Україні і нескінченної саги з Хантером та "Бурісмою". 

Ключовою відмінністю Байдена від Трампа у закордонній політиці стане його ставлення до американських союзників.

Для України, безперечно, вигідно, щоб США і ЄС більше говорили єдиним голосом – особливо якщо йдеться про позицію щодо стримування російської агресії.

Однак тут є й інший бік медалі. Важливо, щоб США у формуванні та формулюванні західних політик та рішень щодо України перебували якщо не на водійському кріслі, то поруч із водієм, але в жодному випадку не на задньому сидінні.

Іншими словами, щоб у ключових для нас питаннях американська позиція не розчинялася в європейській, як це спостерігалося за президентства Обами. Інакше навряд чи ми й надалі будемо бачити санкції щодо "Північного потоку-2", наприклад.

Але просунутись у питанні інтеграції до НАТО за президента Байдена є більше шансів, ніж було б за Трампа, якого європейські союзники не сприймали абсолютно, а аргументи Байдена – за наявності у Вашингтона політичної волі – можуть бути сприйняті у європейських столицях з набагато вищою ймовірністю.

Інший Байден?

Так, Україні ще теж потрібний свій транзитний період – від однієї американської адміністрації до іншої.

Елементи "стокгольмського синдрому" щодо Трампа – мовляв, не така вже й погана була його адміністрація для України, – очевидні на рівні певних українських відомств та політиків. Певним чином їх можна зрозуміти: попри відсутність стратегії щодо України за президенства Трампа Україна отримала більше практичних результатів у співпраці зі США, аніж за наявності такої стратегії під час адміністрації Обами.

Хоча потрібно чітко розуміти: навіть ті практичні результати, які були отримані за згоди Трампа, були отримані не завдяки Трампу і стали можливими виключно завдяки тому, що відповідали поточним політичним інтересам американського президента, а не були в інтересах України чи українсько-американського партнерства.

У владних кабінетах вже певний час можна спостерігати побоювання, що у кріслі президента США ми побачимо зовсім іншого Байдена.

Зовсім іншого, аніж ми бачили в статусі віцепрезидента.

Навіть якщо це так, краще мати справу з Байденом, аніж з людиною, для якої Україна – це суцільний безлад, "жахливі, корумповані люди", і яка лише в минулому році дізналася, що Крим – це, виявляється, півострів.

Крім того, будьмо відвертими, Зеленський так і не став для Трампа "своїм". Попри деякі спроби в закордонних медіа позиціонувати Зеленського як українського Трампа з огляду на позасистемність, відсутність політичного досвіду та навіть минулу телевізійну кар‘єру, 45-й президент США сам ніколи не назвав Зеленського "українським Трампом" – так, як він це зробив у випадку з британським прем’єр-міністром чи лідерами Бразилії або Мексики.

У Зеленського та Байдена є спільним принаймні те, що обидва роблять ставку на персональні взаємини у розбудові міждержавних відносин.

Крім того, якщо Зеленський й надалі планує робити акцент у своїй закордонній політиці на економічну дипломатію, то за президентства Байдена у нас є більше шансів на втілення цієї лінії, аніж було б за економічного націоналізму Трампа.

І коли ми кажемо про практичні результати адміністрації Трампа для України, то повинні говорити й про негативні результати в економічній та торговельній сфері, коли ми вимушено зробили ставку на закупівлю американської продукції, але натомість отримали на імпорт своєї продукції сталі та алюмінію 25% і 10% мита відповідно і на якийсь час були "виключені" з генералізованої системи преференцій, яка дозволяла нам експортувати низку товарів до США на безмитній основі.

До речі, цікаво, що у своєму вітальному твіті Зеленський, перераховуючи сфери співпраці зі США, після безпеки назвав саме торгівлю та інвестиції, і лише потім демократію та боротьбу з корупцією – дві речі, які є принципово важливими для новообраного президента США і які суттєво відрізняють його від президента Трампа.

Сигнали з Києва

Ну і нарешті головне: Україні варто серйозно попрацювати над синхронізацією своїх очікувань на американському напрямку.

Щоб голос з України відображав позицію України. І не розмивав фокус, як це було у випадку з багатоголоссям, котре ми спостерігали у ситуації з вітальними твітами українських посадовців у вихідні.

Вітання з боку президента України, яке було у першій партії привітань з боку закордонних лідерів, стало правильним і вчасним жестом (хоч і було вітанням невідомо з чим саме).

Однак привітання з боку глави офісу президента Андрія Єрмака  виглядало радше карикатурно і навряд чи буде зрозуміле прихильникам традиційної, класичної дипломатії в оточенні Байдена.

В оточенні новообраного президента США не спостерігається своїх Сондландів та Джуліані, з якими можна вибудовувати неформальні дипломатичні треки.

За Байдена маємо шанс отримати більш злагоджений і цілісний підхід з боку Вашингтона. Відповідно, такий самий підхід потрібно вибудувати і з боку Києва. 

Не забуваючи про головне: найважливіше, що Україна може зробити для США, збігається з тим, що вона може зробити сама для себе: стати успішною державою, прикладом для всього регіону включно з Росією, тим самим "відбивши" і вкладені в неї політичні та фінансові інвестиції Сполучених Штатів.

Автор: Альона Гетьманчук, 

Центр "Нова Європа"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua