Крок до визнання ОРДЛО: які ризики та можливості для України несе вихід РФ з Мінських угод

Середа, 16 лютого 2022, 13:50 — , для Європейської правди
Фото: AFP/East News
Визнання Путіним "незалежності" ОРДЛО відкриє шлях до нової агресії проти України (на фото праворуч – міністр оборони РФ Сергєй Шойгу)

Поки весь світ перебуває в очікуванні можливого воєнного загострення з боку Росії, Кремль робить крок в бік визнання незалежності так званих "республік" на окупованому Донбасі.

Із відповідним зверненням до Владіміра Путіна 15 лютого виступила Держдума РФ. Показово, що російські депутати підтримали проєкт звернення, поданий відносно опозиційними комуністами, відхиливши більш поміркований проєкт від "єдиноросів" – попередньо відправити це питання на вивчення до відомства Сергєя Лаврова.

Що означає такий крок РФ? Чи варто чекати, що російський президент визнає ці псевдоутворення "державами"?

І як це змінить переговорні розклади між Україною, Росією і Заходом?

А головне – який із можливих сценаріїв розвитку подій більш безпечний для України?

Фактор тиску на Захід

Російська Державна дума не ухвалює рішень самостійно.

Відтак ухвалення нею звернення до Путіна з метою визнання незалежності так званих "ДНР/ЛНР" було цілком продуманим кроком.

Тим паче, це невипадково збіглося в часі із завчасно запланованим візитом канцлера Німеччини Олафа Шольца. Точніше, відповідне голосування було перенесено на один день, щоб синхронізувати його з візитом Шольца.

Втім, це зовсім не означає, що російський президент це звернення обов’язково задовольнить.

Наразі у Кремля є два базових варіанти використання цього інструменту.

Але який би з них Путін не обрав – обидва матимуть серйозні дипломатичні та навіть воєнні наслідки.

Перший – не визнавати, але запропонувати іншу "перемогу", якою можна пояснити чи перекрити чергову відмову визнати "республіки Донбасу". І така перемога може лежати винятково у сфері переговорів із Заходом та Україною.

Відтак, якщо найближчими днями Путін відповідний указ не підпише, Україні варто чекати посилення тиску і з боку Москви, і з боку частини наших європейських партнерів.

Не визнавати "Л/ДНР" і опинитися внаслідок цього в програшній позиції Путін може лише в тому разі, якщо доб’ється істотних поступок від України.

Такою поступкою може бути початок лобійованого РФ прямого діалогу Києва з окупаційними адміністраціями в Мінській ТКГ. Про запуск політичних пунктів Мінських домовленостей, одним словом. 

За цим сценарієм Росія може спробувати в терміновому порядку скликати нормандську зустріч радників, де поставить питання руба: або вони визнають суб’єктність псевдореспублік, або Україна погоджується на початок активного обговорення політичних пунктів "Мінська" у ТКГ.

Звичайно, Україні не можна піддаватися на такий шантаж, порушуючи власні "червоні лінії".

Втім, у такому разі треба мати на увазі, що Париж і, навіть більшою мірою – Берлін, все ж таки не полишають надії вийти на компроміси із Москвою, в тому числі щодо "українських" питань.

І вони можуть офіційно застерігати Росію від такого визнання, з одного боку, але одночасно – лояльно ставитися до поступок з боку України, аби не допустити сценарію повного обнулення "Мінська".

Чи є життя після "Мінська"?

Альтернативний варіант розвитку подій – Путін визнає незалежність цих утворень.

Це може відбутися або найближчими днями, або ж трохи пізніше, якщо спроба виторгувати щось у Заходу та України провалиться.

Такий сценарій дипломатично грає Україні на руку.

Винною у виході з Мінських домовленостей для всіх без винятку західних урядів буде Росія.

Претензії про начебто невиконання "Мінська" зараз досі можна почути і щодо України, але вихід з "Мінська" відверто вчинить саме Росія. І реакція Заходу вже є консолідованою у цьому напрямку.

Більш того, це навіть визнають у РФ. Так, прессекретар Путіна Дмитрій Пєсков заявив, що визнання самопроголошених республік "не корелюється з Мінськими угодами".

Такий крок з боку РФ означатиме, що Київ отримає шанс перезавантажити переговори і не підписувати те, що потім перетворюється на "червоні лінії". Хоча станеться це явно не у найближчій перспективі.

Проте одночасно вихід Росії з Мінських домовленостей з високою долею ймовірності збільшує й ризики масштабного воєнного загострення.

Адже навіть якщо Росія наразі відмовиться від воєнного сценарію, але визнає "Л/ДНР", вона з легкістю реалізує ту ж схему, що й в Абхазії та Південній Осетії – вже відкрито розмістить на окупованому Донбасі свої війська.

І хоча це не змінить істотно статус-кво із присутністю російських військ на Донбасі, але "смерть Мінська" точно заморозить переговори на довгі роки до укладання нових домовленостей.

А на додачу - в такий спосіб Росія елементарно розв’язує собі руки для гібридного сценарію наступу на Україну, але силами так званих "республік".

Зростає ймовірність сценарію, коли новий наступ РФ почнеться з окупованого Донбасу.

За цим сценарієм Росія на початку операції, як і від самого 2014 року, заперечує участь своїх регулярних військ у цьому наступі.

Але згодом "Л/ДНР" вже як нібито незалежні держави звертаються до Росії по військово-оборонну допомогу. Або ж Росія сама ініціює своє втручання під приводом захисту російських громадян – не дарма ж масову паспортизацію на окупованій території проводили.

І хоча з точки зору міжнародного права будь-який із таких приводів відвертого втручання російської армії буде нікчемним, але Росія дбає про пропагандистське виправдання у цьому конфлікту і аж ніяк не про правове.

* * * * *

Який би сценарій не обрав Владімір Путін, не меншою мірою все залежить від дій Києва.

Головне, щоб українська влада зараз не стала давати нових політичних обіцянок про виконання "Мінська".

Чергова спроба переграти росіян за рахунок, наприклад, обіцянок доповнити чи ухвалити нові закони про "особливий статус", зміни до Конституції і вибори на окупованій території, або ж початок діалогу з незаконними представниками ОРДЛО у політичній підгрупі ТКГ – все це нічого істотно на користь України зараз не змінить. А от проти наших інтересів зіграти може.

Як мінімум – через те, що за такі обіцянки можуть вхопитися не тільки у Москві, але й у Берліні та Парижі.

Тому попри, цілком можливо, загострення і ескалацію на фронті, Києву всю цю гру Москви з визнанням "Л/ДНР" варто сприймати як чергове політичне шулерство.

На поступки не погоджуватися, визнання використати для системного звинувачення Росії у зриві восьмирічних переговорів, а поряд з тим – залишатися напоготові до гіршого, воєнного розвитку подій.

Автор: Марія Золкіна,

аналітик фонду "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва",

для "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.