Підсилювач демократії: як у Швейцарії зробили петиції ефективними

Вівторок, 1 червня 2021, 17:31 —
Фото Swissinfo
Подання петиції в Лозанні, серпень 2013 року

Навіщо потрібні петиції і яка від них користь?

Відповісти на ці питання допоможе досвід Швейцарії, країни, де подання петицій є, напевно, однією з найстаріших демократичних традицій.

Право громадян подавати петиції було закріплене у конституції зразка 1848 року, а в основі цього права були традиції народного вето, які почали розвиватися в країні приблизно з 1830 року.

І цей механізм залишається актуальним: щороку петиції, під якими свої підписи залишають тисячі громадян, продовжують надходити на адресу федерального парламенту.

При цьому громадяни Швейцарії знайшли лазівки, які дозволяють зробити петиції ефективним інструментом. Як їм це вдалося?

Демократія для всіх

У Швейцарії мирно співіснують дві форми прямої демократії: референдум і народна законодавча ініціатива.

Запроваджені відповідно в 1874 і 1891 роках, вони стали якісним розвитком традицій народного вето і подання петицій.

Але якщо ініціатива завжди, в разі її реєстрації, виноситься на голосування, то петиція таких наслідків не має, більш того, офіційної відповіді уряду на петицію законодавство не передбачає.

Навіщо тоді взагалі потрібна петиція як політичний інструмент?

Як не дивно, очевидна політична вразливість петицій не зменшила їхньої популярності. За останні два десятиліття швейцарська влада отримала та розглянула дуже велику кількість петицій: якщо в 1999 році їх було лише дев’ять, то до 2012 року їхня кількість зросла до 68 на рік.

Теми можуть бути найрізноманітнішими, від прохання вжити заходів у зв'язку з ймовірним вибуховим зростанням популяції бакланів до роз'яснення позиції Швейцарії у зв'язку з фактами порушень прав людини за кордоном.

Більшість таких петицій подається, як правило, від імені груп і організацій, починаючи від невеликих груп вивчення Біблії і асоціацій із захисту прав тварин до потужних профспілок.

Одна лише "Молодіжна сесія" швейцарського парламенту з часу свого заснування в 1991 році передала уряду країни близько 150 петицій. Для молодих людей, які ще не отримали права голосу, петиція залишається єдиним форматом політичної діяльності і каналом донесення до влади своєї думки.

Традиційно до цього інструменту найчастіше вдавалися жінки, а також представники соціальних меншин.

"Петиції історично були в усьому світі простором, в якому акумулювалися течії та ідеї, які не мали шансів на підтримку з боку громадської чи парламентської більшості. Це був такий собі контрапункт до чинного виборчого права, доповнення до нього, простір для маргіналізованих людей, місце для дискусій, сфера, де всі вони могли брати участь у суспільних процесах, не замислюючись над тим, який адміністративний ресурс вони реально мають", – зазначає доцентка Університету Пенсильванії (США) Меггі Блекхоук.

До отримання в 1971 році права голосу на федеральному рівні швейцарські жінки були досить активними петиціонерами, а 1929 року вони якраз і подавали петицію з вимогою надання їм цього права.

Сьогодні ж у Швейцарії жінки дуже рідко виступають як єдині автори петицій. Хоча є і винятки: рекорд належить швейцарській блогерці Регулі Гайнцельман, яка за останні 30 років організувала подання чотирьох петицій.

"Якщо у мене складається враження, що якесь питання (яке зачіпаю у своєму блозі) має широкий відгук, то я почуваюся зобов'язаною публічно озвучити думку моїх читачів, наприклад за допомогою петиції. Зрештою, я вже на пенсії, тож у мене достатньо вільного часу для політичного волонтерства", – каже вона.

Правильний час, правильне місце!

Петиції є не лише базовим інструментом, що дозволяє відстоювати свободу слова, але, можливо, навіть демократією в найчистішому її вигляді.

З їхньою допомогою будь-яка людина, незалежно від віку, національності чи міграційного статусу, може стати учасником широких політичних дебатів.

І це стосується не лише Швейцарії. Наприклад, у конституції США, на яку спочатку була орієнтована (щоб не сказати – з якої була списана!) конституція Швейцарії, право на подання петицій прямо згадується у "Першій поправці", котра, як відомо, якраз і забезпечує свободу слова, що є заміною гарантованого "права політичного голосу", якщо це право мають лише громадяни.

