Потоку труба? Як Україна працює у Німеччині для зупинки Nord Stream-2

П'ятниця, 5 лютого 2021, 09:20 — , посол України у Німеччині
Фото: DPA/EastNews
#Газопровід у кризі – акція екологів проти будівництва "Північного потоку-2" у німецькому місті Шверин. 22 січня 2021 року

4 вересня 2015 року Україну приголомшила новина про старт проєкту "Північний потік-2" – нової гілки газопроводу між Росією та Німеччиною по дну Балтійського моря. Саме у цей день у Владивостоку "Газпром" уклав відповідний договір з німецькими компаніями BASF та E.ON, австрійською OMV, французькою Engie і британсько-нідерландською Royal Dutch Shell.

Ця звістка для Києва стала без перебільшення громом серед ясного неба. По суті, вперше після окупації Росією Криму і Донбасу Захід зробив такий ганебний реверанс Кремлю.

І це попри те, що Росія не згортала свої агресивні дії.

Буквально напередодні підписання газової домовленості Україна втратила у боях двох захисників – Володимира Кияна та Олександра Мороза, а загалом у вересні 2015 року на фронті загинули 43 бійці.

Тож не дивно, що тема "Північного потоку-2" відразу стала токсичною і досі лишається серйозним подразником у відносинах між Україною та ФРН. Адже в реальності саме федеральний уряд демонстративно просуває цей геополітичний проєкт попри усі застереження з боку і Києва, і східноєвропейських сусідів, і західних союзників України.

Так, це саме геополітичний проєкт. Заяви про "економічну доцільність" є лише його прикриттям, і ми напряму говоримо це німецькій владі. 

А останнім часом боротьба з газовою зброєю Кремля почала приносити результати.

Непотрібна труба

Очевидно, що самій Україні не під силу вплинути на долю газогону. Тож головні зусилля вітчизняної дипломатії протягом останніх років були спрямовані на те, щоби знайти залізобетонні аргументи, здатні переконати наших німецьких партнерів у тому, що він несе загрозу європейській безпеці і тому має бути зупинений.

Докази цього – наочні. Наші слова підтверджені цифрами.

Існуючі потужності транзиту російського газу до держав Європи та Туреччини складають 272 млрд куб. м (з яких українська ГТС – 146 млрд). Втім, фактичний транзит газу з РФ у 2020 році склав "аж" 170 млрд куб. м, у тому числі через Україну – 55,8 млрд.

Останні роки обсяги експорту газу з Росії до ЄС спадають. І навіть за прогнозом "Газпрому" на 2020-2030 роки, він експортуватиме за цими маршрутами не більше 200 млрд куб. м щорічно.

Таким чином, з економічної точки зору спорудження "Північного потоку-2" є абсурдним – він додасть 55 млрд кубометрів до потужностей, які і без того не завантажені!

Мета російського проєкту зовсім інша: поставити жирний хрест на транзиті через Україну і поховати нашу ГТС.

Не дарма вже зараз Росія зменшує транзит саме українським трубопроводом. Зверніть увагу: обсяги прокачки газу через Україну минулого року впали до історичного мінімуму, у той час як усі інші трубопроводи були завантажені майже по максимуму.

Газ давно перетворився для Росії на інструмент гібридної війни; до того ж руйнування балансу в транзитному трикутнику РФ-Україна-ЄС розв’яже руки Кремлю задля воєнних авантюр із використанням вже летальної зброї.

"Однією рукою даю, іншою забираю"

Втім, і про економічну складову також не варто забувати.

Тому, вказуючи на геополітичну небезпеку "Північного потоку-2", ми так само б’ємо на сполох у Берліні про те, що цей проєкт завдасть удару у спину українській економіці.

Адже сценарій, який просуває РФ, означатиме для Києва втрату 3 млрд доларів транзитних платежів – а це, на секундочку, перевищує 3% нашого ВВП чи 10% бюджетних надходжень!

Складається парадоксальна ситуація: з одного боку, німецький уряд виступає за підтримку України, надаючи фінансову і технічну допомогу для вітчизняних реформ, що ми, українці, безумовно надзвичайно цінуємо. А з іншого боку, Німеччина, проштовхуючи російський геополітичний проєкт, позбавляє Україну солідного джерела прибутків, що може не тільки ускладнити хід реформ, але й дестабілізувати внутрішню ситуацію.

Треба наголосити, що німецькі партнери чують наше занепокоєння: саме завдяки їхньому активному посередництву у грудні 2019 року був укладений п'ятирічний українсько-російський газовий договір, за яким Москва зобов’язалася платити до 2024 року за прокачку як мінімум 40 млрд кубометрів газу. Це означає різке зменшення наших доходів (до 2020 року було зобов’язання "качай-або-плати" на 65 млрд кубометрів), але принаймні сам транзит був збережений.

Утім, Київ не має жодних гарантій, що і після 2024 року через нашу ГТС тектиме блакитне паливо.

А це означає, що Україна може лишитися без можливості імпортувати газ, який ми нині купуємо через реверсні постачання з того обсягу, що Росія прокачує з України до ЄС.

Коли мовчати не можна

На цьому тлі вітчизняна дипломатія опинилася перед непростим вибором.

З одного боку, саме Німеччина за останні роки стала чи не найбільшим союзником України у протидії російській агресії, підтримуючи нас у Нормандському форматі та просуваючи санкційну політику проти Кремля усередині ЄС.

Цю роль Берліна важко переоцінити.

З іншого боку, саме ФРН виступає головним мотором у просуванні "Північного потоку-2", який кардинально суперечить інтересам України.

Як же нам діяти у цій дилемі? Відповідь чітка: ми ніколи не будемо мовчати про небезпеку, яку несе російська газова зброя.

Тому ще від 2015 року наша дипломатія системно критикує цей проєкт – як кулуарно під час двосторонніх контактів, так і в німецьких ЗМІ. Усі ці роки ми вдень і вночі доносили свою позицію – не лише до урядової коаліції, але й до опозиції, журналістського та експертного середовища, у тому числі до фахівців у природоохоронній сфері.

Ми не зупиняємо цю роботу і зараз. Лише за останні тижні у провідних масмедіа ФРН із багатомільйонною аудиторією (RND, Welt, Focus, Süddeutsche Zeitung та ін.) вийшли мої, як посла України в Німеччині, інтерв’ю із закликом зупинити "Північний потік-2" як такий, що несе загрозу європейській солідарності і призведе до непоправної втрати довіри до Німеччини як геополітичного гравця.

Наші опоненти також не мовчать. Чого варте лише створення владою Мекленбурга - Передньої Померанії фейкового екологічного фонду задля обходу американських санкцій проти російського газогону! Довелося пояснювати німецьким читачам, що це – "нечуваний газовий спектакль, який нагадує ігри у наперстки".

У Німеччині слова мають вагу

Треба визнати, що ці зусилля не були даремними. Після бурхливих публічних дискусій ситуація у Німеччині почала кардинально змінюватися.

Тут тісно переплелися багато різних чинників: це і наближення у вересні цього року виборчих перегонів у Німеччині, і запеклі дебати щодо досягнення Німеччиною кліматичних цілей ЄС, і останні події навколо отруєння, а потім і арешту Навального.

Так, правляча коаліція у складі ХДС/ХСС (рейтинг – 37%) та СДПН (15%) і надалі активно просуває "Північний потік-2".

Але проти газогону рішуче виступила Партія зелених (20% виборців), яка має високі шанси увійти до майбутньої коаліції; мораторію на його добудову стала вимагати Вільна демократична партія (6%), яка теж може увійти до наступного уряду.

Також єдиним фронтом "Потік" стали торпедувати найважливіші екологічні асоціації (NABU, WWF, BUND, DUH тощо); усі провідні німецькі журналісти-міжнародники в один голос закликали владу зупинити газогін, "навіть якщо за це доведеться заплатити"; Transparency International різко засудила заснування псевдоекологічної фундації як зловживання цим громадським інститутом.

Родзинкою на торті нової хвилі спротиву стало те, що до боротьби проти "Північного потоку-2" приєднався ініційований школяркою Гретою Тунберг рух проти зміни клімату Fridays For Future. А це у Німеччині – дуже потужна сила, до локдауну цей рух збирав на мітинги у цій країні до півтора мільйона демонстрантів, здебільшого молодь. Днями Fridays For Future навіть провів з цього приводу перші мітинги в урядовому кварталі Берліна.

Не виключено, що останній чинник зрештою стане свого роду game changer, вирішивши долю газогону.

Чи побудують найдорожчий у світі "пам’ятник трубі"?

Будемо відверті: гарантій успіху немає.

Попри нову внутрішньополітичну динаміку у Німеччині, невідомо, чи набереться критична маса, здатна зупинити добудову "Потоку". На жаль, дуже мало віриться у те, що відповідне рішення буде ухвалене самим Берліном.

Єдиним зовнішнім фактором, здатним поховати трубу на балтійському дні, були і залишаються американські санкції. Саме вони змусили зупинити будівництво трубопроводу минулого року. Втім, з огляду на важливість відновлення союзницьких відносин між Німеччиною і США після обрання президента Байдена, існує ймовірність, що вони таки досягнуть компромісу, і Вашингтон скасує санкції.

І хоча українська дипломатія робить усе, щоби цього не сталося, Києву слід зважати на таку можливість і вже зараз буквально вимагати від наших західних партнерів надання нових компенсаційних механізмів заради підтримки вітчизняної економіки.

Звісно, йдеться не про грошову компенсацію. Бо й зараз ми говоримо не лише про економіку, а про енергетичну безпеку.

І потрібні будуть не стільки гарантії збереження ГТС після 2024 року (адже у разі, якщо Росія захоче розпочати газову війну, вона не зважатиме на жодні обіцянки!), скільки про реальне залучення України до нових стратегічних енергетичних проєктів.

Можливості для цього дає нова європейська стратегія Green Deal, тобто "Зелений курс", насамперед у сфері виробництва водню. Саме Україна має стати головним постачальником цього енергоносія майбутнього до ЄС.

Торік ми в Берліні підписали документ про започаткування українсько-німецького енергетичного партнерства. Тож саме зараз прийшов час наповнити його конкретним змістом. Це і стане лакмусовим тестом на солідарність Заходу з Україною.  Так само як і довгоочікуване визнання перспективи нашого членства в Євросоюзі.

 

Автор: Андрій Мельник, 

посол України у Федеративній Республіці Німеччина

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua