Хто наш друг: як змінюється оцінка українців щодо найбільших союзників

Четвер, 18 березня 2021, 08:30 — Петро Бурковський, для Європейської правди
Фото прес-служби президента України
Церемонія вручення вірчих грамот президенту України послами іноземних держав, 11 грудня 2020 року

Що українці думають про іноземні уряди? Як змінюється їхнє бачення щодо "дружніх" країн і що впливає на цей вибір?

Фонд "Демократичні ініціативи" спробував виміряти ставлення українців до інших держав як до урядів, які ухвалюють рішення, що стосуються наших інтересів та безпеки.

Попередні подібні дослідження проводилися Центром Разумкова аж у 2014 та 2015 роках.

Тож які зміни відбулися за останні п’ять років? І що впливає на думку громадян про іноземні уряди?

Друзі та союзники

Одразу зробимо застереження про те, чому не можна цілковито порівнювати наше дослідження та опитування Центру Разумкова, оскільки ми дещо по-іншому сформулювали питання.

В опитуваннях 2014-2015 років йшлося про "стратегічних союзників" – країни, "які готові надати військову допомогу Україні, а Україна повинна прийти їм на допомогу в разі потреби".

Ми ж запитали громадян просто про те, які іноземні держави, на їхню думку, є "найбільшими союзниками України".

Тобто люди у своєму виборі могли керуватися не лише безпековими, а й іншими, в тому числі доволі приземленими уявленнями про те, яким має бути найкращий союзник.

Адже не лише величина і потужність держави має значення, коли йдеться про дружнє ставлення. Важливу роль може відігравати й культурна спорідненість чи одностайна думка і позиція в певних питаннях.

Також ми не включали в опитування міжнародні організації (ЄС, НАТО, Митний союз, ОДКБ – про них були окремі питання), а на додачу – обмежили вибір респондентів трьома відповідями.

Отже, якими виявилися оцінки українців?

Хто склав компанію США та Польщі?

Почнемо з того, що ми розділили держави, чий рейтинг перевищив похибку опитування, на сім груп, тобто сім позицій, оскільки низка держав отримали дуже близькі показники.

На першій позиції опинилися Сполучені Штати Америки.

Друге місце розділи сусідня Польща та Німеччина, а на третьому розташувалася Білорусь. Причому розрив між першим і третім місцями, а також третім і наступними – значний і практично однаковий.

 

Цікаво, що п’ять-шість років тому США і Польща теж займали друге-третє місце як "стратегічні партнери України". Результат Німеччини теж практично не змінився.

Чим це можна пояснити?

По-перше, четверо з п’яти респондентів, які обрали США, вважають, що Україна має йти до вступу в Європейський Союз. Так само вважають два з трьох респондентів, які обрали Польщу та Німеччину.

Подібна ситуація – і з рухом на вступ до НАТО. Інтеграцію з Альянсом обрали 75% респондентів, які назвали найбільшим союзником Сполучені Штати, та по 60% тих, хто "проголосував" за Польщу і Німеччину.

А от вибір громадян, які назвали союзником Білорусь, зовсім інший – понад третина бажає вступу до Євразійського союзу.

Ще чверть – не бажає приєднання до жодного союзу, і тільки інша чверть виступає за інтеграцію в ЄС. Також серед прихильників Білорусі більше тих, хто прагне позаблокового статусу (37%) та вступу в ОДКБ з Росією (27%). За НАТО – лише біля 20%.

Що це означає?

Оскільки ЄС вже тривалий час є для більшості українців символом добробуту та верховенства права, а НАТО – безпеки і стабільності, тому уряди, які активно сприяють інтеграції України в ЄС і НАТО чи відіграють ключову роль у цих союзах, розглядаються українцями як союзники.

Це і є та "м’яка сила", за допомогою якої США та ФРН нагадують час від часу українській владі про необхідність реформ.

І з часом, з поступовою зміною поколінь, внесок США у боротьбу України за незалежність може стати чинником, який впливатиме на настрої громадян більше, ніж зусилля ЄС.

