Євростратегія Зеленського: як Україна планує боротися за вступ до ЄС

Понеділок, 12 квітня 2021, 10:55 — , Європейська правда
Фото пресслужби президента України
Хто, окрім Литви, погодиться за будь-яких обставин підтримати заявку України на членство у ЄС?

Новина про те, що президент Литви Гітанас Науседа під час візиту до Києва підписав декларацію про підтримку вступу України до Євросоюзу, пройшла в українських ЗМІ малопоміченою. І справді, у підтримці Литви не було сумніву й раніше.

Однак "Європейська правда" має інформацію про те, що цей документ насправді є частиною значно масштабнішого процесу, в якому литовський підпис став лише першим. По суті, Володимир Зеленський зробив пріоритетною нову тактику зближення України з Євросоюзом. Він планує провести кампанію зі збору зобов’язань від держав-членів ЄС про підтримку ними членства України.

Ця тактика має шанс на обмежений успіх. Так, вже навесні теоретично може з’явитися ще один подібний підпис. І головне питання – що робити Києву далі, коли країни, що наперед  підтримують наше членство в Євросоюзі, вичерпаються?

Відповідь на нього ми даємо у цій статті та у відеоблозі на youtube-каналі "Європейської правди".

Шлях до заявки про вступ до ЄС

У той день, коли Україна передасть у Брюссель свою заявку на вступ до Євросоюзу, Литва буде готова проголосувати за таке рішення. Відтепер це зафіксовано як зобов’язання литовської влади у документі, який підписали у березні в Києві президенти Литви та України Гітанас Науседа та Володимир Зеленський.

І хоча повний текст документа не опублікований, його основні позиції відомі.

Декларація, з посиланням на  Договір про Євросоюз, визнає за Україною так звану "європейську перспективу", тобто право подати заявку на членство у ЄС у разі дотримання всіх умов і зобов’язань. "Литовська Республіка підтримає Україну, коли наша держава вирішить подати заявку на членство в ЄС", – каже документ.

Треба наголосити, що така підтримка не є несподіваною.

Всі без винятку очільники Литви активно підтримували європейське майбутнє України, і це напевно не зміниться – аби лише у Києва лишалося таке прагнення.

Та вага документа – в іншому.

І в Києві, і у Вільнюсі офіційно визнають, що підписання такої спільної декларації було ініціативою ОПУ – яку Литва, втім, відразу підтримала. При цьому на Банковій вважають, що "литовська декларація" є лише першим кроком у масштабнішій стратегії.

Читайте також
Про "Вечірній квартал", членство України в ЄС та Путіна-вбивцю: інтерв’ю президента Литви

"Як розповів президент Зеленський, Україна буде намагатися підписати такий документ з усіма членами ЄС. Тож це честь для Литви, що литовський президент став першим у цій черзі", – пояснив у інтерв’ю ЄвроПравді президент Науседа.

"Ми розраховуємо, що невдовзі решта держав-членів також підтримають наші євроінтеграційні прагнення", – підтвердив зовнішньополітичний радник Зеленського, заступник глави ОПУ Ігор Жовква.

Але чи є мрія Банкової здійсненною?

Хто підпишеться за Україну?

Отримати згоду Вільнюса на підписання такого документа було, напевно, найпростіше з усіх європейських столиць. Хоча пошук наступних підписантів розпочався вже зараз.

За даними "Європейської правди", у травні запланований візит президента Зеленського до Польщі. Польські дипломати вже знають про нову ініціативу Банкової. І хоча остаточної згоду на підписання подібного документа Варшава ще не дала, очевидно, що Банкова робитиме все, щоби її переконати.

Також реально заручитися голосами інших балтійських держав.

В теорії можна розраховувати на підтримку частини північноєвропейських чи східноєвропейських членів ЄС (хоча з ними складніше), але на цьому – все. "Навіть вісім держав – це надто оптимістична оцінка. Швидше, може йтися про чотири, та й це непросто", – поділився роздумами один зі співрозмовників ЄП.

І справді, мало хто зважиться вчинити так, як Литва – наперед, за будь-якого розвитку подій, пообіцяти Україні голос за її членство.

Візьмемо до прикладу ту ж Польщу, де неодноразово лунали заяви політиків та посадовців про те, що вступ до ЄС, мовляв, має залежати від зміни ставлення України до національних героїв першої половини ХХ сторіччя, які боролися також проти польської влади тих часів. 

Чи погодиться президент Дуда відмовитися від такої прив’язки і гарантувати Києву безумовну згоду, провокуючи конфлікт з частиною власних однопартійців? Навряд...

Втім, схоже, що у Києва  є "лайфхак", який дозволяє зняти цю проблему.

Не дарма назва документа, підписаного з Литвою, звучить як "декларація про європейську перспективу України", а не про "підтримку її членства в ЄС". Та й початково у ньому взагалі не було пункту про гарантію литовського голосу – лише про визнання за Києвом так званої "європейської перспективи", тобто права претендувати на вступ.

Нагадаємо: Україна багато років поспіль вимагає від Брюсселя юридичного визнання такої перспективи. Наша європерспектива має чітку підтримку в Європарламенті, у багатьох столицях тощо – але через опір низки західноєвропейських столиць вона не є офіційно визнаною.

Процитуємо Гітанаса Науседу:

"Отримання перспективи – це часом навіть важливіше, ніж остаточне досягнення мети. Бо чим чіткішою є перспектива – тим вища мотивація. І навпаки, втрата орієнтира часом призводить до сум’яття у суспільстві та до втрати швидкості реформ. І саме тому ми кажемо: важливим є надання Україні перспективи членства та дуже чіткого графіка зближення з ЄС". 

З президентом Литви можна лише погодитися.

До того ж збирати голоси у ЄС під "визнання перспективи", а не "гарантії підтримки вступу" буде значно простіше. Не виключено, що за кілька років Україна заручиться підтримкою більшості держав-членів ЄС. Так, фінальне рішення Євросоюз все одно ухвалюватиме консенсусом – але чим менше лишатиметься тих, хто проти, тим простіше буде переконувати їх змінити думку.

Втім, цей результат стає можливим лише у разі, якщо одночасно з проханням про перспективу Київ демонструватиме успіхи у проведенні реформ, підкреслюють друзі України.

"Хочете переконати німців, голландців і так далі? Боріться з корупцією. Це для вас завдання не лише № 1, 2 та 3, але також № 4 та 5, і я не перебільшую. Антикорупція – це дуже масштабна багатокомпонентна задача, вона включає і олігархію, і держмонополії. Так, неможливо повністю побороти корупцію, її елементи є усюди у світі. Але доки ви не переконаєте західних політиків у тому, що минув період, коли ось цей олігарх контролює 65 депутатів ВР, інший – 85, підтримки не буде", – пояснив ЄвроПравді депутат литовського Сейму Лаурінас Кащунас, очільник групи парламентської співпраці з Україною та голова комітету з питань безпеки та оборони.

План Б, або "що, як не членство?"

Ігор Жовква у інтерв’ю LB.ua визнав, що цей шлях боротьби за перспективу членства буде використовуватися системно. "Це – нова стратегія президента. Це його особиста ініціатива, яка народилася під час його контактів із головою Європейської ради Шарлем Мішелем... Вона не скасовує наш курс на оновлення Угоди про асоціацію чи будь-які інші євроінтеграційні процеси", – пояснює Жовква.

Хоча необхідно визнати: визнання перспективи є вельми амбітною метою.

До прикладу, у Нідерландах є значний опір будь-якому розширенню ЄС, навіть у державах Західних Балкан, які вже ведуть переговори про вступ. Тож надання перспективи величезній Україні викличе опір частини тамтешніх партій, і здолати його буде ой як непросто.

Це чудово розуміють як українські дипломати, так і представники дружніх до нас держав, які визнають, що одночасно варто замислюватися про альтернативи, які не налякають ЄС у середньостроковій перспективі, і водночас будуть прийнятними для Києва.  

Зрештою, це нормальний принцип дипломатії – просити більше, щоби отримати максимум можливого

Варіант, який доводилося чути найчастіше, можна назвати як "інтеграція без членства".  Тобто максимальне зближення України та ЄС, передусім в економічній сфері, але без запуску політичних механізмів, які передбачав би повноцінний вступ до Євросоюзу. Наприклад, надання Києву так званих "чотирьох свобод", на яких заснований Євросоюз – а це вільний рух товарів, послуг, капіталів та робочої сили, без жодних додаткових перевірок або сертифікації.

Завдання украй амбітне і в чистому вигляді навряд чи реальне (авторові цих рядків, приміром, складно уявити відкриття ринку працевлаштування ЄС для України) – але саме така ідея зараз звучить. Однак із певними винятками, про які Україна та ЄС мають домовитися, це завдання стає досяжнішим.

Чому не НАТО?

Наостанок варто відповісти на запитання, яке напевно вже виникло у багатьох.

Чому Київ та Вільнюс домовлялися про підтримку руху України до ЄС, геть оминаючи НАТО?

Чому Зеленський збирає підписи лідерів на користь нашого вступу саме в Євросоюз, якщо в нашій конституції закріплена також євроатлантична інтеграція?

Відповідь має дві складові.

По-перше, серед дипломатів поширена думка, що за лінією ЄС реальніше досягти мети. В тому числі через наявність "проміжних етапів", які не передбачають повноправного членства, але є привабливими для України. За лінією НАТО натомість проміжні варіанти дуже обмежені.

І не останнє значення тут має також Угорщина, яка налаштована розігрувати українську карту, і невідомо, чи буде готова змінити політику щодо України в осяжній перспективі. І якщо ця політика справді не зміниться, то угорці не будуть готові сказати остаточне "так".

А по-друге, Євросоюз після втрати Британії як одного з повноправних членів, шукає себе у новій реальності та готується до реформ. "Зараз, після Brexit, привідкрилося нове вікно можливостей. ЄС має визначитися, куди йому йти. Чи обмежені кордони Союзу? Що можна запропонувати найважливішим сусідам? То чому б Україні цим не скористатися?" – питає депутат литовського Сейму, голова комітету з питань безпеки та оборони Лаурінас Кащунас.

Із його запитанням складно не погодитися. Тож ідея президента Зеленського щодо пошуку нових шляхів зближення з ЄС точно заслуговує на підтримку.

І головне питання – у тому, щоби Київ не забував: жодна "стратегія зближення" не працюватиме, якщо не буде головного – змін в Україні, які переконували би Захід у тому, що Україна прагне стати європейською не лише за гаслами. Реформування України насправді є головною  стратегію нашого зближення як з ЄС, так і з НАТО. 

Без цього навіть найкреативніші ідеї будуть приречені на провал.

Автор: Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди", Вільнюс-Київ

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua