Проблема не тільки у Спартц: як переконати США обрати стратегію для перемоги України

Четвер, 21 липня 2022, 15:00 — , Європейська правда
DPA/East News
Співпраця України та США у ці місяці звузилася ледь виключно до військової співпраці

Українсько-американські відносини за останні роки виробили серйозний імунітет на політичні викриття в обох країнах. Переживуть вони і нинішній скандал: дії американської конгресвумен Вікторії Спартц, очевидно, не зможуть становити серйозної загрози партнерству.

Однак, оскільки перемога України у війні великою мірою сьогодні залежить від допомоги США, варто розглянути те, що відбувається, у ширшому контексті нашої війни з РФ – де ми сьогодні є, якими є головні ризики та як їх долати.

"Європейська правда" публікує коротку версію дослідження з цього приводу, підготовленого американісткою Альоною Гетьманчук. Повне дослідження буде опубліковане на сайті Центру "Нова Європа"

Відносини без "медового місяця"

У Володимира Зеленського не було "медового місяця" зі Сполученими Штатами, стандартного для новообраної демократичної влади – тобто періоду, коли сторони вірять одна одній, не звертають уваги на огріхи тощо.

Дональд Трамп почав відносини з президентом Зеленським спробами втягнути його у пошук компромату на Байдена, а завершив імпічментом, який спровокував його дзвінок Зеленському.

Джо Байден почав своє президентство з демонстративного дистанціювання від українського досьє. Зеленському тоді, попри всі задіяні контакти, не вдалося особисто привітати Байдена з обранням ні одразу після виборів, ні навіть після інавгурації. Джерела у Вашингтоні пояснювали таке свідоме дистанціювання Байдена тим, що він просто хотів дати час, аби вивітрився токсичний шлейф, який оповив українське питання за часів Трампа.

Але була й інша причина.

На той момент, коли Байден став президентом, Зеленський та його команда на чолі з Єрмаком вже викликали недовіру у Білому домі. У тому числі - через взаємодію Києва з Трампом. В оточенні нового президента США побутувала думка, що Україна не виконала вимоги Трампа щодо створення компромату на Байдена не тому, що Зеленський був категорично проти, а, мовляв, тому, що у Києві банально не встигли.

І в цьому сенсі не важливо, чи були ці підозри обґрунтованими.

Важливо те, що Зеленський не став "своїм" ані для Трампа, ані для Байдена.

Без дружби перед вторгненням

Перший телефонний контакт Зеленського і Байдена відбувся завдяки накопиченню російських військ біля кордонів України у квітні 2021 року. Байден у тих дзвінках підтвердив побоювання Києва, що його передусім цікавлять реформи, в які США інвестували багато зусиль ще з часів його віце-президентства.

Потім було "зелене світло" для "Північного потоку-2" та підкреслено категоричне "ні" реальному руху України до членства в НАТО.

Перша (і єдина наразі) зустріч двох президентів у Білому домі 31 серпня 2021 року дещо вирівняла ситуацію. Вона не вирішила жодну зі згаданих вище проблем, але для Києва це був важливий зсув тональності. Чіткий фокус на безпеці, а не антикорупції, відсутність публічної критики української влади за брак реформ (чого побоювалися у Києві) могли навіть справити враження, що відносини Києва та Вашингтона дійсно переходять на новий рівень.

Але створити відносини, сконцентровані на безпеці, також не вдалося.

І знову – через брак довіри.

Здавалось би, загроза повномасштабного військового вторгнення, що виникла у жовтні, повинна ще більше зблизити США та Україну, але цього не відбулося.

У Вашингтоні бачили, що Київ несерйозно сприймає їхні попередження. У Києві, натомість, підозрювали американців у перебільшенні загрози. Конспірологічна теорія про те, що деякі особи в адміністрації США через заяви про загрозу війни просто створюють собі підґрунтя для домовленостей з Росією, була справжнім трендом політичного сезону осені-зими 21/22 у київських кабінетах.  

Кожна заява американської сторони про загрозу вторгнення викликала нервову реакцію у Києві, де дорікали – то чому, мовляв, ви заявляєте про це, а не допомагаєте нам належно готуватися? В американських урядових колах натомість є думка, що складно допомогти підготуватись до загрози країні, яка цю загрозу не вбачає серйозною.

Так чи інакше, на момент початку повномасштабної війни українсько-американські відносини були доволі складними, навіть якщо не зважати на питання реформ.

А довіра за місяці перед вторгненням лише зменшилася.

Відносини воєнного часу

Початок повномасштабної війни не прибрав, але замаскував проблеми.

Україну у Вашингтоні досі сприймають як корумповану країною з вибірковим апетитом до реформ. Питання до Андрія Єрмака та особливо його заступника Олега Татарова нікуди не поділися.

Для Зеленського Байден також не став найбільш довіреним закордонним партнером, як, скажімо, Боріс Джонсон.

Але, попри це, робочі відносини змінилися.

Андрій Єрмак, котрий після історії з Джуліані дещо дистанціювався від американського досьє, знову став ключовим українським перемовником. Він вирівняв комунікацію з Джейком Салліваном та замкнув на собі усі ключові треки переговорів, зокрема і щодо військової підтримки України, беручи участь у зустрічах Валерія Залужного та Марка Міллі.  

Загалом, двосторонній діалог перетворився значною мірою на діалог про зброю.

А у середині квітня 2022 року США подолали важливий для себе психологічний бар’єр – почали надавати Україні важку зброю.

Про сім причин, які дозволили Білому дому ухвалити це рішення, ми вже розповідали. Але є також додаткова "апаратна" причина: зміна процесу прийняття рішень щодо України. Вплив Джейка Саллівана та головного "путінолога" адміністрації, керівника ЦРУ Вільяма Бьорнса збалансувася впливом американських військових, які просто захоплені діями українських військових загалом і Залужного зокрема.

Для США залишилося ще два інших психологічних бар’єри: це постачання винищувачів та танків західного зразка. Допомогти Білому дому подолати їх намагається Конгрес: в оборонному бюджеті вже передбачили 100$ млн на навчання українських пілотів на американських F-15 та F-16.

Утім, навіть з тими типами зброї, постачання якої розблоковане, не все так просто.

Американцям вдалося "перетворити" наступальне озброєння на оборонне, просто обмеживши кількість. Наданої США зброї недостатньо, щоб почати активно відвойовувати окуповані території, відтак - недостатньо для перемоги України.

Серед неформальних пояснень цього чи не основним є оцінка "ескалаційних ризиків": мовляв, після кожної нової партії зброї Вашингтон аналізує, як на це реагує Путін, як це змінює курс війни, як розвиваються події в самій РФ і, нарешті, наскільки українські військові дотримуються зобов’язань щодо використання зброї. "Білий дім робить так, щоб Путін програвав не дуже помітно", - описав поточну стратегію один знайомий американський дипломат.

Такий підхід частково спровокований різним баченням кінцевої мети перемоги над Путіним та графіку досягнення цієї мети. Серед американських посадовців, відповідальних за рішення (як і, до речі, європейських), є серйозні сумніви щодо можливості деокупувати навіть захоплені після 24 лютого території, а гра в довгу необов’язково бачиться як гра на шкоду Україні.

Тому для України важливо, щоб у Вашингтоні лунало все більше голосів за перегляд нинішньої, "дозованої" стратегії Білого Дому.

У пошуках ідеального нагляду

Інший фактор, на який має постійно зважати адміністрація Байдена – внутрішньополітичний контекст у США перед виборами до Конгресу в листопаді, а також наближення президентських виборів-2024.

Для американського виборця найбільшою проблемою є не війна Росії (реакцію Білого дому на яку схвалює переважна більшість американців), а економіка, зростання цін та рекордна інфляція.

У Байдена очікували і прораховували, що війна та санкції спровокують зростання цін, але не думали, що воно буде настільки помітним. А нині нечисленні, але гучні опоненти збільшення допомоги Україні нав’язують наратив, що гроші, які мали піти в кишені американців, витрачаються на підтримку України.

Крім того, зважаючи на рекордні суми допомоги Україні, лунають також вимоги окремих конгресменів та сенаторів щодо зовсім іншої системи нагляду та контролю за нею.

Потрібно розуміти, що вимоги щодо належного нагляду за допомогою Україні активно лунали у Вашингтоні щонайменше з травня, хоча до України відлуння цієї дискусії докотилося лише в липні – після запиту до Байдена та інформаційної кампанії, яку розгорнула конгресвумен Вікторія Спартц. У Сенаті наприклад, лунали ідеї створити посаду спеціального генерального інспектора (special inspector general) за зразком того, що опікувався фінансуванням відбудови Афганістану (SIGAR). Були навіть ідеї просто доручити "афганському" офісу українське досьє...

Насправді, тут чимало питань має вирішити не Україна, а самі США.

Скажімо, створивши робочу групу з нагляду за допомогою Україні на рівні Держдепартамент-Пентагон-USAID, Байден не спромігся номінувати генерального інспектора Держдепартаменту, а номінованого Байденом ще в листопаді генерального інспектора Пентагону остаточно не затвердив Сенат.

Також між Пентагоном та Конгресом є певні тертя щодо нагляду за допомогою ще від часів до повномасштабного вторгнення РФ. Зокрема, окремі члени Конгресу переконані, що оборонне відомство "заборгувало" їм звіти про мільярдні витрати в рамках так званої Європейської ініціативи стримування минулих років.

Ефект Вікторії Спартц

Питання нагляду піднімає не лише трампістське крило Республіканської партії. Занепокоєння лунало і від окремих представників Демократичної партії, як то від екскандидатки на посаду президента, сенаторки Елізабет Воррен.

Однак, саме з трампістським крилом проблема перейшла у практичний вимір, адже з кожним новим голосуванням ми втрачаємо голоси саме цієї групи законодавців. Якщо за перший пакет допомоги у березні не голосувало лише три республіканці у Палаті представників, то у травні їх було вже 57. Є занепокоєння, що під час голосування за будь-який наступний пакет допомоги, який для України важливо було б прийняти ще до проміжних виборів, таких голосів "проти" буде ще більше.

Після проміжних виборів, коли республіканці повернуть собі більшість принаймні в одній з палат, це завдання може ще більше ускладнитися.

Публічна кампанія, розгорнута Вікторією Спартц, стане у нагоді противниками допомоги України.

При цьому, українське походження конгресвумен цього разу гратиме проти України.

Фактично, Вікторія Спартц дала карт-бланш трампістам на "розбивання" підтримки України. Якщо це може робити єдина конгресвумен, яка народилась і виросла в Україні та родичі якої були під російською окупацією у березні 2022 року – то чому її не можуть підтримати інші сенатори та конгресмени? І. водночас. тим республіканцям, які не погоджуються з її оцінками та поведінкою, буде складніше доводити шкоду від цих ініціатив.

Між тим, треба бути готовим, що ця критика не обмежиться лише питанням нагляду за допомогою. Києву потрібно вже готуватися до атак за наступними лініями:

  • "Путінська Росія загрожує Європі, тому саме Європа має опікуватись Україною".
  • "Американці страждають від високих цін та наслідків пандемії, треба дбати про них, а не про Україну".
  • "Україна - глибоко корумпована країна, кожний долар там має бути відстежений".
  • "Є нагальніші питання для американської безпеки, як-то кордон з Мексикою та Китай".
  • "Активніша підтримка України "втягує" Америку у війну з ядерною РФ, американцям це не потрібно".

Ці тези вже звучать і ставатимуть лише гучнішими, у тому числі після заяв конгресвумен Спартц.

З ними необхідно працювати. І діяти треба не так, як зі Спартц, де Україна обрала хибну стратегію.

Після її заяв Київ зробив наголос на дискредитації конгресвумен.

Але навіть при тому, що її звинувачення  ґрунтувалися на неперевірених даних, цей шлях протидії не є ефективним. До того ж, історія українсько-американських відносин свідчить, що найвідоміші з випробувань виникали саме після оприлюднення неперевірених даних – чи то стосується історії з українськими "Кольчугами", які так і не знайшли в Іраку, чи історії з "великою корупцією" Джо Байдена в Україні як віце-президента США, яку так і не змогли довести.

Наразі спроби Києва дискредитувати Спартц лише нашкодили Україні.

Замість одного запиту конгресвумен, який дуже мало хто помітив у Вашингтоні, Київ внаслідок невдалої комунікації отримав цілу кампанію зі звинуваченнями, які багато хто в США та в Україні вважають її правильними за змістом. Тим паче, що окремі занепокоєння в її листі до Байдена справді обґрунтовані, як-то вимога щодо призначення очільника САП та обрання глави НАБУ.

А ще, історія зі Спартц слугує черговим нагадуванням для України про потребу працювати з молодим поколінням політиків як у Республіканській, так і Демократичній партії США.

В останні роки ми втратили низку старших представників Конгресу, що тривалий час опікувались Україною - вони або завершили політичну кар’єру, або, як сенатор Джон МакКейн, відійшли у кращі світи, але здобули дуже мало нових симпатиків з-поміж молодих конгресменів та конгресвумен, які би послідовно та системно працювали над українським досьє, розуміючи, зокрема, і те, коли потрібно публічно критикувати, а коли - надавати перевагу розмовам за зачиненими дверима.

Кілька місяців тому були очікування, що Вікторія Спартц може частково заповнити цю нішу у Палаті представників, однак тепер зрозуміло, що це навряд чи можливо.

Однак ліпити зі Спартц основного опонента в Конгресі для США непотрібно. Ризики для довготривалої підтримки України йдуть не від неї, а радше від її колег з трампістського середовища.

Як діяти Києву?

Що робити Україні на нинішньому етапі українсько-американських відносин, коли є готовність США до довготривалої підтримки України, але немає готовності до підтримки в обсягах, достатніх для перемоги?

Потрібно чітко розуміти, що у двопартійній підтримці України – нашому основному скарбові на американському напрямку – відбулась ерозія. Вона триває і з крайньо правого боку у республіканців, і з крайньо лівого у демократів, хоча на рівні голосувань поки що це помітніше у трампістів, прибічників ідеї "America First", та у пацифістів з прогресивного крила Демпартії.

Надалі багато залежатиме від того, до яких позицій схилятиметься республіканський виборець під впливом економічних викликів, зростання інфляції та цін, втоми від війни в цілому. Позитивною новиною для України є те, що понад половина республіканських виборців не хотіли би бачити Трампа кандидатом на наступних виборах.

Але у таборі "America First" можуть з’явитись інші кандидати - "такі як Трамп, але розумніші", а відтак і небезпечніші.

Україні важливо чітко і системно розбивати як вищезгадані наративи America First’eрів, так і прогресивних демократів.

Але можна також просто сфокусуватись на двох концептуальних питаннях, відповіді на які насправді є ключовими для нашої підтримки.

Перше - це те, що Україна дійсно вартує тієї допомоги, яка їй надається Сполученими Штатами. А для цього потрібні дії Києва. Покладатися на аргументи на кшталт "корумповані країни мають право на допомогу у випадку безпрецедентної військової агресії" не вигідно самій Україні.

Друге, що має робити Київ – доводити, що допомога Україні в інтересах самих США: наразі вони платять лише коштами, але у разі подальшої агресії Путіна платитимуть ще й людськими життями.

Часто звучить запитання, чи достатньо США зробили для того, аби Україна вистояла.

Очевидно, що відповідь - так.

Наразі основні військові успіхи України безпосередньо пов’язані із США. Надані нам точні розвіддані зробили внесок у поразку російських військ під Києвом, у ліквідацію великої кількості російських генералів та знищення крейсеру "Москва", а нечисленні американські HIMARS прямо на наших очах руйнують систему логістики ворога.

Але вистояти – не означає перемогти.

І справді, затребуваною дискусією наразі має бути лише дискусія про те, чи достатньо США роблять для того, аби Україна перемогла. Стратегія "дозованої підтримки" у відповідь на повномасштабну війну, яку досі сповідує Вашингтон, має бути переглянута вже сьогодні. Це необхідно зробити до загострення у США внутрішньополітичних викликів для підтримки України, які мають потенціал ще більше проявитись у 2023-2024 роках.

 

Авторка: Альона Гетьманчук, 

директорка Центру "Нова Європа",

асоційований старший аналітик Атлантичної Ради США

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.