На порозі катастрофи: чому Європа не стала відмовлятися від централізованого опалення

П'ятниця, 5 листопада 2021, 09:40 — Андрій Зінченко, для Європейської правди

Чи стоїть Україна на межі відмови від системи централізованого теплопостачання? Це може стати кроком, що драматично погіршить ситуацію з теплозабезпеченням у країні.

Ймовірність такого сценарію немаленька, адже неефективність та зношеність системи теплопостачання, успадкованої від УРСР, ні для кого не є таємницею.

Проте чому інші східноєвропейські країни, в тому числі й колишні радянські республіки, уникли такого шляху? А тих, хто пішов ним, зокрема, Грузію чи Вірменію, навряд чи варто вважати прикладом для наслідування. 

То чи має майбутнє система централізованого опалення? Досвід інших східноєвропейських країн однозначний – має.

Ті країни, де історично було створено систему централізованого теплопостачання – а це в першу чергу Східна та Північна Європа, категорично не хочуть з нею розставатися.

Чому ця модель залишається успішною в інших країнах та відверто погано працює в Україні?

Кавказька відмова

Разом із самою центральною системою опалення Україна отримала й низку факторів, що негативно впливають на її ефективність.

Ключові, серед них:

- Відсутність при будівництві суттєвих вимог до енергоефективності;

- Особливості вимог до проєктування за стандартами радянських часів;

- Використання застарілих технологій та матеріалів.

Відсутність відповідного обслуговування та реновації і модернізації існуючих систем призвели до поглиблення проблем та росту неефективності в цілому.

Проте чи означає це безперспективність самої системи?

Щоб відповісти на це питання, варто розглянути приклади країн, які раніше відмовилися від централізованого опалення. Нехай навіть ця відмова явно не була свідомим вибором їх громадян.

Йдеться про дві південнокавказькі країни: Грузію та Вірменію.

Існуюча система центрального опалення в цих країнах фактично повністю самозруйнувалася на початку 1990-хроків.

Як наслідок, ці країни були вимушені переходити на індивідуальне опалення. Там, де фінанси дозволяють – на газове, проте, набагато частіше взимку у вікнах будинків можна побачити димоходи твердопаливних пічок.

Навіть у містах для опалення використовуються переносні дров’яні печі, які зазвичай взимку обігрівають одну кімнату, в якій проживає вся сім’я.

Складно сказати, чи є економічно виправданою ця модель. Все залежить від вартості газу (вона є чималою ) та деревини (а вона буває і безкоштовною).

Як результат – мешканці великих міст мають певний вибір. Престижні будинки перейшли на електричне опалення, проте його вартість є дуже високою, навіть враховуючи субтропічний клімат.

Дехто купує індивідуальні газові обігрівачі, проте – це досить небезпечна практика, що забрала далеко не одне життя та також не може вважатися дешевою.

А дров’яні печі, на додачу до низької ефективності, надзвичайно забруднюють довкілля.

Та головне – можливості повернення до централізованого опалення ані Грузія, ані Вірменія вже не мають.

Точніше – це відновлення є непідйомно дорогим для цих країн.

Шлях, яким пішла Європа

А як щодо інших країн, де було централізоване опалення? Чому там не стали позбавлятися від нього?

Показовим тут є досвід Польщі, країни, яка була за початковими умовами подібною до України.

Фактичний стан та рівень ефективності теплових мереж України (не беручи до уваги фізичну деградацію та зношення за останні 30 років) подібний до технічних умов та стану теплових мереж Польщі на початку 1990-х. 

 
Еволюція цін на теплопостачання в 5 польських містах після модернізації ЦТ (1 PLN - 7,33 грн)

Однак у 1992 році Польща змогла розпочати відновлення та реконструкцію тепломереж. А одночасно – була модернізована система розрахунку за комунальні платежі та змінена система пільг, за якою державна підтримка надавалася лише мешканцям соціального житла. Відповідно, мешканці великих квартир, були вимушені або сплачувати їх опалення, або шукати собі більш економне житло. 

Як наслідок, теплопостачальні компанії мали кошти на реконструкцію, а тому за 10 років зуміли майже вдвічі зменшити витрати на опалення споживачів.

Звичайно, йдеться не про собівартість газу - вартість теплової енергії в Україні в цілому нижче або відповідає цінам у Європі (хоча, зважаючи на різницю у рівні життя, у відсотковому еквіваленті витрати на теплову енергію в Україні є вищими).

Схожим шляхом пішли інші східноєвропейські країни. Звичайно, кожна зі своїми особливостями.

Якщо в Польщі значна частина споживачів досі користується теплом, що отримане в результаті спалювання вугілля (використання їх у великих джерелах тепла дозволяє мінімізувати негативний вплив спалення вугілля на довкілля), то у багатій лісами Литві перевага надається деревині.

А у Данії, де значна частина електрогенерації забезпечується за рахунок вітрових електростанцій та існує кільказонна система тарифікації теплової енергії, в багатьох будинках встановлені теплоакумулятори. У них запасається тепло, отримане під час дії більш низького тарифу на теплову енергію.

Відповідно, данці мають встановлені багатозонні лічильники тепла.

Все це дає поштовх і для переробки сміття.

Особливо органічного, яке спалюється або іншим чином переробляється, і отримана енергія також використовується.

 
Когенераційна установка з встановленою електричною потужністю 10 МВт, що використовує тюки соломи як паливо. Хаслев, Данія

Зокрема, підприємства зі спалювання та переробки сміття, що активно з’являються по всій Європі, стають постачальниками недорогого тепла – і міста, де вони розташовані активно цим користуються.

Так вчинили у шведській Уппсалі – одному з найбільших міст країни. Будівництво екологічного сміттєспалювального заводу дозволило вирішити застарілу екологічну проблему, що виникла через масові індивідуальні системи опалювання.

Що не так з Україною?

Чому система, яка нормально працює в більшості східноєвропейських країн, раптом стала невигідною для України?

Причин є, як мінімум, декілька.

По-перше, тарифна політика що довгий час діяла в країні та була спрямована на максимальне здешевлення послуг для споживача, не дозволяла підприємствам накопичити достатньо коштів на здійснення необхідної модернізації систем.

Як наслідок, модернізація відбувається лише в тих підприємствах, де місцева влада свідомо пішла на такі витрати та вкладає кошти місцевих бюджетів у модернізацію підприємств, а також зуміла залучити кредитування від міжнародних фінансових організацій.

Такі приклади вже непоодинокі. Проте в масштабі всієї країни – це крапля у морі.

Штучно занижена вартість теплової енергії для побутових споживачів протягом всього часу не створювала стимулів для впровадження заходів з енергоефективності в будинках. Така ситуація призвела до того, що більшість будівель стандартної забудови попередніх років не досягають навіть найнижчого рівня енергоефективності згідно з європейською класифікацією.

Ми фактично субсидуємо загальну неефективність усіх систем в Україні. І величезні витрати на це не дозволяють накопичувати кошти на здійснення справді енергоефективних заходів.

Середня оплата за 1 м2 в Україні може бути в 2-2,5 рази нижчою, навіть з урахуванням вищого рівня ціни за одиницю теплової енергії.

Друге, вартість газу.

В Україні вартість газу для індивідуального споживача є нижчою, аніж для теплокомуненерго. Хоча в усьому світі все навпаки – гуртовий покупець має максимальні знижки, на відміну від роздрібного споживача.

Все це робить індивідуальне опалення вигіднішим за централізоване – витратившись на газовий котел, споживач заощаджує на вартості газу та не має проблем із втратами тепла при транспортуванні.

Втім, ці вигоди не є ринковими. Навпаки, вони створені внаслідок викривлення ринку.

 

Порівняння середніх тарифи на тепло в 2018-2019 роках у різних європейських країнах

Такі викривлення створюють додаткові проблеми для України.

Індивідуальні системи опалювання не мають змоги диверсифікувати джерела тепла, працюючи в більшості лише на газу. А відповідно – зберігається та збільшується залежність України від імпорту газу.

Крім того, в перерахунку на кількість отриманого тепла, навіть газові індивідуальні системи опалення є більш небезпечними для екології, аніж великі теплокомуненерго, навіть ті, хто досі працює на газу.

І це не кажучи про те, що відмова від централізованого опалення відкине далеко назад розвиток зеленої енергетики із відновлювальних джерел, а також переробку твердого сміття.

Також важливим фактором неефективності є відсутність сучасних норм та стандартів, неефективність законодавства та інші фактори, що не дозволяють ефективно модернізувати систему.

Фінансова неспроможність підприємств теплопостачання робить їх неконкурентними на ринку праці, що не дозволяє їм залучати не тільки високооплачуваний кваліфікований персонал, а і навіть не дає можливості просто заповнити існуючі вакансії.

Це не дозволяє підприємствам ефективно керувати наявними системами, робить неможливим впровадження ефективних інвестиційних програм з використанням високотехнологічного обладнання, оскільки відсутній персонал для його обслуговування.

Без шансів на утеплення

Втім, відмова від централізованого теплопостачання на користь індивідуального – це не лише фінансові проблеми.

При встановленні індивідуальних систем опалення в багатоквартирних будинках "фактором ризику" стають місця загального користування: сходові клітки, підвали, технічні поверхи.

Ці приміщення залишаються без обігріву, який ніби й не потрібний мешканцям, проте це створює загрози замерзання та збоїв в роботі систем водогону та каналізації.

Ще одна проблема - внутрішні та зовнішні системи газопостачання в районах, забудованих багатоквартирними будинками, не придатні для використання в якості систем постачання газу для індивідуальних систем опалення, адже вони проєктувалися виключно для використання газу для приготування їжі і не готові до такого збільшення навантаження.

 

Зовнішні газові трубопроводи, що призначені для постачання газу для індивідуальних систем газового опалення у багатоквартирних будинках

Реконструкція існуючих розподільчих та магістральних газових мереж та обладнання для регулювання тиску газу коштує чималих грошей, але взятися за цю роботу можна лише за умови згоди всіх мешканців багатоквартирного будинку на проведення такої реконструкції та наявності коштів для такої роботи.

Навіть після здійснення реконструкції розподільчих систем будинку, труби для якої проводяться переважно зовні будинку, лишається відкритим питання реконструкції розподільчих газових мереж та обладнання.

З часом такий спосіб прокладання створюватиме значні проблеми для теплової модернізації будівель (наприклад, утеплення фасадів) і збільшуватиме витрати на обслуговування цих газопроводів.

Ще більш проблемна "електрика"

Схожі проблеми очікуються і за популярного в українських реаліях варіанта переходу на електричне опалення.

Цей варіант багатьом здається найпростішим і найдешевшим – для цього достатньо лише купити простий обігрівач.

Однак, як показує світовий досвід, насправді це не лише найдорожчий, але й найбільш неефективний спосіб опалення.

Досвід країн ЄС показує, що після впровадження реформ та лібералізації ринку електроенергії відбулося значне зростання кінцевих цін на електроенергію для домогосподарств.

Наприклад, за період 2008-2018 рр. в результаті дерегуляції ціни на електроенергію зросли в Литві (на 64,9%), Греції (на 54,6%), Німеччині (на 37,9%), Франції (на 46,8%), Хорватії (на 21,1%) та Латвії (на 21,2%)

Продовження цієї тенденції зараз спостерігається і в Україні, з урахуванням постійного зростання ціни на викопне паливо, збільшення оподаткування екологічно небезпечних галузей тощо. Тим більше, що у деяких українських мережах ціна на електроенергію для населення не покриває навіть витрат на її транспортування.

Втім, проблема не лише у ціні.

Перехід на електричне автономне опалення спричиняє високий рівень пожежної небезпеки, збільшує небезпеку ураження електричним струмом та погіршення мікроклімату в приміщеннях при використанні деяких приладів.

А головне, як показує досвід міст, які перейшли на таке опалення - зростає ризик колапсу системи електропостачання в найхолодніший період.

* * * * *

Європейські країни за останні десятиріччя зіткнулися з питаннями, дуже подібними до тих, що зараз стоять перед Україною, однак всі протиріччя було успішно вирішено.

Як наслідок – середня оплата за 1 м2 може бути у країнах ЄС в 2-2,5 рази нижчою, аніж в Україні. І це навіть з урахуванням вищого рівня ціни за одиницю теплової енергії!

Добитися цього європейцям вдалося за рахунок зменшення питомого споживання теплової енергії, що було досягнуто завдяки своєчасному впровадженню заходів з енергоефективності.

Іншими словами - замість відмови від існуючої централізованої системи опалення, була проведена її модернізація та утеплення житлових будинків.

Це і є той урок, який так варто засвоїти Україні.

Адже в іншому випадку через декілька років нам знову доведеться ставити перед собою завдання відновлення системи центрального теплопостачання - проте вже майже з нуля і за набагато більшу ціну. 

Україна ще має можливості звернути з цього катастрофічного шляху на той, яким пішли країни ЄС.

На шлях, який дозволить модернізувати систему опалення та мати якісні послуги за помірними цінами.

Автор: Андрій Зінченко,

експерт з централізованого опалення проєкту ЄС STARTER

Проект STARTER (Стратегічна технічна допомога в реформуванні в напрямах енергоефективності та відновлюваних джерел енергії), фінансований ЄС, підтримує уряд України у розробці та впровадженні заходів, спрямованих на збільшення інвестицій у підвищення ефективності комунальних теплопостачальних компаній

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua