Як Чорногорія відновлює шлях до ЄС і чому це важливо для України

Понеділок, 2 травня 2022, 15:30 — ,
Фото: AFP/East News
Новообраний прем'єр-міністр Чорногорії Дрітан Абазович виступає перед ЗМІ в Цетинє. 28 квітня 2022 року

Майже три місяці знадобилося Чорногорії, щоби сформувати новий прозахідний уряд і остаточно відправити у відставку просербський та проросійський кабінет Здравко Кривокапича.

28 квітня було схвалено новий уряд, на чолі якого став колишній віцепрем'єр Дрітан Абазович.

Нова коаліція обіцяє розвернутися до Європи, прискоривши вступ до ЄС. Втім, реалізовувати цей курс уряду доведеться в дуже непростих умовах.

Достатньо згадати, що нинішня коаліція має лише 16 депутатських мандатів із необхідних 41.

Решту голосів їм мають забезпечувати депутати від Демократичної партії соціалістів (DPS) – політичної сили президента Міло Джукановича, з яким коаліція має дуже непрості стосунки.

А на додачу Сербія на диво спокійно та незвично для себе відреагувала на провал дружнього до них уряду – і це створює очікування, що Белград за допомогою Москви вже має план швидкого реваншу.

"Подвоєння" уряду

20 міністрів, включаючи двох без портфелів – такої кількості топ-урядовців не мають багато великих країн.

Натомість для Чорногорії таке різне збільшення уряду (попередній кабмін нараховував лише 12 міністрів) стало єдиною спробою подолати всі розбіжності між коаліціантами.

Чорногорія у вогні: як "сербський мир" та друзі Росії довели країну до межі розколу

А зважаючи на те, що нинішня коаліція не має більшості, вийшло так, що кількість міністрів у новому уряді перевищила кількість провладних депутатів.

Зрештою, коаліційні розклади забрали майже три місяці, протягом яких владу зберігав попередній уряд Здравко Кривокапича.

Ця коаліція прийшла до влади наприкінці 2020 року – і це була перша в історії сучасної Чорногорії влада, в якій не брала участі президентська партія DPS, що змушена була піти в опозицію.

Нова влада робила ставку на розслідування корупційних злочинів чинного президента Джукановича, пообіцявши не змінювати прозахідний курс Чорногорії.

На практиці цей курс регулярно торпедували – у НАТО навіть заявляли про витоки з Чорногорії конфіденційних документів Альянсу, а уряд за будь-яку ціну намагався порозумітися із Сербією, в першу чергу – із Сербською православною церквою, яка доклала руку до його перемоги.

Апогеєм нової політики стала інтронізація нового чорногорського митрополита – влада вирішила за будь-яку ціну зробити це в історичній столиці Цетинє, мешканці якої були категорично проти цього та забарикадували дороги до міста.

 

Як наслідок, церковна процедура перетворилася на силову спецоперацію з використанням поліцією світлошумових гранат та сльозогінного газу.

Це, а згодом і гостра критика нової влади від ЄС, змусила частину коаліціантів вийти з угоди.

Тож нову коаліцію створили представники громадянських партій URA та CIVIS, Соціалістичної народної партії (SNP), які входили і до попередньої урядової коаліції, представники національних меншин, зокрема хорватів, а також прозахідна Соціал-демократична партія (SDP), яка досі була в опозиції.

 

Уряд національної "злагоди"

Новий уряд обіцяє боротися з корупцією, а також відновити та прискорити шлях до членства у ЄС.

А на додачу – покласти край створеному минулою владою Чорногорії розколу між титульною нацією та національними меншинами.

"Не погоджуємося на дві розділені Чорногорії і всі маємо боротися за єдину громадянську державу без різниці та з повагою до всіх відмінностей", – заявив перед схваленням на новій посаді Дрітан Абазович.

Через це нова коаліція відмовилася від позицій, що раніше викликали суперечки у країні. Наприклад – від підписання партнерської угоди з Сербською православною церквою, що мала надати їй особливий статус у країні, легалізувавши власність на всі православні церковні споруди. Така угода була "фішкою" попереднього уряду, що викликала шалений спротив опозиції.

Проблемою нової коаліції є те, що її переважну більшість складають сили, що представляють інтереси національних меншин, включаючи й сербську – за інформацією ЗМІ, їх збереження у коаліції було вимогою ЄС, який прагне зберегти міжнаціональний баланс.

Натомість партія, що робить наголос на збереженні чорногорської ідентичності – а це DPS, – залишається поза коаліцією, хоча її голоси (а це 30 депутатів – майже вдвічі більше, аніж у коаліції), вочевидь, будуть ключовими у будь-якому голосуванні.

Відмова від коаліції пов’язана з токсичним іміджем президента Джукановича. Коаліціанти боялися, що такий альянс знизить їхні рейтинги.

Проте виникає питання, наскільки тривалим буде існування такої проблемної коаліції.

Ще в лютому, після вотуму недовіри уряду Кривокапича, про нову коаліцію говорили як про тимчасову, здатну пропрацювати не більш одного року – до президентських виборів 2023 року.  

Втім, наразі дострокові вибори невигідні всім політичним силам – тож розмови про тимчасовість нового уряду швидко зникли.

Та це не означає, що всі повірили у стабільність нової коаліції. Тим більше, у них попереду дуже непрості випробування.

Перші виклики

Шанс на реванш сербські сили можуть отримати вже у червні – на муніципальних виборах у чорногорській столиці Подгориці.

Щоправда, ці вибори можуть бути перенесені – у ЄС критикують чорногорську практику проведення виборів у різні дні. Користуючись цим, у новій коаліції планують перенести вибори на жовтень, оголосивши єдиний день для всіх місцевих виборів.

Втім, це рішення ще треба "продати" – нова опозиція напевно скористається цим, щоб показати слабкість влади.

А навіть за вдалого сценарію у коаліції буде лише близько п'яти місяців, щоб показати результати своєї роботи.

Досягти цього буде непросто. За рік "з хвостиком" уряд Кривокапича не встиг реалізувати анонсовані зміни, кинувши всі сили на зміну чиновників середньої ланки, ставлячи на ці позиції своїх симпатиків.

Це дозволило, зокрема, загальмувати, а можливо – й розвалити справи про спроби державного заколоту, які просербські сили за допомогою РФ намагалися влаштувати у 2017 році. Також були розвалені переговори з ЄС. Тож новому уряду перш за все доведеться займатися кадровими питаннями, повертаючи назад професійні кадри та вичищаючи владу від прихильників "сербського світу".

Зокрема, вже анонсована повна заміна команди, що займається переговорами з ЄС.

З останнім, а також з відновленням довіри з НАТО, найімовірніше, новому уряду вдасться показати прогрес. Принаймні міністерства зовнішніх справ та оборони віддані представникам абсолютно прозахідної SDP.

Однак на інших напрямках прогресу чекати буде складніше. Зокрема, найімовірніше, залежність Чорногорії від Сербії залишиться. А через неї – і від РФ.

Серед учасників коаліції – багато симпатиків Сербії, хоча й вони декларують прозахідний курс. Певною мірою це стосується і прем'єра Абазовича – попри його етнічне походження, його вважають дуже близьким до Белграда та Сербської православної церкви.

Тож справжнім випробуванням для нової коаліції стане здатність запустити працюючий механізм виконання санкцій проти РФ.

Попередній уряд, хоча й схвалив обмеження, аналогічні тим, що діють у ЄС, однак створив абсолютно неефективний механізм їх виконання.

Перегляд цієї ситуації, ймовірно, і стане справжньою перевіркою на реальні наміри нової чорногорської влади.

* * * * *

Більшість сербів вважає чорногорців не окремою нацією, а частиною сербського народу (знайома ситуація, чи не так?).

В ситуації, коли більшість сербів вже виступає проти членства своєї країни у ЄС, євроінтеграційний прорив Чорногорії буде вважатися остаточним "розколом сербського народу".

Тож Белград навряд чи зупинить спроби розвернути Чорногорію. І напевно, в цьому сербам активно допомагатиме Росія.

Саме тому мовчання Белграда щодо нового чорногорського уряду не заспокоює, а навпаки, насторожує. Швидше за все, вже скоро на зміну цьому мовчанню прийдуть нові звинувачення та погрози від сусідньої держави (теж дуже знайомо).

Але євроінтеграційний успіх Чорногорії важливий для України не як символ програшу РФ та її союзників.

Чорногорський прогрес має спростити шлях до ЄС для України.

Багато країн Євросоюзу, обговорюючи євроінтеграційні перспективи для України, називають несправедливістю можливе членство України в ситуації, коли країни Західних Балкан, яким членство було обіцяно вже давно, ніяк не можуть його отримати.

Чорногорія – єдина з країн регіону, здатна в найкоротші терміни показати готовність до членства.

А відповідно, її успіх має суттєво послабити заперечення щодо вступу до ЄС і для нашої країни.

Автори:

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди",

Наталя Іщенко, журналіст, редактор порталу "Балканський оглядач"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.