"З цієї точки зору право на подання петицій є правом додатковим стосовно права голосувати і бути обраним, а не підлеглим йому", – пояснює Меггі Блекхоук.

Але як бути з тим, що петиції, як правило, не мають політичних наслідків?

Регула Гайнцельман знайшла вихід: вона намагається у своїй петиційній діяльності враховувати парламентський порядок денний. І тоді петиції можуть безпосередньо впливати на обговорення законопроєктів.

Для депутата парламенту і співголови партії швейцарських соціалістів Седрика Вермута вирішальне значення має здатність петиціонерів опинитися з правильною петицією в правильний час і в правильному місці.

"У 80% випадків проблема полягає не в тому, що парламент не хоче займатися цим питанням, а в тому, що петиція спізнюється і надходить тоді, коли парламентський процес ухвалення рішення з цього питання зайшов вже надто далеко", – визнає він.

Сам Вермут належить до небагатьох діючих парламентарів, чиє ім'я фігурує у списку постійних петиціонерів. Однак він не вважає себе якимось винятком, адже насправді політики стоять за дуже багатьма організаціями, що подають петиції.

Історично з’явившись як індивідуальна соціально-політична дія, сьогодні петиція стала масовим інструментом, що збирає сотні тисяч підписів.

Так, у лютому 2021 року петиція з вимогою "не копирсатися без потреби в системі пенсійного забезпечення жінок" зібрала 314 тисяч підписів. У червні 2019 року 340 тисяч осіб підписали петицію, яка закликає уряд відмовитися від планів жорсткої економії у сфері охорони здоров'я і замість цього вжити заходів задля фінансової стабілізації базового пакета медичних послуг для населення.

Петиція, підписана багатьма людьми, швидше за все, матиме більшу політичну вагу, аніж індивідуальне звернення до влади однієї людини.

"Це правильний спосіб створити політичний тиск, показати, що якщо ви ухвалите це рішення, то потім знайдеться чимало людей, які з цим рішенням не погодяться. Така петиція може поставити під загрозу цілий законопроєкт і означатиме, що, швидше за все, в цій формі цей закон, навіть ухвалений парламентом, може бути винесено на референдум", – визнає Седрик Вермут.

Однак є проблема: підписи під петиціями або народними законодавчими ініціативами треба збирати дуже швидко.

А тому вирішальне значення для успіху всього процесу має наявність великої і широко розгалуженої мережі однодумців.

"Дуже важливо для початку, щоб люди бачили проблему і говорили про неї. І якщо ви справді хочете створити спільноту однодумців, то петиції в цьому сенсі можуть бути дуже корисні", – підтверджує Даніель Граф, засновник швейцарської онлайн-платформи для збору підписів WeColle.

Втім, саме ця платформа збиранням підписів саме під петиціями не займається. "Якщо подивитися на конкретні політичні зміни, то петиції тут виглядають вельми слабкими", – каже її засновник. Однак, одразу уточнює він, факт подання петиції може стати медіаприводом, на основі якого можна в соціальних мережах "заробити хайп" і розкрутити повноцінну політичну кампанію.

* * * * *

Право подавати петиції або запускати народні ініціативи існує не тільки у Швейцарії.

В Україні кожен може подати петицію, наприклад, на сайті президента. Будь-який житель країни-члена Євросоюзу може подати свою петицію, яка, щоправда, має стосуватися тільки однієї з 44 областей, віднесених до сфери повноважень та предметів відання ЄС.

У Великій Британії, перш ніж петиція буде розглядатися як можливе питання для обговорення в парламенті, підписати її мають 100 тисяч осіб. А в Австрії перед обговоренням петиція повинна отримати підтримку одного з членів парламенту.

Одне залишається незмінним.

Право на подання петицій є основоположним інструментом забезпечення легітимності демократичного процесу.

"Якщо у вас існує демократія, яка представляє лише права окремих осіб, жорстко регулюючи права і обов'язки всіх інших, не даючи їм ніякої форми політичного представництва, то така ситуація, на мій погляд, є вельми проблематичною", – переконана Меггі Блекхоук.

 

Swissinfo – Міжнародна інформаційна служба Швейцарської національної теле- і радіокомпанії

Матеріали публікуються з дозволу правовласника

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.