Тому якщо європейські держави зацікавлені зберегти і чи поліпшити свої позиції в Україні, їм варто поміркувати про безпековий вимір підтримки України. Утім і американський вплив має межі: на думку автора, прихильне ставлення до США могло б бути більшим, якби часом втручання Вашингтону не було занадто прямим, впертим, чи навіть брутальним, як у перші місяці президенства Володимира Зеленського.

На прихильне ставлення до Польщі може впливати й особистий досвід проживання і праці в сусідній державі або схвальні відгуки знайомих, які там перебували.

Якщо Польща хоче зберегти свій потужний "м’який вплив", що не поступається німецькому, їй варто переглянути безкомпромісні підходи до питань історичної пам’яті й уважно ставитися до прав українців, що працюють і живуть на її території.

А от гарна думку частини громадян про Білорусь значною мірою зумовлена не стільки особистістю Лукашенка, скільки їхньою відданістю ідеям "єдності трьох братерських народів" та "русского мира", несприйняттям західних стандартів демократії та тугою з СРСР.

Ціна пропаганди РФ

Три з п’яти держав, які експерти назвали найбільш дружніми до України, – Литва, Канада і Велика Британія – посіли 4-6 місця разом з Грузією, Молдовою, Латвією… і Росією.

Почнемо з останньої, яку назвали союзником 10,4% респондентів. Цікаво, що й у 2014 році така ж частка опитаних назвала Росію "стратегічним партнером".

Тепер можна з упевненістю сказати, що це красномовна оцінка (лише 10%) всіх пропагандистських зусиль Кремля, телеканалів Медведчука та інших проросійських інтернет-ресурсів та соцмереж, які невтомно розповідають про рятівну роль Росії, Путіна та "Спутника V".

Якщо зіставити частки прихильників Росії та Білорусі, то дізнаємося справжню величину ментального "русского мира" в Україні – в цілому це не більше 15-17%.

Це переважно люди старші 45 років, що великою мірою означає поступову, але безповоротну втрату Росією свого колись визначального "м’якого впливу" на Україну.

Результати невеликих, але близьких Литви, Латвії, Молдови та Грузії вражають, якщо їх порівняти з потужними, але географічно віддаленими Британією і Канадою.

Аналіз даних показав, що половина тих, хто обирав Британію і Канаду, обирали і США. Тобто можемо припустити, що для більшості прихильників Канади і Британії напевно головним чинником вибору на їхню користь був внесок в оборону України від російської агресії, направлення своїх військових, зброї та спільних тренувань.

Тоді як ті, хто вибирав Литву, Латвію та Грузію, частіше вибирав Польщу, Німеччину чи Білорусь, аніж США. Тобто частина українців все-таки більше схильна покладатися на гарні стосунки із сусідами, ніж на допомогу великих, але віддалених держав.

Українці не оригінальні в тому, що називають найбільшими союзниками іноземні уряди, які підтримали країну в часи небезпеки та економічної скрути. Держави, де прості громадяни можуть знайти заробіток і безпеку. Країни, чиї цінності, як демократичні, так і авторитарні, сприймаються прихильно.

Водночас, як бачимо, ставлення залежить і від іміджу та історії стосунків.

Росія, яка колись була першою-другою, тепер безнадійно перебуває в другому ешелоні. 

Але є ще одне питання: що ще потрібно зробити Києву, щоб розвинути союзницькі стосунки, наскільки це можливо, з усіма нашими сусідами, які поділяють цінності свободи?

Для політиків і дипломатів є й справжня домашня робота: аргументовано і правдиво пояснювати громадянам, чому і з якими країнами нам варто розвивати чи згортати стосунки, незважаючи на короткострокові втрати чи швидкоминучі переваги.

Автор: Петро Бурковський,

аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва, для "Європейської правди"

Опитування було проведене Фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва спільно з Центром політичної соціології протягом 16–27 лютого 2021 р. Загалом було опитано 2003 респонденти за вибіркою, що репрезентує доросле населення України (за винятком окупованих територій). Вибірка репрезентативна за такими показниками, як стать, вік, тип поселення та область проживання. Максимальна випадкова похибка вибірки не перевищує 2,2%.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua